Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4665/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, місто Харків,
до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРПОШТА", місто Київ,
про стягнення коштів, -
Позивач, УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА», про стягнення безпідставно збережених коштів у загальному розмірі 45 114,15 грн, з них: 39 812,87 грн - орендна плата за період 09.07.2022 - 04.11.2024 року, 3% річних у сумі 1 339,61 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року, інфляційні втрати у сумі 3 961,67 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024 року. Підставою позову визначено договір позички № 1929 від 01.08.2019 року.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
26 грудня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4665/24. Розгляд справи № 922/4665/24 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з довідки про доставку електронного листа, ухвала суду від 26 грудня 2024 року є доставленою 26.12.24 19:51. Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк до 13.01.2025 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ
Як зазначено у позовній заяві, рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ “Укрпошта» строком на 2 роки та 11 місяців. На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між позивачем та відповідачем укладено Договір позички № 1929 від 01.08.2019 (надалі - “Договір»).
Відповідно до п. 1.3. Договору Позивач передає Відповідачу майно, зазначене у п. 1.2. Договору у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому Договорі строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, для розміщення відділення поштового зв?язку. Відповідні нежитлові приміщення були передані Відповідачу згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до Договору. Згідно з п. 5.1. Договору цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022. Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради. Із системного тлумачення умов Договору вбачається, що під позитивним рішенням сесії Харківської міської ради слід розуміти рішення, аналогічне рішенню Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019, яким би продовжили або встановили б новий термін для безоплатного користування Відповідачем відповідними нежитловими приміщеннями. Однак, таких рішень Харківська міська рада в подальшому не приймала. Таким чином, на думку позивача, строк дії Договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. Договору.
Крім того, з 01.02.2022 введено в дію Закон України “Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ (надалі - Закон). Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.
Відповідно до п. 3.1.7. Договору Відповідач зобов?язаний протягом 7 днів із моменту припинення дії Договору, повернути актом передане майно Позивачу у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна. Однак, Відповідач, всупереч п. 3.1.7. Договору, станом на момент подання позовної заяви не повернув передане майно Позивачу. Зі змісту ч. 2 ст. 9 Закону, а також системного тлумачення інших норм Закону, вбачається, що користування нерухомим майном комунальної власності може здійснюватися виключно на засадах платного користування, шляхом укладення в порядку, передбаченому чинним законодавством України, договору оренди.
Таким чином, на думку позивача вбачається, що після 08.07.2022 у Відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно Договору, як на підставі умов самого Договору, так і на підставі Закону. Водночас, Відповідач після 08.07.2022 не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення нерухомого майна (нежитлових приміщень) за Договором та продовжував користуватися таким майном шляхом розміщення відділення поштового зв?язку, тим самим надаючи своїм клієнтам (споживачам) відповідні послуги та отримуючи дохід від такої господарської діяльності. Відповідач повернув Позивачу передане майно за Договором лише 14.11.2024, що підтверджується Актом приймання-передачі.
На думку позивача, відповідач за його рахунок зберіг (набув) кошти, які мав би сплатити за користування нежитловими приміщеннями, які були передані (та не повернуті після 08.07.2022) згідно Договору. При цьому, збереження (набуття) вищезазначених коштів відбулося за відсутності правової підстави, адже підстави для безоплатного користування майном за Договором після 08.07.2022 відпала. Фактичний користувач нерухомого майна (Відповідач), який без достатньої правової підстави за рахунок Позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити з користування нею, зобов?язаний повернути ці кошти Позивачу на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону орендна плата визначається за результатами аукціону. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону стартова орендна плата за об?єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (надалі - Порядок). Пунктом 52 Порядку передбачено, що стартова орендна плата на першому аукціоні для аукціонів з оренди майна, строк оренди якого перевищує один місяць, зазначається в розрахунку за місяць оренди та становить 1 відсоток вартості об'єкта оренди, визначеної відповідно до статті 8 Закону. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону вартістю об'єкта оренди для цілей визначення стартової орендної плати є його балансова вартість станом на останнє число місяця, який передує даті визначення стартової орендної плати Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 28.04.2021. Пунктом 18 Методики передбачено, що якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.
Як зазначено у позові, балансова вартість нежитлових приміщень, якими фактично та безпідставно користується Відповідач становить 114 205,96 грн, що підтверджується Довідкою КП «ЖИТЛОКОМСЕРВІС» № 7786/2/07-05 від 07.08.2024. Річний індекс інфляції 2022 року становить 126,6%, а 2023 року - 105,1%.
Відтак, місячна орендна плата становить: за період з 09.07.2022 до 31.07.2022 - 847,33 грн; за серпень-грудень 2022 року - 1 142,06 грн; за січень-грудень 2023 року - 1 445,85 грн; за січень-жовтень 2024 року - 1 519,59 грн; за період з 01.11.2024 до 14.11.2024 - 709,14 грн.
Таким чином, як зазначає позивач, загальна сума орендної плати за фактичне користування Відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) за період з 09.07.2022 до 14.11.2024 без належних на те правових підстав, становить 45 114,15 грн.
Крім того, у зв?язку із безпідставним збереженням (набуттям) Відповідачем коштів Позивача, керуючись ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, останнім нараховані: 3% річних у сумі 1 339,61 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року, інфляційні втрати у сумі 3 961,67 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024 року.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ “Укрпошта» строком на 2 роки та 11 місяців. На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, позичкодавець) та Акціонерним товариством “Укрпошта» (відповідач, користувач) укладено Договір позички № 1929 від 01.08.2019 року. Відповідно до п. 1.3. Договору, Позивач передає Відповідачу майно, зазначене у п. 1.2. Договору, у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому Договорі, строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців для розміщення відділення поштового зв?язку. Вказані нежитлові приміщення були передані Відповідачу згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до Договору.
Згідно з п. 5.1. Договору цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022 року. Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради. Оскільки рішень про продовження строку дії Договору Харківська міська рада не приймала (в матеріалах справи відсутні відповідні документи), то строк дії Договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, закінчився 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. Договору. Договором передбачено строк виконання зобов'язання з повернення майна Позивачу - протягом 7 днів із моменту припинення дії Договору (п. 3.1.7 Договору). Договір припинено у зв'язку із закінченням строку його дії 01.07.2022 (п. 5.1 Договору). Відтак, враховуючи зазначене, Відповідач був зобов'язаний виконати зобов'язання, передбачене п. 3.1.7 Договору, до 08.07.2022 року.
Однак, відповідач повернув майно тільки 14.11.2024 року, про що свідчить доданий до позову акт приймання-передачі.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Враховуючи зазначене, суд визнає обґрунтованими посилання позивача на ту обставину, що Відповідач за рахунок Позивача зберіг (набув) кошти, які мав би сплатити за користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно Договору та не були своєчасно повернуті. При цьому, збереження (набуття) вищезазначених коштів відбулося за відсутності правової підстави, адже підстави для безоплатного користування майном за Договором після 01.07.2022 відпала. Неповернення Відповідачем переданого за Договором майна позбавляє Позивача можливості отримати дохід у відповідному розмірі від здачі майна в оренду.
З огляду на викладене, розмір позовних вимог визначений позивачем саме з розрахунку орендної плати за користування таким майном, згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 та становить 45 114,15 грн.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач без належних на те правових підстав зберіг кошти у розмірі орендної плати, а отже позовні вимоги УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ щодо стягнення таких коштів є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ ТА 3% РІЧНИХ
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 1 339,61 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року, інфляційні втрати у сумі 3 961,67 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024 року.
Велика Палата Верховного суду в постанові від 10 квітня 2018 року по справі № 910/10156/17 зазначала, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: “Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає їх обґрунтованими, а вимоги по їх стягненню такими, що також підлягають задоволенню.
Окремо суд зазначає, що під час ухвалення цього рішення враховані висновки Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 щодо можливості застосування статті 625 ЦК України у випадку застосування судом статті 1212 ЦК України.
5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ задовольнити повністю.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРПОШТА» (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 22; код ЄДРПОУ: 21560045) на користь УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 16; код ЄДРПОУ: 14095412) безпідставно збережені кошти у сумі 45 114,15 грн, з них: 39 812,87 грн за період 09.07.2022 - 14.11.2024 року, 3% річних за період 16.07.2022 - 14.11.2024 року у сумі 1 339,61 грн, інфляційні втрати за період липень 2022 року - жовтень 2024 року у сумі 3 961,67 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "20" лютого 2025 р.
Суддя Н.В. Калініченко