19 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/11876/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), відповідно до якого просить суд:
1) визнати протиправним і скасувати рішення помічника командира військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2024, яким ОСОБА_1 , гранатометнику відділення охорони взводу охорони першої роти військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби від 19.08.2024;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , гранатометника відділення охорони взводу охорони першої роти військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , з військової служби на підставі рапорту від 19.08.2024.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що у зв'язку із зникненням безвісти батька, звернувся до відповідача із рапортом про звільнення через такі сімейні обставини: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
27.08.2024 позивач отримав відповідь на рапорт, відповідно до якої, в матеріалах, доданих до рапорту, відсутня інформація про підтвердження безвісти відсутності батька ОСОБА_1 , а саме, відсутнє рішення суду щодо визнання особи безвісти відсутнім.
Вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення, позивач звернувся до суду.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що станом на дату подачі рапорту чинним законодавством не було передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов'язаний розглянути саме рапорт на звільнення та звільнити військовослужбовця, але Інструкція з діловодства в Збройних Силах України містить положення, яке встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов.
Зазначає, що помічником командира з правової роботи - начальником юридичної групи військової частини НОМЕР_1 майором юстиції ОСОБА_2 (Далі - Юрисконсульт), під час надання юридичного висновку на рапорті Позивача було запропоновано долучити «рішення суду відповідно до ст. 43 ЦК України щодо визнання Вашого батька особою безвісно відсутньою», оскільки лише в Постанові КМУ №560 від 16.05.2024 року зазначає вичерпний перелік документів які необхідно надати для отримання відстрочки від призову.
Юрисконсульт не має повноважень самостійно приймати рішення про відмову у звільненні військовослужбовця. Під час розгляду рапорту він надавав правової консультації та допомоги командиру військової частини НОМЕР_1 , а також оцінки законності рішень які можуть прийнятися стосовно Позивача. Остаточне рішення про звільнення або відмову у звільненні військовослужбовця приймає командир військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням рекомендацій та правових висновків юриста.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді гранатометника відділення охорони взводу охорони першої роти військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 від 03.08.2022.
19.08.2024 позивач звернувся із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби в запас згідно підпункту «в» п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставі якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
27.08.2024 позивач отримав відповідь на рапорт, відповідно до якої, в матеріалах, доданих до рапорту, відсутня інформація про підтвердження безвісти відсутності батька ОСОБА_1 , а саме, відсутнє рішення суду щодо визнання особи безвісти відсутнім.
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Вирішуючи спір суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до положень Закону України «Про державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 №661-IV, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, основним обов'язками, якої є зокрема: припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії із Збройними Силами України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, відповідними правоохоронними органами збройних та інших провокацій на державному кордоні України, у тому числі шляхом безпосереднього ведення бойових дій; участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту на державному кордоні України, міжнародного збройного конфлікту та відсічі збройній агресії проти України шляхом безпосереднього ведення бойових дій; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану (статті 6, 19 Закону №661-IV).
Так, згідно частинами 1, 2 статті 1 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною 6 статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 в Україні введено воєнний стан, який на момент розгляду адміністративної справи триває.
Відповідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Положенням про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженим наказом МВС України 30.11.2018 №971 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.12.2018 за №1468/32920) (далі Положення №971) визначено призначення, основні завдання, повноваження, організацію управління, взаємодію і забезпечення діяльності органу охорони державного кордону Державної прикордонної служби України.
Відповідно до підпункту 18 пункту 6 розділу ІІІ Положення №971 начальник органу охорони державного кордону в межах повноважень: у встановленому законодавством порядку призначає військовослужбовців на посади в органі охорони державного кордону, звільняє їх з посад, зараховує в розпорядження та звільняє з військової служби.
Пунктом 270 Положення про проходження служби передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», здійснюється, зокрема: начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.
Разом з тим, правовий статус осіб, зниклих безвісти, та забезпечує правове регулювання відносин, пов'язаних із встановленням та обліком, розшуком і соціальним захистом таких осіб та їхніх родичів визначає Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісті» №2505-VIII від 12.07.2018 (далі Закон №2505-VIII) (у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 вказаного Закону №2505-VIII, особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв'язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, заворушеннями всередині держави або у зв'язку з надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру або іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей.
Частиною 1 статті 3 Закону №2505-VIII встановлено, що цей Закон поширюється на суспільні правовідносини, пов'язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти в умовах збройного конфлікту, у зв'язку з воєнними діями, заворушеннями всередині держави, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей, а також осіб, зниклих безвісти за будь-яких інших обставин.
Відповідно до частини 4 статті 6 Закону №2505-VIII члени сім'ї особи, зниклої безвісти, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до статті 4 Закону №2505-VIII особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду.
Особа вважається зниклою безвісти до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.
Статтею 20 Закону №2505-VIII встановлено, що розшук особи, зниклої безвісти, припиняється не пізніше ніж через три дні з дня встановлення місця перебування особи, зниклої безвісти, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи з повідомленням про це родичів та заявника, якщо заявник не є родичем. Про припинення розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідкладно робиться відмітка у Реєстрі. Рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою не є підставою для припинення її розшуку. Якщо особа, зникла безвісти, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місця перебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.
Отже, у розумінні Закону №2505-VIII особа вважається зниклою безвісти з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.
Оцінюючи надані Військовій частині НОМЕР_1 документи для звільнення з військової служби, суд враховує, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 15.12.2000.
Відповідно до розділу 6 наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» №280 від 15.09.2022 (Далі - Інструкція №280), у разі загибелі (смерті), захоплення в полон або заручником, а також інтернування в нейтральній державі або зникнення безвісти військовослужбовця, командир військової частини зобов'язаний організувати не пізніше наступного після загибелі (смерті), захоплення в полон або заручником, а також інтернування або зникнення безвісти військовослужбовця дня повідомлення засобами зв'язку та письмово керівника районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім'ї (близьких родичів) військовослужбовця, дату і причину його загибелі (смерті), обставини захоплення в полон або заручником, а також інтернування або зникнення безвісти.
Відповідно до п. 15 Інструкції №280, районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки на підставі одержаного сповіщення командира військової частини зобов'язаний протягом семи днів після його отримання вручити сім'ї (близьким родичам) загиблого (померлого), захопленого в полон або заручником, а також інтернованого або зниклого безвісти військовослужбовця сповіщення сім'ї (додаток 37), а також висловити їм співчуття, проінформувати щодо установлених законодавством пільг, роз'яснити порядок подання документів для призначення пенсії (допомоги) та інших виплат членам сім'ї військовослужбовця.
Так матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 з 03.04.2023 залучений до виконання бойових (спеціальних) завдань у складі ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 02.04.2023 №92.
У сповіщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.04.2024 №22, яке адресоване ОСОБА_4 (дружина безвісти зниклого), зазначено, що її чоловік, солдат ОСОБА_3 зник безвісти 21.04.2024 в р-ні АДРЕСА_1 під час виконання бойових завдань.
Також, 25.04.2024 до ЄРДР за №12024030580001488 заведено кримінальне провадження за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 115 ККУ про зникнення безвісно 21.04.2024 ОСОБА_3 , солдат 1 відділення 1 взводу 3 механізованої роти НОМЕР_6 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_5 в ході виконання бойового завдання поблизу АДРЕСА_1 .
Отже, у розумінні Закону №2505-VIII ОСОБА_3 вважається зниклим безвісти в особливий період.
При цьому, документом який підтверджує факт зникнення безвісти ОСОБА_3 під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану є сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.04.2024 №22, яке районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки на підставі одержаного сповіщення командира військової частини зобов'язаний вручити сім'ї (близьким родичам) військовослужбовця, який зник безвісти.
Крім того, отримання сім'єю зниклого безвісти військовослужбовця іншого документа, окрім як сповіщення районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не передбачено.
Як вже встановлено судом, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
У зв'язку з зникненням безвісти батька, позивач звертався до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Судом встановлено, що у спірних правовідносинах наявні всі правові підстави для звільнення позивача з військової служби з підстав підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ у разі якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.
Відповідно до п. 6, 7 Положення №1115/2009 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Відповідно пункту 279 Положення №1115/2009 військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
У разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення (п. 288 Положення №1115/2009).
Відповідно пункту 292 Положення №1115/2009 наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
В даному випадку позивачем подавався рапорт про звільнення його з військової служби, за наслідком розгляду якого відповідачем позитивного рішення про звільнення прийнято не було.
Таким чином, у зв'язку із тим, що позивач має право на звільнення у зв'язку з тим, що його брат зник безвісти, дії військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» є протиправними. Тому вимоги позивача в частині зобов'язального підлягають задоволенню в силу того, що вони є похідними від основних вимог, задоволення яких залежить від задоволення останніх (п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, за сімейними обставинами.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, за сімейними обставинами.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, від мови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_8 ).
Суддя Ф.А. Волдінер