05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 175/2496/19 (4-с/175/20/24)
провадження № 61-732ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: заступник директора Департаменту - начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим Іван Сергійович, директор Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельов Максим Євгенович, на дії (бездіяльність) органу примусового виконання,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) органу примусового виконання, у якій просив визнати неправомірною бездіяльність заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І. С. за період з 16 травня 2024 року
до 30 травня 2024 року при розгляді його скарги від 15 травня 2024 року, поданої
у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, щодо не проведення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, не прийняття процесуального рішення у формі постанови про результати проведення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, не направлення стягувачу ОСОБА_1 копії постанови про результати проведення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою від 15 травня 2024 року.
Скарга мотивована тим, що він 15 травня 2024 року в порядку, передбаченому статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження», звернувся
до заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Нещадима І. С. зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Назаровця А. Т.
у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у якій просив призначити і провести перевірку, визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Назаровця А. Т.
Листом від 30 травня 2024 року за вих. № 80543/86246-31-24/20.1 начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Нещадима І. С. повідомив ОСОБА_1 про те, що в задоволенні скарги
від 15 травня 2024 року йому відмовлено у повному обсязі.
Вважаючи вищезазначені дії начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Нещадима І. С. незаконними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 26 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І. С. за період
з 16 травня 2024 року до 30 травня 2024 року при розгляді його скарги
від 15 травня 2024 року, поданої у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, щодо
не проведення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1,
не прийняття процесуального рішення у формі постанови про результати проведення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1,
не направлення стягувачу ОСОБА_1 копії постанови про результати проведення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1
за скаргою від 15 травня 2024 року.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 та визнаючи неправомірною бездіяльність заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І. С. за період з 16 травня 2024 року до 30 травня 2024 року при розгляді скарги ОСОБА_1 від 15 травня 2024 року, поданої у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І. С. наявний обов'язок щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 15 травня 2024 року, прийняття постанови про перевірку законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 та направлення сторонам виконавчого провадження відповідного процесуального рішення за результатами розгляду скарги.
16 січня 2025 року Міністерство юстиції України, через підсистему «Електронний суд», звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року,
в якій представник заявника, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги.
Підставою касаційного оскарження ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року представник заявника вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19 вересня
2023 року у справі № 175/2496/19 (провадження № 61-6807св23), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга мотивована тим, що заява ОСОБА_1 від 15 травня 2024 року, подана у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, не відповідала вимогам статті
74 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у скарзі було відсутнє посилання на порушену державним виконавцем норму закону, про що було повідомлено ОСОБА_1 .
Крім того, ОСОБА_1 у скарзі не зазначив, яке його прав порушено та як саме скасування постанови заступника директора Департаменту - начальника відділу Нещадима І. С. про скасування процесуального документа відновить, на його думку, порушене право, адже виконавче провадження закінчене з підстав фактичного виконання вимог виконавчого документа на користь скаржника,
що останнім не заперечується.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Виходячи з матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд доходить висновку, що скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним
і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Суди встановили, що 13 серпня 2021 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кузьменко О. С. на підставі виданого Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області 02 серпня 2021 року у справі № 175/2496/2019-ц (провадження № 4-с/175/35/2019) виконавчого листа прийняв постанову
про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
01 вересня 2021 року на виконання ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року у справі № 175/2496/2019-ц (провадження № 4-с/175/35/2019) директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кисельов М. Є. прийняв постанову № 13/20.3-22/21 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, якою у задоволенні скарги від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту
ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року» відмовив у повному обсязі.
02 вересня 2021 року на підставі вищезазначеної постанови директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. від 01 вересня 2021 року № 13/20.3-22/21 головний державний виконавець Кузьменко О. С. прийняв постанову
про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку
з фактичним виконанням ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року у справі № 175/2496/2019-ц (провадження № 4-с/175/35/2019).
17 травня 2022 року на підставі ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2021 року у справі № 175/3685/2021-ц (провадження № 4-с/175/17/2021), яка набрала законної сили 07 квітня 2022 року, виконувач обов'язків начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Заєць Т. І. прийняла постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, якою скасувала постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кузьменка О. С. від 02 вересня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
У зв'язку із звільненням головного державного виконавця Кузьменка О. С.
із займаної посади (наказ Міністерств юстиції України від 22 лютого 2022 року
№ 233/к) та скасування постанови головного державного виконавця
Кузьменка О. С. від 02 вересня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, вказане виконавче провадження було передане
у провадження головному державному виконавцю відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Назаровцю А. Т.
12 березня 2024 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України
Назаровець А. Т. прийняв постанову про відновлення виконавчого провадження
№ НОМЕР_1.
Як зазначав скаржник, за період з 13 березня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 головний державний виконавець Назаровець А. Т.
не вчинив жодної виконавчої дії, у тому числі не вжив до боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 - директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. жодних заходів примусового виконання рішень.
15 травня 2024 року у порядку, передбаченому статтею 74 Закону України
«Про виконавче провадження», ОСОБА_1 звернувся до заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Нещадима І. С. зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Назаровця А. Т. у виконавчому провадженні
№ НОМЕР_1, у якій просив призначити і провести перевірку, визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Назаровця А. Т.
Листом від 30 травня 2024 року за вих. № 80543/86246-31-24/20.1 Нещадима І. С. повідомив ОСОБА_1 про те, що в задоволенні скарги від 15 травня 2024 року відмовлено у повному обсязі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку
у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються
у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби,
їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією
або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права
чи свободи.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права
на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду,
що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження
при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови,
що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих
на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних
та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
Примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов
та порядку, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
Під час виконання судових рішень поряд з нормами Закону України
«Про виконавче провадження» застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані
на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами
та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону,
а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття перша Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Перелік обов'язків і прав виконавців, обов'язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Статтею 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що відповідно
до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби; державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває
під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Статтею 12 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що контроль
за діяльністю державних виконавців та інших працівників органів державної виконавчої служби здійснюють органи примусового виконання рішень, визначені
у статті 6 цього Закону, в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України; органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України
в установленому законодавством порядку.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що заступник директора Департаменту - начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим І. С. є керівником органу державної виконавчої служби, державним виконавцем, державним службовцем, уповноваженим державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом, і зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені законом.
Частиною третьою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Водночас частиною п'ятою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що на підставі письмової заяви учасника виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв'язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку.
У матеріалах справи міститься відповідь від 30 травня 2024 року
№ 80543/86246-31-24/20.1 Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за підписом заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Нещадима І. С., якою повідомлено ОСОБА_1 , що Відділом розглянуто його скаргу від 15 травня 2024 року та у зв'язку з тим, що скарга не відповідає вимогам, встановленим частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», її розглянуто з урахуванням положень Закону України
«Про звернення громадян», за наслідками розгляду якої не були виявлені порушення вимог Закону в діях державного виконавця. Постанова про проведення перевірки не приймалася.
Абзацом другим пункту 1 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень в редакції наказу Міністерства юстиції України від 27 грудня 2019 року
№ 4224/5 передбачено, що директор Департаменту ДВС МЮ України має право перевірити законність виконавчого провадження, що перебуває (перебувало)
на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділі примусового виконання рішень в районі міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві, відділах примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень, відділах державної виконавчої служби.
Пунктом 3 розділу ХІІ Інструкції передбачено, що перевірка законності виконавчого провадження посадовими особами, зазначеними в абзацах другому, четвертому
та шостому пункту 1 цього розділу, проводиться на підставі матеріалів виконавчого провадження або їх копій, які підлягають витребуванню
з відповідного органу державної виконавчої служби. Про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів відповідною посадовою особою виноситься вмотивована постанова.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІ Інструкції про результати перевірки законності виконавчого провадження виноситься постанова у якій зазначаються: підстави перевірки виконавчого провадження; строки проведення перевірки;
у мотивувальній частині - номер виконавчого провадження, реквізити виконавчого документа, дата відкриття виконавчого провадження, державний виконавець, який здійснює (здійснював) виконання, коротко зміст проведених виконавчих дій
та їх відповідність вимогам чинного законодавства з посиланням на відповідну норму Закону; у резолютивній частині - висновок з урахуванням вимог законодавства щодо дій державного виконавця у виконавчому провадженні, у разі оскарження дій (бездіяльності) начальника органу державної виконавчої служби - щодо його дій, визначаються особа, яку зобов'язано вжити заходів щодо усунення порушень законодавства (у разі їх виявлення), особа, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови; строк виконання постанови; коло осіб, яким надсилаються копії постанови; інша необхідна інформація.
Із наведеного слідує, що як про проведення перевірки, так і за результатами перевірки директор Департаменту ДВС МЮ України приймає постанову, незалежно від результату такої перевірки (обґрунтованості чи необґрунтованості скарги).
Встановивши, що заступник директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І. С. всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень не прийняв відповідної постанови про результати розгляду скарги
ОСОБА_1 , а надав відповідь у вигляді листа, суди дійшли обґрунтованого висновку про доведеність неправомірної бездіяльності заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І. С.
при розгляді скарги ОСОБА_1 від 15 травня 2024 року, поданої у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
З огляду на наведені вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги ОСОБА_1 .
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 вересня 2023 року у справі № 175/2496/19,
є помилковими, оскільки у цій постанові встановлені судами фактичні обставини справи не є тотожними та ідентичними у порівнянні зі справою, в якій подано касаційну скаргу.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення
у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді
на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Колегія суддів вважає, що судові рішення, на які подано касаційну скаргу,
є достатньо мотивованими.
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції
не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Оскільки правильне застосування судами попередніх інстанцій законодавства України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо його застосування
чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав
для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга Міністерства юстиції України на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: заступник директора Департаменту - начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим Іван Сергійович, директор Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельов Максим Євгенович, на дії (бездіяльність) органу примусового виконання.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська