Провадження № 22-ц/803/1255/25 Справа № 213/3443/24 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
19 лютого 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Зубакової В.П.,
за участю секретаря Черняєвої С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №213/3443/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного акціонерного «Шахтоуправління «Покровське»,
на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року,
встановив:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного «Шахтоуправління «Покровське» (далі по тексту ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське») про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював з 21.08.2006 року по 14.06.2023 року на підприємстві відповідача, що загалом складає 17 років. 23.12.2022 року під час виконання трудових обов'язків сталася аварія - вибух метано-повітряної суміші, внаслідок якої позивач отримав виробничі травми. Позивачу встановлена ІІ група інвалідності та 80% втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 397 709, 60 гривень.
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, 320 000 гривень, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» судовий збір на користь держави в сумі 3200 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 до суми заявленої у позові у розмірі 397 709,60 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди. Однак визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди дещо занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності 80% та визнання позивача особою з інвалідністю ІІ групи, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно лікуватися, обмежений у самообслуговуванні та трудовій діяльності. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманого каліцтва, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що впливає на його моральний стан.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
В апеляційній скарзі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, просить рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. У разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про часткове скасування оскаржуваного рішення і ухвалення у відповідній частині нового рішення або про його зміну, просить стягнути суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 80 000 гривень з утриманням з неї сум податків та обов'язкових платежів при її виплаті згідно з законодавством, діючим на час виплати таких сум.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що стягнута судом першої інстанції сума моральної шкоди є завищеною та не відповідає засадам розумності та справедливості. Посилається, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував, що інвалідність позивача не є безстроковою, а встановлена лише на строк до 01.08.2027 року, ступінь втрати позивачем професійної працездатності 80% не є безстроковим, винні особи та обставини, за яких стався нещасний випадок не встановлені, оскільки розслідування нещасного випадку, який стався з позивачем ще триває. При вирішенні спору суд не з'ясував у чому конкретно полягає протиправність діяння відповідача та якими доказами вона підтверджена.
Крім того, посилається, що податки і збори з суми, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню та виплаті при виконанні відповідного судового рішення. Якщо особа відшкодовує на користь фізичної особи моральну шкоду, вона виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов'язана утримати і перерахувати податок із суми такого доходу та за рахунок фізичної особи, якій виплачується такий дохід. Вказує, що в порушення статті 19 Конституції України суд першої інстанції зобов'язав відповідача робити те, що не передбачено законодавством, а саме, суд зобов'язав відповідача здійснити виплату доходу позивачеві без утримання податків, в той час коли законодавством передбачена виплата доходу лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує. Тому стягнення грошових коштів без утримання податків суперечить діючому законодавству України. Судом першої інстанції не врахована судова практика Дніпровського апеляційного суду та Донецького апеляційного суду по декільком справам, а також висновки викладені в постановах Верховного Суду, зокрема, і у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року по справі № 180/505/20-ц., в яких визначено, що стягнута моральна шкода підлягає оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати.
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» Чехмейстер О.В. посилається на безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг та відзивів на апеляційні скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, апеляційна скарга ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які містяться в матеріалах справи, позивач та відповідач перебували у трудових відносинах з 21.08.2006 року по 14.06.2023 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача.
14.06.2023 року позивача звільнено у зв'язку з виявленням невідповідності займаній посаді за станом здоров'я.
23.12.2023 року під час виконання трудових обов'язків сталася аварія - вибух метано-повітряної суміші, внаслідок якої позивач отримав виробничі травми: опік полум'ям І-ІІ ступеня 30% голови, обличчя, тулуба, обох верхніх кінцівок, опіки дихальних шляхів, важкий опіковий шок. Ця обставина підтверджується Актом розслідування аварії (Форма Н-1/П) від 25.01.2023 року, затверджений начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці В.Королем.
З 22.05.2023 року позивачу вперше було встановлено, а з 01.06.2024 року повторно підтверджено ІІ групу інвалідності та 80% втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом (Довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 783285 від 31.05.2023 року; Довідка про результати визначення ступеня втрати працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 092412 від 31.05.2023 року; Довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 773858 від 02.07.2024 року; Довідка про результати визначення ступеня втрати працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 092488 від 02.07.2023 року).
На підтвердження захворювань внаслідок трудового каліцтва позивачем надано численні виписки та консультативні висновки, які, дублюють діагноз, встановлений Актом розслідування аварії (Виписка КНП «Покровська клінічна ЛІЛ» Покровської МР Донецької області №4518-1062 від 25.12.2022 року; Консультативний висновок лікаря - пульмонолога КНП ЛПУ ЦМЛ ВМР від 20.02.2023 року; Консультативний висновок лікаря - комбустіолога КНП «МКЛ№8» ДМР МОЗ України від 17.04.2023 року).
Також позивачем на підтвердження психічних розладів та захворювань, які є наслідками виробничої травми надано: виписку з історії хвороби № 104-23 КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ» від 14.04.2023 року; виписку з історії хвороби № 124-23 КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ» від 12.04.2024 року; Консультативні висновки спеціаліста ЛОР-сурдолога КНУ МЛ №3 КМР від 25.04.2023 року та 15.03.2024 року; виписку КНП «МЦМЛ» ММР №1470-133 від 12.04.2024 року; Консультативний висновок лікаря-пульмонолога КНП ЛПУ ЦМЛ ВМР від 19.03.2024 року.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України і виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманим позивачем на виробництві трудовим каліцтвом.
Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 320 000 гривень, суд першої інстанції врахував глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, встановлену групу інвалідності, вимушеність змін у його житті внаслідок отриманої травми.
Колегія суддів апеляційного суду не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції за наступних підстав.
Згідно з нормами Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України).
Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно ч. 1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, відповідно ч. 1-4 ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов'язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно Акту форми Н-1/П від 23 січня 2023 року про розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, що стався 23 грудня 2022 року 0 19 годині 40 хвилин на ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» нещасний випадок з ОСОБА_1 стався під час виконання ним трудових обов'язків за режимом роботи підприємства, нещасний випадок є таким, що пов'язаний з виробництвом, вид події - вибух.
Суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з виробничою травмою, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв'язку з отриманими травмами.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачеві ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське».
При цьому, апеляційний суд зауважує, що відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року у цивільній справі № 212/754/18, сам по собі факт отримання позивачем ушкодження здоров'я під час виконання ним трудових обов'язків, який встановлено актом про нещасний випадок на виробництві та висновком МСЕК, є підставою для відшкодування відповідачем моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 320 000 гривень, суд першої інстанції виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому дійшов висновку, що визначена позивачем сума 397 709,60 гривень, є завищеною і не відповідає тяжкості характеру завданої позивачу шкоди.
Колегія суддів апеляційного суду не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції в частині визначеного розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивача з огляду на наступне
Так судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв'язку з травмами на виробництві позивачу встановлено 80% втрати професійної працездатності та він визнаний особою з інвалідністю ІІ групи з датою чергового переогляду 01.08.2027 року. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, у зв'язку з втратою професійної працездатності він постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (320 000 гривень) не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у його ситуації.
Так, апеляційний судом встановлено, що позивач зазнав та зазнає фізичний біль, а також страждання у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я. Лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров'я людини найвища соціальна цінність, невід'ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров'я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров'ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.
З урахуванням того, що позивачу встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 80%, визначено ІІ групу інвалідності, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, колегія суддів апеляційного суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, приходить до переконання змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та визначити розмір відшкодування моральної шкоди позивачу з урахуванням втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, і збільшити її з 320 000 гривень до суми заявленої у позові до 397 709,60 гривень, що є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Отже, враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, та збільшенню її з 320 000 гривень до 397 709,60 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, а тому частково задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське».
Відповідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь держави та збільшує цей розмір з 3 200 гривень до 3 181,68 гривень, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, з відповідача на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 3 818,02 гривень за подання позивачем апеляційної скарги.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року в частині визначення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір зі 320 000 гривень до 397 709,60 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року в частині визначення розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 3 200 гривень до 3 181,68 гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги позивачем в розмірі 3 818,02 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді:
Повне судове рішення складено 19 лютого 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста