19 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/12547/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.08.2024 № 032950009473 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня виникнення права.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, у січні 2024 року позивач зверталась до суду із позовом про призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 140/933/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №032950009473 від 15.12.2023 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.12.2023 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На виконання вказаного рішення суду, ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянуло заяву про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку та 09.08.2024 знову прийняло рішення № 032950009473 про відмову у призначенні пенсії.
На думку позивача, ГУ ПФУ в Тернопільській області під час виконання рішення суду від 25.04.2024 у справі № 140/933/24 здійснило формальний підхід до розгляду заяви та безпідставно відмовило у призначенні пенсії вказаного виду.
З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 45).
Копія ухвали про відкриття провадження у справі доставлена ГУ ПФУ в Тернопільській області в його електронний кабінет 27.11.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа відповідального спеціаліста суду (а.с. 48).
Проте відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.
Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 2024 році зверталась до суду з позовом до ГУ ПФУ в Тернопільській області, ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправними дій, рішення та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 140/933/24 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №032950009473 від 15.12.2023 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язано ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.12.2023 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 18-27).
ГУ ПФУ в Тернопільській області на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 140/933/24 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 13.12.2023 та подані до неї документи про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та рішенням від 09.08.2024 № 032950009473 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з відсутністю права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, оскільки ОСОБА_1 не підтверджено факт проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років, та страховий стаж становить 21 рік 11 місяців 05 днів, що є менше за необхідне.
Відповідно до рішення до страхового стажу не враховано: - час догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12 річного віку, оскільки посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи не надано. Довідку, видану виконавчим комітетом Маневицької селищної ради від 18.10.2023 № 9-970 про те, що видавалося посвідчення дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 врахувати відсутні підстави, оскільки відповідно до Постанови КМУ № 51 від 20.01.1997 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи видаються органами соціального захисту населення, тому інформацію про видачу посвідчення таким особам, мають надати органи соціального захисту населення; - час догляду за особою з інвалідністю 1 групи з 01.01.2009 по 31.12.2009, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також не враховано період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 1991 року по 1995 рік, оскільки в довідці від 17.10.2023 № 9-966, виданої виконавчим комітетом Маневицької селищної ради, міститься інформація, що за даний період відсутні первинні документи, які підтверджують факт реєстрації (а.с. 14-15).
На виконання рішення суду від 25.04.2024, Волинським окружним адміністративним судом 17.09.2024 видано виконавчий лист № 16982/2024р. (а.с. 28).
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Судом встановлено, що рішенням суду від 25.04.2024 у справі №140/933/24 визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 15.12.2023 № 032950009473 та зобов'язано ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.12.203 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, з урахуванням висновків суду.
При цьому, у мотивувальній частині рішення від 25.04.2024 у цій справі суд зазначив, що ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Оконськ Камінь-Каширського району Волинської області народила сина - ОСОБА_3 (що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14 квітня 1990 року), 14 квітня 1990 року уклала шлюб із ОСОБА_4 , уродженцем с. Оконськ Камінь-Каширського району Волинської області (що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 14 квітня 1990 року), ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Оконськ Камінь-Каширського району Волинської області народила сина ОСОБА_2 (що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 22 лютого 1991 року). Вказані обставини в сукупності підтверджують факт проживання позивача в с. Оконськ Камінь-Каширського району Волинської області до 01 січня 1993 року у період, який не зазначений у довідці про місце проживання від 18 жовтня 2023 року №9-966, виданій виконавчим комітетом Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області.
Окрім того, проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з січня 1986 року по 13 березня 1991 року в с. Оконськ Камінь-Каширського району Волинської області без реєстрації у матері ОСОБА_5 , позивач підтвердила доданими до матеріалів справи показаннями двох свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Водночас суд зауважив, що факт проживання позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років був перевірений при встановленні їй статусу потерпілої особи від наслідків Чорнобильської катастрофи комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, утвореної уповноваженим органом. Жодних належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 у період з 26 квітня 1986 року по 13 березня 1991 року проживала в іншому населеному пункті, ніж с. Оконськ Камінь-Каширського району Волинської області судом не встановлено, а відповідачами таких не надано.
Тобто правові висновки суду ґрунтуються на визнанні права позивача на призначення їй пенсії, внаслідок цього з урахуванням виключних повноважень Пенсійного фонду на прийняття рішення про призначення пенсії, суд зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду про підтвердження позивачем факту проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Отже, суд фактично визнав наявність достатніх підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Водночас відповідач на виконання судового рішення повторно розглянув заяву ОСОБА_1 від 13.12.2023 та за результатами її розгляду ухвалив рішення від 09.08.2024 № 032950009473, яким відмовив у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з не підтвердженням факту проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років, та ще й відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до пункту 4 частини другої, частини четвертої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
У випадку, визначеному частиною четвертою цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, суд зазначає, що врахування суб'єктом владних повноважень правової оцінки спірного питання, наданої судом у рішенні за результатами розгляду адміністративної справи, є обов'язком такого суб'єкта в силу наведених вище вимог процесуального закону.
Проте відповідач проігнорував висновки суду, які викладені в рішенні від 25.04.2024 у справі № 140/933/24 та прийняв рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 21.11. 2019 у справі №802/1933/18-а.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Суд звертає увагу, що оскільки є таке, що набрало законної сили судове рішення з того самого фактичного предмету спору (право позивача на пенсію зі зниженням пенсійного віку) рішення відповідача прийняте на виконання судового рішення, не може бути розглянуто в окремому провадженні.
Водночас у позовній заяві, викладені позивачем обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, ґрунтуються на невиконанні рішення суду від 25.04.2024 у справі № 140/933/24.
Відтак, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є способом виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 140/933/24.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 383 КАС України пов'язує наявність підстав для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
У рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відтак, вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. А тому суд дійшов висновку про обрання позивачем невірного способу захисту порушених прав, і як наслідок - відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати позивачу за рахунок відповідачів відповідно до приписів статті 139 КАС України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.С. Денисюк