20 лютого 2025 р. Справа № 520/24284/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., повний текст складено 30.12.24 по справі № 520/24284/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 203040021229 від 19.08.2024 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди роботи з 09.02.1996 по 09.12.2004, з 01.08.2007 по 23.12.2008, з 01.09.2014 по 03.08.2016;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13 липня 2024 року та провести відповідні виплати.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 203040021229 від 19.08.2024 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, періоди роботи з 09.02.1996 по 09.12.2004, з 01.08.2007 по 23.12.2008, з 01.09.2014 по 03.08.2016. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 від 09.08.2024 року, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі № 520/24284/24 частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 від 09.08.2024 року, з урахуванням висновків суду та в частині відмові у задоволенні інших вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13 липня 2024 року та провести відповідні виплати.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що обраний судом спосіб захисту позивача не є ефективним та призведе до подальшого порушення своїх прав. Зобов'язання відповідача призначити пенсію не є втручанням в його дискреційні повноваження.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в обґрунтування вимог якої посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 та ухвалите нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити. Відповідач зазначає, робота за списком № 1 позивачу не зарахована. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу не зараховано жоден з періодів, оскільки для підтвердження спеціального трудового стажу надаються уточнюючі довідки підприємства. Довідка, № 03-28/788 від 03.07.2024, надана заявником, не відповідає пункту 20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії, затвердженого постановою 'кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі № 520/24284/24 частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 від 09.08.2024 року, з урахуванням висновків суду та в частині відмові у задоволенні інших вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13 липня 2024 року та провести відповідні виплати.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т. ч. копію апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг , вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.08.2024 року ОСОБА_1 , після досягнення пенсійного віку 50 років, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням періоду його роботи машиністом електропоїзда метрополітену на КП «Харківський метрополітен» з періоди роботи з 09.02.1996 по 09.12.2004, з 01.08.2007 по 23.12.2008, з 01.09.2014 по 03.08.2016.
За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах № 203040021229 від 19.08.2024.
Відмову у призначенні пенсії відповідач обґрунтував тим, що пільговий стаж заявника не підтверджений, періоди роботи з 09.02.1996 по 09.12.2004, з 01.08.2007 по 23.12.2008, з 01.09.2014 по 03.08.2016 не зараховані пенсійним органом до страхового стажу позивача, оскільки довідка № 03-28/838 від 05.08.2024р., про підтвердження трудового стажу не відповідає вимогам Постанови КМУ від 12.08.1993р. № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».
Не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи рішення протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 203040021229 від 19.08.2024 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 , яке підлягає скасуванню.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, періоди роботи з 09.02.1996 по 09.12.2004, з 01.08.2007 по 23.12.2008, з 01.09.2014 по 03.08.2016 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 від 09.08.2024 року, з урахуванням висновків суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13 липня 2024 року та провести відповідні виплати, суд першої інстанції виходив з дискреційних повноважень відповідача.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162 затверджено Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.1994 року №773 внесені зміни і доповнення до списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а саме підпункт "а" підрозділу 1 розділу XXI "Транспорт" після позиції 1200100а-12180 доповнено позицією 1200100а-14409 такого змісту: "1200100а-14409 Машиністи електропоїздів метрополітену".
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком пільгових умовах":
а) затверджені: Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах; Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
б) визнані такими, що втратили чинність: постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 та постанова Кабінету Міністрів України від 15.11.1994 №773.
До Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», позиція “Машиністи електропоїздів метрополітену" не внесена.
Разом з тим, відповідно до рішення Національної служби посередництва і примирення від 11.07.2005 №05-07-05 "Про колективний трудовий спір між машиністами електропоїздів метрополітенів України та Кабінетом Міністрів України" Кабінету Міністрів України рекомендовано виконати пункт 1 рішення примирної комісії по вирішенню колективного трудового спору між машиністами електропоїздів метрополітенів України та Кабінетом Міністрів України від 10.02.2005: "1. Задовольнити вимогу машиністів електропоїздів метрополітенів України: "відновити професію “машиніст електропоїздів метрополітену» в Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36".
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2006 року №276 внесено зміни до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Підрозділ "Транспортні послуги" зазначеного Списку доповнено позицією - машиністи електропоїздів (метрополітену).
Окрім того, Міністерству транспорту та зв'язку разом з Міністерством охорони здоров'я запропоновано до 01.04.2006 розробити методику проведення атестації робочих місць за умовами праці машиністів електропоїздів (метрополітену), забезпечити проведення атестації робочих місць за умовами праці машиністів електропоїздів (метрополітену) державних підприємств "Дніпропетровський метрополітен" і "Харківський метрополітен", а разом з Київською міськдержадміністрацією - на комунальному підприємстві "Київській метрополітен" і подати Мінпраці та соціальної політики до 01.07.2006.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчислені стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом №383 від 18.11.2005 року Міністерства праці та соціальної політики України, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків.
Постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016 року затверджено Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Відповідно до цієї постанови Кабінету Міністрів України професія машиніст електропоїзда метрополітену не входить до вказаного Списку.
Згідно зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі по тексту - Порядок № 383).
Відповідно до п.3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Також, згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, колегія суддів зазначає, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 20.01.2021 у справі №311/2865/13-а.
За обставинами справи, при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, позивач надав відповідачеві пакет необхідних документів, в тому числі трудову книжку НОМЕР_1 ; довідку КП "Харківський метрополітен" № 03-28/838 від 05.08.2024 щодо посад, які займав позивач; довідку КП "Харківський метрополітен" № 135/24.01-09 від 26.06.2024 щодо відсутності наказів про встановлення позивачу неповного робочого дня за період з 09.12.1996 по 09.12.2004; довідку КП "Харківський метрополітен" № 134/24.01-09 від 26.06.2024 щодо відсутності наказів про встановлення позивачу неповного робочого дня за період з 01.08 2007 по 23.12.2008; довідку КП "Харківський метрополітен" № 133/24.01-09 від 26.06.2024 щодо відсутності наказів про встановлення позивачу неповного робочого дня за період з 01.09.2014 по 03.08.2016; довідку про перейменування КП "Харківський метрополітен"; наказ про атестацію робочих місць КП "Харківський метрополітен" від 24 листопада 1994 року; наказ про атестацію робочих місць КП "Харківський метрополітен" від 09 квітня 1997 року; наказ про атестацію робочих місць КП "Харківський метрополітен" від 07 грудня 1999 року; карту умов праці посади машиністу електропоїзда КП "Харківський метрополітен" станом на 1994 рік; карту умов праці посади машиністу електропоїзда КП "Харківський метрополітен" станом на 1999 рік; карту умов праці посади машиністу електропоїзда КП " Харківський метрополітен» станом на 2003 рік; карту умов праці посади машиністу електропоїзда КП " Харківський метрополітен" станом на 2008 рік.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 34 роки 09 місяців 14 днів, пільговий - не зараховано. Вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи оцінку правомірності зазначеної підстави для відмови, колегія суддів враховує, що згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , її дані містять відомості про роботу позивача на посаді машиніста електропоїзду метрополітену КП «Харківській метрополітен» з 09.02.1996 по 09.12.2004 (08 років 10 місяців 00 днів), з 01.08.2007 по 23.12.2008 (01 рік 04 місяці 23 дні), з 01.09.2014 по 03.08.2016 (01 рік 11 місяців 03 дні).
Відповідні записи трудової книжки позивача не містять в собі перекреслень, виправлень, здійснені у послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис.
Періоди роботи позивача на посаді машиніста електропоїзда (метрополітену), крім трудової книжки, додатково підтверджуються довідкою Комунального підприємства "Харківський метрополітен" № 03-28/838 від 05.08.2024.
Крім того, зі змісту спірного рішення відповідача № 203040021229 від 19.08.2024 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 періоди роботи з 09.02.1996 по 09.12.2004, з 01.08.2007 по 23.12.2008, з 01.09.2014 по 03.08.2016 не зараховані пенсійним органом до страхового стажу позивача, оскільки довідка № 03-28/838 від 05.08.2024р., про підтвердження трудового стажу не відповідає вимогам Постанови КМУ від 12.08.1993р. № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».
Разом з тим, колегя суддів зазначає, що наявність неточностей заповнення в уточнюючій довідці про характер роботи та характеристики виконуваної роботи за наявності належним чином оформленої трудової книжки не спростовує наявності у працівника відповідного пільгового стажу роботи.
Крім того, уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи надаються лише коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2020 року у справі № 307/3091/16-а.
Натомість, як вже встановлено, записи трудової книжки позивача містять назви посад, дати призначення позивача на дані посади, номери наказів, печатки юридичної особи, та всі необхідні реквізити для їх сприйняття.
Таким чином, вимога пенсійного органу надати уточнюючі довідки за умови наявності у трудовій книжці відомостей про зайнятість позивача є протиправною.
Крім того, на виконання п. 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці № 442, затвердженого Постановою КМУ від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442) КП «Харківський метрополітен» проводило атестації робочих місць машиністів електропоїздів метрополітену, що підтверджується наказами про атестацію робочих місць від 24.11.1994, від 09.04.1997, від 07.12.1999 року. За результатами атестацій робочих місць за умовами праці, проведених КП «Харківський метрополітен» машиністам електропоїздів метрополітену підтверджено пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
Також, як і до заяви про призначення пенсії, так і до матеріалів адміністративної справи позивачем долучено карти умов праці станом на 2003, 2008 рік.
Суд зазначає, що карта умов праці є одним із основних документів атестації робочих місць, складання якої передбачено пунктом 2.3 «Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці», затверджених постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41.
Колегія суддів враховує, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 за №41.
Відповідно до п.4 цього Порядку та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
За правилами п.4.2 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 за № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731, результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
З наведеного слідує, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Відповідно до Роз'яснень про проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.08.2000 за №205, в окремих випадках за скрутного фінансово-економічного стану, що склався на підприємстві з незалежних від нього причин, для проведення атестації робочих місць, де не сталися докорінні зміни умов і характеру праці у зв'язку з впровадженням нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, реконструкцією існуючих об'єктів, приміщень тощо, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації, за умови реалізації технічних і організаційних заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників за результатами попередньої атестації робочих місць і дотримання всіх інших вимог Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Отже, атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Разом з цим, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Основна ж мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі №352/547/16-а, від 10.07.2018 у справі №227/545/17 та від 10.06.2019 у справі №559/150/17. Таку ж правову позицію викладено й Великою Палатою Верховного Суду в аналогічній справі у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.
Щодо атестацій робочих місць, проведених КП «Харківський метрополітен», колегія суддів зазначає наступне.
Карта умов праці є одним із основних документів атестації робочих місць, складання якої передбачено пунктом 2.3 "Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці", затверджених Постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 за №41.
Карта умов праці це документ, що узагальнює результати атестації робочих місць за умовами праці, яка оформлюється атестаційною комісією після проведення атестованою лабораторією гігієнічних досліджень.
Так, зокрема, встановлено, що станом на 2003, 2008 та 2013 роки у КП "Харківський метрополітен" оформлені картки умов праці, у яких зафіксовано, що:
- станом на 2003 рік: по показникам робоче місце слід вважати з шкідливими умовами праці з постійною роботою у тунелі без природного освітлення, що відповідає показникам Списку №2, п.1. Зазначено, що діючі умови праці машиніста електропоїзду метрополітену - Список №1. Робоче місце має в наявності 1 фактор 1 ступеня, 1 фактор 2 ступеня, 1 фактор 3 ступеня. По показникам робоче місце слід вважати з шкідливими умовами праці з постійною роботою у тунелі без природного освітлення. За результатами атестації станом на 2003, позивачу надані пільги та компенсації, які надаються працівникам, що працюють в особливо шкідливих умовах праці, робота в яких дає право на призначення пенсії за Списком №1, а саме: надбавка за умови праці 16% та додаткові дні відпустки (7 днів) за кількість відпрацьованих днів за ОШУП-1 (особливо шкідливі умови праці за Списком №1).
- станом на 2008 рік: по показникам робоче машиніста електропоїзду (метрополітену) належить вважати з особливими, особливо шкідливими та важкими умовами праці, що відповідає показникам Списку №2, п.2. Зазначено, що діючі умови праці машиніста електропоїзду метрополітену - Список №1. Умови і характер праці відноситься до ІІІ класу 2 ступеня шкідливих та небезпечних умов праці, що вказує на невідповідність робочого місця вимогам "Гігієнічної класифікації праці…" №4137-86. По показникам робоче місце машиніста електропоїзду (метрополітену) належить вважати з особливими, особливо шкідливими та важкими умовами праці.
- станом на 2013 рік: по показникам робоче машиніста електропоїзду (метрополітену) належить вважати з особливими, особливо шкідливими та важкими умовами праці, які не відповідають показникам Списку №1. Умови і характер праці відноситься до ІІІ класу 2 ступеня шкідливих та небезпечних умов праці, що вказує на невідповідність робочого місця вимогам "Гігієнічної класифікації праці…" №4137-86.
Таким чином, умови праці, в яких працював позивач, не змінювались з моменту проведення атестації у 1999 році, зокрема, умови і характер праці під час проведення атестацій, через що позивач весь час працював за професією та в умовах праці, що віднесені до Списку №1.
Отже, період роботи позивача на посаді машиніста електропоїзда (метрополітену) підлягає зарахуванню до пільгового стажу за Списком №1.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 вересня 2020 року у справі №2040/6395/18, що в силу приписів ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Також, колегія суддів наголошує, що згідно з п.п.2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за №40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Отже, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
Колегія суддів зазначає, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини.
Наведені висновки узгоджуються з правою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Водночас, слід звернути увагу, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1) встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів, які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Однак, матеріали даної справи не містять, а пенсійним органом в обґрунтування правомірності прийняття оспорюваного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до відповідних установ (у тому числі до КП «Харківський метрополітен») з метою отримання додаткових документів для підтвердження пільгового стажу позивача.
Натомість, в даному випадку пенсійним органом покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 203040021229 від 19.08.2024 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 , а також зобов'язання відповідача зарахувати до стажу ОСОБА_1 , дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди роботи з 09.02.1996 по 09.12.2004, з 01.08.2007 по 23.12.2008, з 01.09.2014 по 03.08.2016.
Щодо посилання позивача на неналежний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета відповідає змісту ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», № 40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до ч.1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12).
Стосовно дискреційних повноважень, то на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.12.2018 у справі № 802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі №806/2208/17, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, що є дискреційними повноваженнями вказаного органу.
Так, Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№29979/04) викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".
В рішенні ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява №29979/04, пункт 70).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73).
Держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Також, у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії", Європейським судом з прав людини визначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, "правомірні (законні) очікування" - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
При цьому, в своєму рішенні у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.91 Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні (законні) очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15 у справі №826/4418/14, яку колегія суддів враховує при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.
Позиція Європейського суду з прав людини та Верховного Суду свідчить про необхідність встановлення такого способу відновлення порушеного права, при якому можливість прийняття подальших протиправних рішень буде виключена.
Суд наголошує, що жоден інший спосіб захисту порушених прав позивача не гарантує безпосереднього поновлення його прав та практичного застосування задекларованого принципу мовчазної згоди як ефективного механізму захисту, як того вимагає принцип верховенства права.
Крім того, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч.2 ст.2 КАС України, критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/рішення. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення.
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
З огляду на викладене, враховуючи те, що судом першої інстанції визначено право позивача на зарахування до спеціального стажу період роботи з 09.02.1996 по 09.12.2004, з 01.08.2007 по 23.12.2008, з 01.09.2014 по 03.08.2016, а відмова в призначенні пенсії пов'язана саме з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи позивача, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13 липня 2024 року та провести відповідні виплати.
За цим, колегія суддів приймає як належні посилання апеляційної скарги позивача на те, що суд першої інстанції скасовує рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 203040021229 від 19.08.2024, проте зобов'язує повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, не врахувавши, що в даному спорі не може йти мова про дискреційність повноважень відповідача щодо призначення пенсії, оскільки за наявності всіх передбачених законом умов, територіальний орган пенсійного фонду не має вибору між декількома альтернативними варіантами правомірного рішення, в такому випадку він зобов'язаний призначити пенсію позивачеві.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини та межі апеляційного перегляду справи відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 308 КАС України з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13 липня 2024 року та провести відповідні виплати.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.
За цим, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.
При цьому, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.2 ст.308 КАС України).
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 по справі № 520/24284/24 скасувати в частині задоволення позову про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 від 09.08.2024 року, з урахуванням висновків суду.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13 липня 2024 року та провести відповідні виплати.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 по справі № 520/24284/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий