Провадження № 22-ц/803/2179/25 Справа № 183/3443/24 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Доповідач - Макаров М. О.
20 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2024 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги товариства мотивовані тим, що 07 вересня 2018 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 22032000076344, згідно якого банком надано грошові кошти у сумі 12 400,00 грн. строком на 24 місяці з оплатою процентів в розмірі 0,001% річних за строкову заборгованість та в розмірі 56,0% річних - за прострочену заборгованість, щомісячна комісія за обслуговування кредиту 1,99% від суми кредиту.
Платежі з погашення заборгованості за кредитом сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтечних платежів - обов'язкових платежів в сумі не менше 763,43 грн.
Відповідач свої зобов'язань за договором не виконала, в зв'язку з чим станом на 12 липня 2023 року виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 10 304,32 грн, яка складається з: - 6 970,25 грн. - залишок простроченого кредиту, - 619,71 грн. - залишок прострочених відсотків, - 2 714,36 грн. - залишок прострочених комісій.
Після переходу права вимоги за договором факторингу № 12/07/23 від 12 липня 2023 року нарахування за кредитним договором № 22032000076344 від 07 вересня 2018 року жодним з Факторів не здійснювалось.
12 липня 2023 року АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали Договір факторингу № 12/07/23 строк дії якого закінчується 12 липня 2026 року.
Згідно з витягом із Реєстром Боржників до Договору факторингу № 12/07/23 від 12 липня 2023 року від АТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передали право вимоги до відповідача на загальну суму 10 304,32 грн.
06 березня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 06/03/24, відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило право грошової вимоги ТОВ «Юніт Капітал» до відповідача за Кредитним договором.
Враховуючи наведене, в ході факторингового ланцюгу право вимоги перейшло до позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до боржника в розмірі 10 304,32 грн., а тому позивач просив стягнути з відповідачки на свою користь вказану суму кредитної заборгованості.
Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал».
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність у нього права вимоги до відповідача, оскільки, долучені до позовної заяви докази, не підтверджують факту переходу права вимоги за кредитним договором № 22032000076344 від 07 вересня 2018 року від АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», а так само від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ«ЮНІТ КАПІТАЛ»
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором від 07 вересня 2018 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2024 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 07 вересня 2018 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22032000076344, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 12 400,00 грн., строком на 24 місяці з оплатою процентів в розмірі 0,001% річних за строкову заборгованість та в розмірі 56% річних за прострочену заборгованість, з щомісячною комісією за обслуговування кредиту 1,99% від суми кредиту.
Відповідно до паспорту споживчого кредиту, платежі погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтетних платежів шляхом обов'язкових платежів в сумі не менше 763,43 грн..
Банк виконавши свої зобов'язання за Кредитним договором, надавши відповідачу кредит у розмірі 12 400,00 грн., що підтверджується виписками особового рахунку.
Оскільки відповідачем своїх зобов'язань за договором не виконано, у зв'язку з чим станом на 12 липня 2023 року виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 10 304,32 грн., яка складається з: - 6 970,25 грн. - залишок простроченого кредиту, - 619,71 грн. - залишок прострочених відсотків, - 2 714,36 грн. - залишок прострочених комісій.
12 липня 2023 року АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали Договір факторингу № 12/07/23, строком дії до 12 липня 2026 року.
Згідно з витягом із Реєстру Боржників до Договору факторингу № 12/07/23 від 12 липня 2023 року від АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передали право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 10 304,32 грн..
06 березня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу № 06/03/24, відповідно до умов якого, ТОВ ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило право грошової вимоги ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 за Кредитним договором.
Згідно Реєстру боржників від 06 березня 2024 року до Договору факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року, до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 10 304,32 грн..
20 березня 2024 року ТОВ «ЮнітКапітал» направило на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про виконання зобов'язання протягом 7 днів перед ТОВ «ЮнітКапітал» за договором № 22032000076344 від 07 вересня 2018 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що йому за договором факторингу перейшло право вимоги.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В абзаці 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом та не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України 12 липня 2001 року «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 вказаного Закону .
Так, за змістом ч. 1 ст. 6 Закону договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Крім того, відповідно до п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.
При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Виходячи з цього, правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).
При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.
Вказаного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові №206/4841/20 від 08.11.2023.
Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу № 12/07/23 Фактор має право здійснити наступне відступлення третім особам прав вимоги Боржників, придбаних від Клієнта за цим Договором.
Відповідно до п. 7.1. Договору факторингу № 12/07/23 «Фактор здійснює фінансування Клієнта у спосіб визначений ч. 1 ст. 1084 ЦК України шляхом купівлі у нього права грошової вимоги. В якості ціни за придбання (відступлення) Прав Вимоги, Фактор передає в розпорядження Клієнта грошові кошти в розмірі, що станом на дату підписання Сторонами цього Договору складає 2 765 609,00 грн. без ПДВ за плату. Плата Клієнта за домовленістю сторін є дисконтом, що становить різницю між Розміром Портфелю Заборгованості та Ціною Продажу, яка вважається здійсненою в момент підписання цього Договору».
Відповідно до п. 7.2. Договору факторингу № 12/07/23 «Фактор здійснює плату Клієнту шляхом перерахування суми в день підписання Договору та Акту приймання передачі Прав Вимог на наступні реквізити: код ЄДРПОУ: 42254696, рахунок UA033057490000036426000000020»
Згідно п. 3.2. Договору факторингу № 06/03/24 «Загальна сума Прав Вимоги, що відступаються за Договором становить 62 457 431,87 грн.».
Відповідно до п. 3.3. Договору № 06/03/24 «Ціна продажу за Договором становить 449 693,63 грн. без ПДВ».
Відповідно до п. 3.4. Договору № 06/03/24 «Фактор сплачує Клієнту 100% Ціни Продажу, передбаченої п. 3.3. цього Договору не пізніше 2 банківських днів з моменту підписання Акта прийому-передачу Реєстру Боржників, шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на рахунок Клієнта: п/р НОМЕР_1 в ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК» МФО: 380634».
Відповідно до п. 3.5. Договору № 06/03/24 «За сплачені Фактором грошові кошти у вигляді Ціни Продажу, Клієнт сплачує Фактору плату в розмірі 100,00 грн., шляхом перерахування протягом 3 робочих днів з моменту проведення Фактором оплати, передбаченої п. 3.3. цього Договору, коштів на рахунок: п/р НОМЕР_2 , в ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК», МФО 380634».
Відповідно до п. 3.6. Договору № 06/03/24 «Моментом виконання Фактором грошового зобов'язання сторони визначають момент надходження Ціни продажу за цим Договором на рахунок Клієнта, зазначений в п. 3.4. даного Договору».
Керуючись вказаними нормами закону, а також встановивши відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивачу за договором факторингу перейшло право вимоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Крім того, суд вірно вказав, що зазначені в п. 9.8 Договору факторингу № 06/03/24 додатки, що складають його невід'ємну частину, а саме: 1 - Форма Реєстру Боржників, 2 - Форма Акта прийому-передачі Реєстру Боржників, 3 - Форма Акта повернення права вимоги заборгованості не заповнені та не оформлені належним чином.
Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність доказів визначення одиничної ціни придбання позивачем, як фактором у первісних кредиторів права грошової вимоги заборгованості відповідача, та доказів сплати цієї ціни, що ставить під сумнів перехід права вимоги за кредитними договорами відповідача саме до позивача, а не іншої фінансової установи.
Доводи апелянта в скарзі про те, що позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором від 07 вересня 2018 року, колегія суддів вважає безпідставними, так як вони були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції чітко вказав підстави для відмови у задоволенні позову, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.
Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2025 року
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова