про відмову у відкритті касаційного провадження
20 лютого 2025 року
м. Київ
справа №420/19631/24
адміністративне провадження № К/990/4162/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року
у справі №420/19631/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 31 травня 2024 року №104650017264, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального (пільгового) стажу за Списком №1, що дає право на призначення пенсії за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), період роботи з 22 жовтня 2003 року по 09 травня 2024 року на посаді рентгенлаборанта в Київській обласній дитячій лікарні;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV починаючи з 25 лютого 2024 року та провести відповідні виплати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 31 травня 2024 року №104650017264, яким ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального (пільгового) стажу за Списком №1, що дає право на призначення пенсії за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, період роботи з 22 жовтня 2003 року по 09 травня 2024 року на посаді рентгенлаборанта в Київській обласній дитячій лікарні та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії від 24 травня 2024 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 30 січня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №420/19631/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 10 вересня 2013 року у справі №21-1329а15, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 березня 2015 року у справі №21-51а15, від 17 березня 2015 року у справі №21-585а14, та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №506/384/17, від 30 січня 2018 року у справі №462/1675/14-а, від 18 липня 2018 року у справі №484/2323/16-а; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для відповідача.
Так з метою доведення підстави касаційного оскарження Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зазначає, що відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці є підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, що, в цілому, відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 10 вересня 2013 року у справі №21-1329а15, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 березня 2015 року у справі №21-51а15, від 17 березня 2015 року у справі №21-585а14 та, в подальшому, застосована Верховним Судом у постановах від 23 січня 2018 року у справі №506/384/17, від 30 січня 2018 року у справі №462/1675/14-а.
Однак Суд відхиляє посилання відповідача на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 10 вересня 2013 року у справі №21-1329а15, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 березня 2015 року у справі №21-51а15, від 17 березня 2015 року у справі №21-585а14, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 січня 2018 року у справі №506/384/17, від 30 січня 2018 року у справі №462/1675/14-а, оскільки Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19), в якій Суд вважав за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 березня 2015 року у справі №21-51а15, від 17 березня 2015 року №21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі №21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі №21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі №21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Водночас ухвалюючи постанову від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Крім того, судами першої і апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено, що пільговий характер роботи позивача та відповідність його Списку №1 підтверджується наступними документами:
- наказом КОДЛ від 31 травня 2002 року №43/1;
- висновком 72 від 03 жовтня 2002 року;
- наказом КОДЛ від 05 квітня 2007 року №41;
- наказом КОДЛ від 16 травня 2007 року №52;
- висновком 65 від 25 травня 2007 року;
- наказом КЗ КОР "КОДЛ" від 27 квітня 2012 року №02-01-101;
- наказом КЗ КОР "КОДЛ" від 15 травня 2012 року №02-01-102;
- висновком 63 від 17 травня 2012 року;
- наказом КЗ КОР "КОДЛ" від 16 травня 2017 року №06-02-76;
- висновком від 31 травня 2017 року;
- наказом КНП КОР "КОДЛ" від 17 травня 2022 року №09-02-99;
- наказом КНП КОР "КОДЛ" від 16 червня 2022 року №09-02-116.
Разом з тим Суд не приймає до уваги посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18 липня 2018 року у справі №484/2323/16-а, так як обставини цієї справи та справи, зазначеної скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Так висновок про зарахування періодів роботи фізичної особи до пільгового стажу роботи у справі №484/2323/16-а сформований Судом за відсутності необхідних записів у трудовій книжці та підтвердженням необхідними первинними документами спірного стажу роботи, зокрема архівними довідками.
Разом з тим у справі №420/19631/24, рішення у якій пропонується оскаржити в касаційному порядку, судами встановлено, що спірні періоди роботи позивачки на посадах, які передбачають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, підтверджено відповідними записами трудової книжки та довідками, наданими установами, де вона працювала.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалення Великою Палатою Верховного Суду про відступлення від висновків Верховного Суду України, зазначених скаржником у касаційній скарзі, а також враховуючи те, що наведена скаржником постанова та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів вважає, що наведені доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленими судами першої і апеляційної інстанцій рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Також, аналізом змісту касаційної скарги Судом з'ясовано, що скаржник не наводить виключних підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України для справ незначної складності та які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №420/19631/24.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №420/19631/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 12 серпня 2024 року у справі №440/3509/24, від 09 жовтня 2024 року у справі №420/2024/24, від 06 січня 2025 року у справі №420/7506/24.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі №420/19631/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа