про відмову у відкритті касаційного провадження
20 лютого 2025 року
м. Київ
справа №300/2640/24
адміністративне провадження № К/990/4330/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2025 року
у справі №300/2640/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12 березня 2024 року №092850023969 про відмову у зарахуванні трудового стажу ОСОБА_1 за періоди роботи на території рф: з 17 лютого 2001 року по 18 лютого 2002 року; з 08 квітня 2003 року по 31 грудня 2003 року; з 01 січня 2004 року по 11 травня 2008 року; з 19 грудня 2008 року по 30 липня 2009 року; з 03 грудня 2010 року по 12 березня 2015 року; з 01 квітня 2015 року по 26 березня 2016 року; з 28 березня 2016 року по 18 січня 2017 року; з 19 січня 2017 року по 15 грудня 2017 року згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26 серпня 1981 року та вкладці в трудову книжку серії НОМЕР_2 від 01 квітня 2015 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території рф: з 17 лютого 2001 року по 18 лютого 2002 року; з 08 квітня 2003 року по 31 грудня 2003 року; з 01 січня 2004 року по 11 травня 2008 року; з 19 грудня 2008 року по 30 липня 2009 року; з 03 грудня 2010 року по 12 березня 2015 року; з 01 квітня 2015 року по 26 березня 2016 року; з 28 березня 2016 року по 18 січня 2017 року; з 19 січня 2017 року по 15 грудня 2017 року згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26 серпня 1981 року та вкладці в трудову книжку серії НОМЕР_2 від 01 квітня 2015 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суд від 20 січня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12 березня 2024 року №092850023969 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території рф з 17 лютого 2001 року по 18 лютого 2002 року; з 08 квітня 2003 року по 31 грудня 2003 року; з 01 січня 2004 року по 11 травня 2008 року; з 19 грудня 2008 року по 30 липня 2009 року; з 03 грудня 2010 року по 12 березня 2015 року; з 01 квітня 2015 року по 26 березня 2016 року; з 28 березня 2016 року по 18 січня 2017 року; з 19 січня 2017 року по 15 грудня 2017 року згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26 серпня 1981 року та вкладки в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 01 квітня 2015 року та призначити пенсію за віком з 02 березня 2024 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн та судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 1000,00 грн.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - скаржник) 04 лютого 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №300/2640/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для відповідача.
Суд не приймає до уваги посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а (предмет спору стосувався визнання протиправною та скасування відмови Управління Пенсійного фонду України у призначенні пенсії за віком, яка ґрунтувалась виключно на порушенні порядку подання документів), так як обставини цієї справи та справи, зазначеної скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
У постанові у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. Статті 134, 139 були введені в КАС України з 15 грудня 2017 року, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що обставини щодо понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн підтверджуються ордером, договором про надання правової (правничої) допомоги, розрахунком процесуальних витрат та квитанцією до прибуткового касового ордера.
Водночас у контексті складності справи та частини задоволених судових витрат суди вважали, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає лише частина понесених позивачем витрат на правову допомогу, а саме у розмірі 1000,00 грн, а також частина сплаченої суми судового збору в розмірі 605,60 грн.
Застосування судами першої і апеляційної інстанцій положень статей 134, 139 КАС не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19 та від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.
Крім того, таке правозастосування відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (відповідно до цих висновків при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у касаційній скарзі щодо наявності підстав касаційного оскарження фактично стосуються висновків судів щодо встановлення реального понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Однак, ці доводи лежать у площині оцінки доказів судами та встановлення на їх підставі обставин у справі, а не у площині іншого застосування судами попередніх інстанцій норм статей 134, 139 КАС України, у порівнянні з висновками Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведена скаржником постанова Верховного Суду та оскаржуване судове рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В цілому мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, про що зазначено судами першої і апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №300/2640/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 26 липня 2023 року у справі №440/786/23, від 31 липня 2023 року у справі №560/11189/22, від 10 серпня 2023 року у справі №300/424/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі №300/2640/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа