20 лютого 2025 року
м. Київ
справа №520/15675/23
адміністративне провадження №К/990/38412/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №520/15675/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора, за участю третьої особи - Другої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу,
22.06.2023 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора з вимогою визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 30.04.2021 №136 «Про визнання такими, що втратили чинність, наказів Генерального прокурора щодо створення кадрових комісій з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2023, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2023, позов залишено без розгляду.
16.11.2023 до Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 04.12.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
26.02.2024 від скаржника надійшла заява про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, на обґрунтування якої скаржник зазначив, що справа №520/15675/23 містить виключну правову проблему, яка стосується застосування статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в частині визначення дня, з якого починає відлік строк на звернення до суду з позовом.
Вирішуючи вказану заяву, Суд виходить із такого.
Відповідно до частини п'ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 346 КАС України, необхідно, щоб у справі існувала правова проблема, вирішення якої матиме значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики
Як неодноразово зазначила Велика Палата Верховного Суду, зокрема в ухвалі від 26.03.2019 у справі 804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- установлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;
- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- установлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;
- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.
Згідно зі частиною першою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України є Верховний Суд, у складі якого діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду належить, зокрема, вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов'язана з наявністю правових проблем.
Учасник справи, який ініціює передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що має саме виключну правову проблему, повинен обґрунтувати не тільки те, що є правова проблема, але й те, що вона є виключною (цьому покликані сприяти відповідні критерії). Констатація наявності певної правової проблеми без відповідного обґрунтування її виключності не означає наявності підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та не зумовлює доцільності розгляду нею цієї справи.
Проаналізувавши наведені у заяві доводи та обґрунтування, Суд дійшов висновку про відсутність у спірних правовідносинах виключної правової проблеми. Зокрема, заявник, повторюючи у заяві доводи, які є підставою його касаційної скарги, не наводить обґрунтування причин, з яких справу №520/15675/23 не може вирішити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в межах оцінки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.
Не містить заява і прикладів висновків суду касаційної інстанції, які суперечать один одному, чи обґрунтувань щодо відсутності чи неефективності процесуальних механізмів для вирішення справи, які б зумовлювали необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду.
З урахуванням викладеного Суд дійшов висновку, що наведені у заяві доводи та аргументи не створюють підстав для передачі справи №520/15675/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 345, 346, 347, 359 КАС України, Суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №520/15675/23 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко