Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4659/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, місто Харків,
до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРПОШТА", місто Київ,
простягнення коштів, -
Позивач, УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА», про стягнення безпідставно збережених коштів у загальному розмірі 29 705,38 грн, з них: 26 214,75 грн - орендна плата за період 09.07.2022 - 04.11.2024 року, 3% річних у сумі 882,07 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року, інфляційні втрати у сумі 2 608,56 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024 року. Підставою позову визначено договір позички № 1930 від 01.08.2019 року.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
26 грудня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4659/24. Розгляд справи № 922/4659/24 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
15 січня 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив (вх. № 1030 від 15 січня 2025 року) відповідача, АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРПОШТА".
22 січня 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. № 1623 від 21 січня 2025 року) позивача, УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ.
04 лютого 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи заперечення на відповідь на відзив (вх. № 3048 від 04 лютого 2025 року) відповідача, АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА».
Таким чином, сторони повністю реалізували своє право на подання всіх заяв по суті справи.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Як зазначено у позовній заяві, рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ “Укрпошта» строком на 2 роки та 11 місяців. На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між позивачем та відповідачем укладено Договір позички № 1930 від 01.08.2019 (надалі - “Договір»).
Відповідно до п. 1.3. Договору Позивач передає Відповідачу майно, зазначене у п. 1.2. Договору у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому Договорі строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, для розміщення відділення поштового зв?язку. Відповідні нежитлові приміщення були передані Відповідачу згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до Договору. Згідно з п. 5.1. Договору цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022. Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради. Із системного тлумачення умов Договору вбачається, що під позитивним рішенням сесії Харківської міської ради слід розуміти рішення, аналогічне рішенню Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019, яким би продовжили або встановили б новий термін для безоплатного користування Відповідачем відповідними нежитловими приміщеннями. Однак, таких рішень Харківська міська рада в подальшому не приймала. Таким чином, на думку позивача, строк дії Договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. Договору.
Крім того, з 01.02.2022 введено в дію Закон України “Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ (надалі - Закон). Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.
Відповідно до п. 3.1.7. Договору Відповідач зобов?язаний протягом 7 днів із моменту припинення дії Договору, повернути актом передане майно Позивачу у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна. Однак, Відповідач, всупереч п. 3.1.7. Договору, станом на момент подання позовної заяви не повернув передане майно Позивачу. Зі змісту ч. 2 ст. 9 Закону, а також системного тлумачення інших норм Закону, вбачається, що користування нерухомим майном комунальної власності може здійснюватися виключно на засадах платного користування, шляхом укладення в порядку, передбаченому чинним законодавством України, договору оренди.
Таким чином, на думку позивача вбачається, що після 08.07.2022 у Відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно Договору, як на підставі умов самого Договору, так і на підставі Закону. Водночас, Відповідач після 08.07.2022 не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення нерухомого майна (нежитлових приміщень) за Договором та продовжував користуватися таким майном шляхом розміщення відділення поштового зв?язку, тим самим надаючи своїм клієнтам (споживачам) відповідні послуги та отримуючи дохід від такої господарської діяльності. Відповідач повернув Позивачу передане майно за Договором лише 14.11.2024, що підтверджується Актом приймання-передачі.
На думку позивача, відповідач за його рахунок зберіг (набув) кошти, які мав би сплатити за користування нежитловими приміщеннями, які були передані (та не повернуті після 08.07.2022) згідно Договору. При цьому, збереження (набуття) вищезазначених коштів відбулося за відсутності правової підстави, адже підстави для безоплатного користування майном за Договором після 08.07.2022 відпала. Фактичний користувач нерухомого майна (Відповідач), який без достатньої правової підстави за рахунок Позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити з користування нею, зобов?язаний повернути ці кошти Позивачу на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону орендна плата визначається за результатами аукціону. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону стартова орендна плата за об?єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (надалі - Порядок). Пунктом 52 Порядку передбачено, що стартова орендна плата на першому аукціоні для аукціонів з оренди майна, строк оренди якого перевищує один місяць, зазначається в розрахунку за місяць оренди та становить 1 відсоток вартості об'єкта оренди, визначеної відповідно до статті 8 Закону. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону вартістю об'єкта оренди для цілей визначення стартової орендної плати є його балансова вартість станом на останнє число місяця, який передує даті визначення стартової орендної плати Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 28.04.2021. Пунктом 18 Методики передбачено, що якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.
Як зазначено у позові, балансова вартість нежитлових приміщень, якими фактично та безпідставно користується Відповідач становить 75 198,69 грн, що підтверджується Довідкою КП «ЖИТЛОКОМСЕРВІС» № 7987/2/07-05 від 14.08.2024. Річний індекс інфляції 2022 року становить 126,6%, а 2023 року - 105,1%.
Відтак, місячна орендна плата становить: за період з 09.07.2022 до 31.07.2022 - 557,93 грн; за серпень-грудень 2022 року - 751,99 грн; за січень-грудень 2023 року - 952,02 грн; за січень-жовтень 2024 року - 1 000,57 грн; за період з 01.11.2024 до 14.11.2024 - 466,93 грн.
Таким чином, як зазначає позивач, загальна сума орендної плати за фактичне користування Відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) за період з 09.07.2022 до 14.11.2024 без належних на те правових підстав, становить 26 214,75 грн.
Крім того, у зв?язку із безпідставним збереженням (набуттям) Відповідачем коштів Позивача, керуючись ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, останнім нараховані: 3% річних у сумі 882,07 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року, інфляційні втрати у сумі 2 608,56 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024 року.
15 січня 2025 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 1030).
Як зазначає відповідач, між АТ “Укрпошта», Харківською міською радою та благодійною організацією “Благодійний фонд Олександра Грановського» 12.06.2019 укладено Меморандум щодо співпраці та сприяння у соціальних питаннях розвитку поштових послуг в місті Харків (далі - Меморандум). На основі Меморандуму між Товариством та Управлінням комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління) 01.08.2019 укладено договори позички, в тому числі Договір позички № 1887 від 01.08.2019 року, предметом якого є безоплатне користування майном комунальної власності міста Харків (73 об'єкти).
Вимога Управління до Товариства про повернення безпідставно збережених коштів, які останнє мало сплатити за користування нежитловими приміщеннями після спливу терміну дії договорів позички, є необґрунтованою у зв'язку з тим, що фактично майно не поверталося власнику, акти повернення майна сторонами не підписувалися оскільки обидві сторони на підставі п. 5 Постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 вважали договори позички продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Крім того, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України на яку посилається Управління в своєму позові. Якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним.
Щодо неправильності наданих Орендодавцем розрахунків сум безпідставно збережених коштів, а саме орендної плати, інфляції та правомірності нарахування вказаних у вимогах розрахунків, відповідач зазначає наступне. Так, стаття 6 Закону України від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (далі - Закон № 540/97-ВР) прирівнює підприємства поштового зв'язку до організацій, що фінансуються з бюджету, і якщо розмір річної плати за оренду нерухомого майна у м. Харкові бюджетними організаціями становить 1 грн, то і для АТ “Укрпошта» розмір річної орендної плати за користування об'єктами нерухомого майна також повинен становити 1 грн. Згідно із частинами першою, третьою статті 6 Закону № 540/97-ВР засобам масової інформації у встановленому порядку передаються у безстрокову оренду приміщення загальнодержавної і комунальної власності, якими вони користуються для здійснення виробничої діяльності. Державні та комунальні телерадіоорганізації, редакції державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємства зв'язку, що їх розповсюджують, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв'язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій. Відповідно до пункту 2.2 Статуту Акціонерного товариства “Укрпошта», який затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 14 грудня 2018 року №611, як і в актуальному Статуті затвердженого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 15.08.2023 № 713 до видів діяльності Укрпошти серед іншого, зокрема, віднесено розповсюдження періодичних друкованих видань за передоплатою, здійснення видавничої діяльності, видання газет, журналів та інших видів видавничої діяльності. Згідно з пунктом 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786, та пунктами 8 Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням Харківської міської ради від від 23.12.2011 № 566/11, розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна бюджетними організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету, зокрема, державними та комунальними телерадіоорганізаціями, редакціями державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємствами зв'язку, що їх розповсюджують, становить 1 грн. Таке право підприємств зв'язку прямо і без обмежень передбачено частиною третьою статті 6 Закону № 540/97-ВР. Отже, Товариство, здійснюючи підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, має право на отримання в оренду комунального майна, на тих самих умовах, що й бюджетні установи, тобто зі сплатою оренди в розмірі 1 грн на рік.
21 січня 2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 1623).
Позивач зазначає, що порядок продовження договору оренди, передбачений ст. 18 Закону № 157-ІХ, не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між Сторонами на підставі Договору. Аналогічно, автоматичне продовження деяких договорів оренди комунального майна на період дії воєнного стану, передбачене п. 5 Постанови, також не підлягає застосуванню щодо продовження строку дії Договору.
Також, позивач зазначає, що відповідно до п. 3.1.7. Договору Відповідач зобов?язаний протягом 7 днів із моменту припинення дії Договору, повернути актом передане майно Позивачу у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна. Відтак, враховуючи викладене, Відповідач був зобов?язаний виконати зобов'язання, передбачене п. 3.1.7 Договору до 08.07.2022. При цьому, ані чинне законодавство України, ані Договір не вимагає від Позивача вчинення будь-яких додаткових дій, необхідних для виконання боржником (Відповідачем) зобов'язання за Договором.
Окрім цього, позивач надає свої додаткові обґрунтування щодо можливості застосування положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин.
Додатково позивач зазначає, що обґрунтовуючи свої заперечення, Відповідач свідомо посилається на нормативно-правові акти, які не підлягають застосуванню до правовідносин, які є предметом спору у даній справі і не може цього не усвідомлювати, оскільки відзив в якості представника Відповідача підписано адвокатом. Так, Методика розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 втратило чинність 19.06.2021. Методика розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропозиції її розподілу, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 566/11 втратило чинність 01.10.2017. Тому, враховуючи ч. 2 ст. 17 Закону № 157-ІХ, який введений в дію 01.02.2020, правові підстави для застосування для Відповідача орендної плати в розмірі 1 грн на рік, як зазначає Відповідач, наразі відсутні.
Окремим розділом позивач зазначає про неправомірну (недобросовісну) поведінку Відповідача. А, саме, відповідач, з одного боку, зазначає про те, що строк дії Договору нібито продовжено, а з іншого - про свою “готовність» щодо участі в аукціоні щодо передачі майна в оренду відповідно до Закону № 157-ІХ; Відповідач, з одного боку, зазначає про нібито свою “готовність» на участь в аукціоні щодо оренди майна відповідно до Закону № 157-ІХ, а з іншого - стверджує про наявність підстав для передачі такого майна у користування з розрахунку орендної плати у розмірі 1 грн на рік.
04 лютого 2025 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 3048).
У запереченнях, зокрема, зазначено, що Закон "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ не містить положень щодо позички комунального нерухомого майна, як не містив їх і закон Закон "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII, який діяв на час укладення договору (01.08.2019), відповідно за відсутності норм у спеціальному законі застосовуються норми загальні які містяться у Цивільному кодексі. Як наслідок до договору позички застосовуються положення глави 58 ЦКУ, якою регулюються відносини найму (оренди) майна (ст. 827 ЦКУ), а пункт 5 Постанови № 634 встановлює загальне правило: договори оренди автоматично продовжуються до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці.
Щодо (недобросовісної) поведінки Позивача, відповідач зазначає, що Сторонами спору 12 червня 2019 року було підписано меморандум про взаєморозуміння та співробітництво між Харківською міською радою, ПАТ "Укрпошта" та Благодійною організацією "Благодійний фонд Олександра Грановського" відповідно до якого основною ціллю було співробітництво та консолідація зусиль у напрямку створення належних умов та рівня надання послуг особам з особливими потребами на території міста Харків. На виконання вказаного меморандуму було укладено більше 60-ти договорів позички для відділень поштового зв'язку. На виконання вказаного меморандуму за час дії договорів позички АТ “Укрпошта» виконало ремонти та здійснило модернізацію відділень поштового зв'язку на загальну суму 8 530 000 грн., що в свою чергу покращило якість обслуговування мешканців у тому числі і людей з обмеженими можливостями. При цьому вказані покращення є невід'ємними і залишаться у Позивача. Тому питання про добросовісність у даному випадку дуже риторичне оскільки Позивач, без попередження, як належить вчиняти партнерам, вирішив просто заробити коштів при цьому для цієї цілі вирішив використати суд, легалізувавши свій заробіток без відповідних партнерських домовленостей та будь-яких попереджень.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ “Укрпошта» строком на 2 роки та 11 місяців. На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, позичкодавець) та Акціонерним товариством “Укрпошта» (відповідач, користувач) укладено Договір позички № 1930 від 01.08.2019 року. Відповідно до п. 1.3. Договору, Позивач передає Відповідачу майно, зазначене у п. 1.2. Договору, у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому Договорі, строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців для розміщення відділення поштового зв?язку. Вказані нежитлові приміщення були передані Відповідачу згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до Договору.
Згідно з п. 5.1. Договору цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022 року. Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради. Оскільки рішень про продовження строку дії Договору Харківська міська рада не приймала (в матеріалах справи відсутні відповідні документи), то строк дії Договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, закінчився 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. Договору. Договором передбачено строк виконання зобов'язання з повернення майна Позивачу - протягом 7 днів із моменту припинення дії Договору (п. 3.1.7 Договору). Договір припинено у зв'язку із закінченням строку його дії 01.07.2022 (п. 5.1 Договору). Відтак, враховуючи зазначене, Відповідач був зобов'язаний виконати зобов'язання, передбачене п. 3.1.7 Договору, до 08.07.2022 року.
Однак, відповідач повернув майно тільки 14.11.2024 року, про що свідчить доданий до позову акт приймання-передачі.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Враховуючи зазначене, суд визнає обґрунтованими посилання позивача на ту обставину, що Відповідач за рахунок Позивача зберіг (набув) кошти, які мав би сплатити за користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно Договору та не були своєчасно повернуті. При цьому, збереження (набуття) вищезазначених коштів відбулося за відсутності правової підстави, адже підстави для безоплатного користування майном за Договором після 01.07.2022 відпала. Неповернення Відповідачем переданого за Договором майна позбавляє Позивача можливості отримати дохід у відповідному розмірі від здачі майна в оренду.
З огляду на викладене, розмір позовних вимог визначений позивачем саме з розрахунку орендної плати за користування таким майном, згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 та становить 26 214,75 грн.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач без належних на те правових підстав зберіг кошти у розмірі орендної плати, а отже позовні вимоги УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ щодо стягнення таких коштів є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відносно посилання відповідача на Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 та Методику розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням Харківської міської ради від від 23.12.2011 № 566/11, відповідно до яких розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна бюджетними організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету, зокрема, державними та комунальними телерадіоорганізаціями, редакціями державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємствами зв'язку, що їх розповсюджують, становить 1 грн, суд зазначає, що такі методики втратили чинність.
Відносно посилання відповідача на той факт, що фактично майно не поверталося власнику, акти повернення майна сторонами не підписувалися, оскільки обидві сторони на підставі п. 5 Постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 вважали договори позички продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27 травня 2022 року “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами укладений договір, який за своєю правовою природою є договором позички, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ч. 1 ст. 827 ЦК України). Фактично, позичка є різновидом права користування майном, що здійснюється на безоплатній основі.
У випадку ж з орендою комунального та державного майна, плата за користування є обов'язковою (ч. 2 ст. 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» в поточній редакції), що виключає укладання договорів позички.
За таких обставин, із системного тлумачення цивільного законодавства, а також постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27 травня 2022 року “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», суд констатує про те, що продовження дії стосується саме договорів оренди, а не позички. Можливе застосування цього пункту на правовідносини сторін мало би місце, якщо б в пункті 5 постанови замість слів “договори оренди» було зазначено “договори користування державним та комунальним майном», що охоплювало би як договір позички, так і договір оренди.
Окремо суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року по справі № 390/34/17 зазначено наступне: “Добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- “non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред'являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладним немає».
Суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що Договір є продовженим на строк дії воєнного стану. Натомість, в цьому ж відзиві відповідач посилається на той факт, що позивачем не правильно розраховано суму безпідставно збережених коштів, адже відповідач має сплачувати 1 грн. за користування приміщенням.
В означених позиціях відповідача суд вбачає суперечливість поведінки, адже якщо договір позички, тобто безоплатного користування приміщенням, є продовженим на строк дії воєнного стану, який не закінчився, то відповідно і сплата будь-яких коштів за користування таким приміщенням повністю та безповоротного виключається.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ ТА 3% РІЧНИХ
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 882,07 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 року, інфляційні втрати у сумі 2 608,56 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024 року.
Велика Палата Верховного суду в постанові від 10 квітня 2018 року по справі № 910/10156/17 зазначала, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: “Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає їх обґрунтованими, а вимоги по їх стягненню такими, що також підлягають задоволенню.
Окремо суд зазначає, що під час ухвалення цього рішення враховані висновки Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 щодо можливості застосування статті 625 ЦК України у випадку застосування судом статті 1212 ЦК України.
5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ задовольнити повністю.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРПОШТА» (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 22; код ЄДРПОУ: 21560045) на користь УПРАВЛІННЯ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТУ ЕКОНОМІКИ ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 16; код ЄДРПОУ: 14095412) безпідставно збережені кошти у сумі 29 705,38 грн, з них: 26 214,75 грн за період 09.07.2022 - 14.11.2024 року, 3% річних за період 16.07.2022 - 14.11.2024 року у сумі 882,07 грн, інфляційні втрати за період липень 2022 року - жовтень 2024 року у сумі 2 608,56 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "20" лютого 2025 р.
Суддя Н.В. Калініченко