Справа №953/6050/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/670/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 111 КК України
Іменем України
19 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 03 січня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , -
встановила:
Вказаною ухвалою у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу обвинуваченій - відмовлено; клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 - задоволено.
Строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, продовжено на шістдесят днів, тобто до 03 березня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суддів Харківського районного суду Харківської області від 03 січня 2025 року та відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 у повному обсязі; задовольнити клопотання сторони захисту та змінити ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, у вигляді цілодобового домашнього арешту, за адресою: квартира АДРЕСА_1 , або альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, у мінімальному розмірі, визначеному КПК України.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що твердження суду не відповідають обставинам справи, ґрунтуються виключно на припущеннях сторони обвинувачення, не є належним чином обґрунтовані і не містять ознак законності, при цьому, жодним чином не обґрунтовано відхилення доводів сторони обвинувачення заявлених в клопотанні захисника.
Захисник зазначала, що судом не враховані ті обставини, що ОСОБА_7 у 2020 році перенесла оперативне втручання на серці - коронарне стентування, та має ряд супутніх захворювань та потребує постійного нагляду кардіолога, і прийому відповідного медикаментозного лікування, що неможливо в умовах перебування в слідчому ізоляторі, що підтверджується копією виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 0,4339, оригінал якої знаходиться у захисника, та повідомленнями невідкладної медичної допомоги, яка неодноразово надавалася ОСОБА_7 під час досудового розслідування та судового розгляду.
Крім того, ОСОБА_7 має постійне місце реєстрації та проживання, у 2021 році була обрана на посаду секретаря Вільхівської сільської ради та працювала на посаді секретаря Кулиничівської сільської ради, має позитивну репутацію. ОСОБА_7 має сталі соціальні зв'язки, постійно проживала з матір'ю - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , та у якої у зв'язку з бойовими діями будинок в сел. Кутузівська був зруйнований окупантами. Матір ОСОБА_7 потребує постійного догляду, так як вона перенесла гіпертонічний криз, у неї проблеми із серцем та вона є інвалідом ІІ групи з 1992 року.
З огляду на вищезазначене, захисник вважала за можливе стверджувати, що погіршення стану здоров'я ОСОБА_7 , наявність у неї постійного місця проживання та роботи, постійного сталого доходу, наявність альтернативного житла, розташованого не за місцем проживання свідків, наявність утриманців, та докази невідповідності доводів обвинувального акту фактичним обставинам справи, може свідчить про те, що інший альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, такий як домашній арешт, застава, в повній мірі забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченої, та забезпечить її конституційне право на збереження життя і здоров'я, та справедливий суд.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника та обвинуваченої, які підтримали вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 була заслухана думка прокурора, обвинуваченої та її захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції, зважаючи на тяжкість злочину, який інкримінується ОСОБА_7 , суспільну небезпечність та покарання, яке загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою, дані про особу обвинуваченої, суд дійшов висновку, що ризики, передбачені пп. 1,3 ч.1 ст.177 КПК України, які стали підставою для обрання та продовження строку запобіжного заходу, доведені прокурором, не зникли та продовжують існувати, та виправдовують тримання особи під вартою
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченій переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відносить до особливо тяжких злочинів та за яке передбачене покарання на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття слідчим суддею необґрунтованого рішення.
Доводи захисника про не доведеність події кримінального правопорушення, відсутність прямих, достатніх та належних доказів, які б підтверджували факт скоєння ОСОБА_7 інкримінованого їй кримінального правопорушення, а також недопустимість деяких доказів колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та на даному етапі апеляційний суд позбавлений можливості досліджувати ці обставини відповідно до положень ч. 2 ст. 422-1 КПК України.
Посилання сторони захисту на те, що обвинувачена має міцні соціальні зв'язки, наявність у неї утриманців, наявність альтернативного житла, розташованого не за місцем проживання свідків, репутацію за місцем роботи, - самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доцільності продовження тримання її під вартою, не зменшують існування ризиків, передбачених пп. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, зазначених в оскаржуваній ухвалі. Крім того, ці обставини існували на час вчинення інкримінованого обвинуваченій злочину, і не стали стримуючим фактором для ОСОБА_7 від противоправних дій.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника щодо наявності у ОСОБА_7 низки хронічних хвороб та необхідності отримання нею курсу медичного лікування, то апеляційний суд до них ставиться критично з огляду на те, що суду апеляційної інстанції не надано медичного висновку, згідно з яким утримання ОСОБА_7 в умовах слідчого ізолятора неможливе.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника обвинуваченої.
Крім того, з урахуванням часу перебування цього кримінального провадження в суді першої інстанції та доводів сторони захисту, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду на необхідність дотримання розумних строків встановлених ст.28 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 03 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Звернути увагу суду на необхідність дотримання вимог розумності строків, передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: