Номер провадження: 22-ц/813/51/25
Справа № 522/5591/17
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Кострицький В. В.
18.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді - Назарова М.В., Лозко Ю.П.
за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
правонаступники позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
відповідач - ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Бондар В.Я, у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики,-
Короткий зміст позовної заяви та рух провадження у справі
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 28 000,00 доларів США, що по курсу НБУ станом на 23.03.2017 року становить 753 200,00 грн., 53 797,05 грн. - 3% річних, 818 119,65 - пеня, 385 638,40 - інфляційні витрати, що становить загальну суму у розмірі - 2 064 552,15 грн., посилаючись на те, що 05 вересня 2014 року, 23 вересня 2014 року та 04 листопада 2014 року він позичив відповідачу грошові кошти у розмірі 10 000,00 доларів США, 10 000 доларів США та 8 000,00 доларів США, про що свідчать відповідні власноруч підписані розписки.
Грошові кошти позивачем були надані зі строком повернення до 10 жовтня 2014 року та 03 грудня 2014 року відповідно. Станом на 23 березня 2017 року отримані відповідачем кошти не повернуто. В протиріччя умов складених розписок відповідач від взятих на себе зобов'язань ухиляється, у зв'язку з чим, позивач вважає, що його право порушене та, відповідно до положень ст.16 ЦК України, потребує захисту в судовому порядку.
Справа перебувала в провадженні судді Кравчук Т.С. та в результаті розгляду справи заочним рішенням від14.09.2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 були частково задоволені.
27.04.2018 року ОСОБА_6 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду.
Справа надійшла до провадження судді Кравчук Т.С., втім 03.05.2018 року по справі проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, в результаті якого справа надійшла до провадження судді Бондаря В.Я.
Ухвалою суду від 29.05.2018 року було задоволено заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення суду, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14.09.2017 року було скасовано, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 27.07.2018 року.
У зв'язку з отриманням повідомлення про замінування будівлі суду та терміновою евакуацією співробітників та відвідувачів суду, підготовче засідання призначене на 27.07.2018 року не відбулося, наступне засідання призначено на 23.10.2018 року.
Підготовче засідання 23.10.2018 року не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Бондаря В.Я. в колегії по кримінальній справі №522/7641/18, наступне підготовче засідання призначено на 22.01.2019 року.
ОСОБА_6 подав до суду 14.01.2019 року апеляційну скаргу на ухвалу суду від 24.03.2017 року про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.08.2019 року було відмовлено ОСОБА_6 у відкритті апеляційного провадження.
Справа повернулася 06.08.2019 року до Приморського районного суду м. Одеси та була призначено до розгляду на 03.09.2019 року.
Короткий зміст оскаржуваного рішення
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.
В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначав, що в даному випадку борговий документ знаходиться у позивача, що підтверджує наявність боргу на його користь.
Твердження відповідача, про передачу коштів з метою придбання квартири підтверджена не була, оскільки розписки про отримання коштів у борг від позивача складені на загальну суму 28 000 доларів США, в той час як ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 кошти у розмірі 78 835 доларів США(а.с.63), а квартиру за адресою: АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_3 та ОСОБА_8 у розмірі 149 464 грн.
Крім того, у договорі купівлі-продажу (а.с.61) покупцем виступає ОСОБА_3 , в той час як позивачем є ОСОБА_1 . Реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача є НОМЕР_1 , в той час як договорі реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_3 є НОМЕР_2 .
Загальна сума трьох відсотків річних за розписками від 05.09.2014 року та 23.09.2014 року складає 38 363,00 гривні (з 10.10.2014 року по 23.03.2017 року).
Загальна сума трьох відсотків річних за розпискою від 04.11.2014 року складає 14 422,00 гривні (з 03.12.2014 року по 23.03.2017 року).
Загальна сума пені за розписками від 05.09.2014 року та 23.09.2014 року складає 512 532,01 гривні (з 10.10.2014 року по 23.03.2017 року).
Загальна сума пені за розпискою від 04.11.2014 року складає 196 953,32 гривні (з 03.12.2014 року по 23.03.2017 року).
Суд відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення індексу інфляції, так як індекс інфляції це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничих цілей. Суд зазначав, що офіційний індекс інфляції розраховується Державним комітетом статистики України і визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Оскільки, грошовий еквівалент вищевказаних грошових зобов'язань був визначений у іноземній валюті у відповідності до ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України, суд має розрахувати суму боргу за курсом НБУ на день постановлення рішення. Таким чином, сума боргу за розписками становить 28 000,00 х 24.73814400 = 692 668,032 гривень. Враховуючи вищевикладене, загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача складає 1 454 938,36 гривень (три відсотки річних та пеня в цілому становить 762 270,33 грн.).
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив скасувати оскаржуване рішення та винести нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що зазначено у заяві про перегляд заочного рішення та поясненнях наданих до суду грошей у борг у ОСОБА_1 не брав, розписки від 05.09.2014 року, 23.09.2014 року, 04.11.2014 року не писав та не підписував.
Суд першої інстанції не врахував, що нарахування пені повинна бути застосована позовна давність в 1 рік.
Таким чином, оскільки право кредитора виникло з наступного дня після відповідно 05.09.2014 року, 23.09.2014 року, 04.11.2014 року, а до суду позивач звернувся лише 23.03.2017 року, то пеня підлягає стягненню тільки в межах року до дня пред?явлення позову. Проте, апелянтом не надається розрахунок пені, враховуючи позовну давність в 1 рік, оскільки відповідач взагалі не визнає існування будь-якої заборгованості перед ОСОБА_1 .
Позиція учасників справи.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представник правонаступників надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2019 року залишити - без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2019 року - без змін.
Рух провадження в суді апеляційної інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 лютого 2020 року визначено склад суду, а саме: головуючий суддя: ОСОБА_9 , судді учасники колегії: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ..
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2019 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 763/0/15-23 від 01 серпня 2023 року суддю ОСОБА_9 звільнено у відставку.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя: Кострицький В.В., судді учасники колегії: Сегеда С.М., Гірняк Л.А..
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року, визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя: Кострицький В.В., судді учасники колегії: Назарова М.В., Лозко Ю.П..
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залучено до участі у справі замість позивача ОСОБА_1 , його правонаступників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Явка в судове засідання
Сторони та їх представники повідомлені належним чином, про час місце та дату судового засідання, проте в судове засідання з'явився представник правонаступників, що не заважає розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судовою колегією встановлено, що 05.09.2014 року та 23 вересня 2014 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США зі строком повернення 10.10.2014 року, та 04.11.2014 року грошові кошти у розмірі 8 000,00 доларів США зі строком повернення 03.12.2014 року, про що свідчать відповідні розписки (а.с.8, 9).
Станом на час розгляду справи, доказів повернення боргу відповідачем не представлено.
Згідно ч.1 ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною 2 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 3 ст.208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більш разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу.
Позивач вважає, що розписки про отримання у борг є належним чином укладеним правочином між ним та відповідачем.
Відповідно до ст.216 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а при неможливості повернення зазначити про це у розписці, що ним видається. Факт знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобов'язання, поки не доведено інше.
В даному випадку борговий документ знаходиться у позивача, що підтверджує наявність боргу на його користь.
Твердження відповідача, про передачу коштів з метою придбання квартири підтверджена не була, оскільки розписки про отримання коштів у борг від позивача складені на загальну суму 28 000 доларів США, в той час як ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 кошти у розмірі 78 835 доларів США(а.с.63), а квартиру за адресою: АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_3 та ОСОБА_8 у розмірі 149 464 грн.
Крім того, у договорі купівлі-продажу (а.с.61) покупцем виступає ОСОБА_3 , в той час як позивачем є ОСОБА_1 . Реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача є НОМЕР_1 , в той час як договорі реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_3 є НОМЕР_2 .
За нормами ст.ст.11, 509 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
За положеннями ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з положеннями статей 530, 612, 625 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальна сума трьох відсотків річних за розписками від 05.09.2014 року та 23.09.2014 року складає 38 363,00 гривні.
Загальна сума трьох відсотків річних за розпискою від 04.11.2014 року складає 14 422,00 гривні.
Загальна сума пені за розписками від 05.09.2014 року та 23.09.2014 року складає 512 532,01 гривні.
Загальна сума пені за розпискою від 04.11.2014 року складає 196 953,32 гривні.
Частиною 1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 3 ст.1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
У відповідності ч.1 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Згідно ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Оскільки, грошовий еквівалент вищевказаних грошових зобов'язань був визначений у іноземній валюті у відповідності до ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України, суд має розрахувати суму боргу за курсом НБУ на день постановлення рішення. Таким чином, сума боргу за розписками становить 28 000,00 х 24.73814400 = 692 668,032 гривень.
Враховуючи вищевикладене, загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача складає 1 454 938,36 гривень (три відсотки річних та пеня в цілому становить 762 270,33 грн.).
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги, що апелянт не брав гроші в борг у позивача та не підписував розписки не узгоджується з матеріалами справи та доводами самого відповідача, зазначеними у заяві про перегляд заочного рішення.
Так у заяві про перегляд заочного рішення (том 1 а.с. 54) відповідач зазначає, що у вересні та листопаді 2014 року відповідач отримав від позивача грошові коши у сумі 28000 дол. США, про що власноруч написав розписки.
Отже, доводи апелянта про те, що він не отримував кошти та не писав розписки суперечать доводам, викладеним відповідачем у заяві про скасування заочного рішення та, на думку апеляційного суду, вказані дії апелянта направлені виключно на затягування розгляду справи.
Крім того, разом із апеляційною скаргою апелянт також подав клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, проте колегією суддів було відмовлено у його задоволенні у зв'язку із порушенням принципу стадійності.
Щодо неможливості подачі клопотання у суді першої інстанції з огляду на неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи - такі доводи також не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи:
07 березня 2018 року до суду першої інстанції надійшла заява відповідача про перегляд заочного рішення (т. 1 а.с. 52-55).
Ухвалою від 29 травня 2018 року Приморським районним судом міста Одеси було скасовано заочне рішення у даній справі та призначено справу до розгляду на 27 липня 2018 о 12.00 годині.
26 липня 2018 року представником відповідача було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на зайнятість в іншому судовому засіданні, однак доказів на підтвердження обґрунтованості клопотання додано не було (т.1 а.с. 100).
Судове засідання, призначене на 27.07.2028 року о 12.00 було відкладено на 23 жовтня 2018 року о 12.30 год. з огляду на замінування будівлі суду, про що складено довідку (т. 1 а.с. 99).
Про дату вказаного судового засідання відповідач був повідомлений, про що свідчить зворотне поштове повідомлення з підписом про отримання (т. 1 а.с. 104).
23 жовтня 2018 року до суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 23 жовтня 2018 року о 12.30 год. вже від іншого представника відповідача, посилаючись на необхідність ознайомлення з матеріалами справи.
Вказане судове засідання було відкладено на 22.01.2019 року о 15.00 год. у зв'язку з перебуванням головуючого в колегії по кримінальній справі (т.1 а.с. 110).
Про дату вказаного судового засідання Відповідач також був повідомлений, про що свідчить підпис представника відповідача у розписці про сповіщення наступної дати судового засідання (т.1. а.с. 113).
13 січня 2019 року відповідачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу про відкриття провадження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року відповідачу було відмовлено у відкритті провадження, з огляду на не усунення ним недоліків апеляційної скарги.
Після повернення справи із суду апеляційної інстанції, Приморським районним судом міста Одеси було призначено судове засідання на 03 вересня 2019 року о 09.15 год.
У судове засідання сторони не з'явились, про що судом складено довідку (т. 1 а.с. 140).
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 03 вересня 2029 року було закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до розгляду по суті на 15 жовтня 2019 року о 15.30 год
Вказана ухвала була отримана відповідачем, про що свідчить зворотне поштове повідомлення з підписом про отримання (т. 1 а.с. 144).
11 жовтня 2019 року відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, посилаючись на необхідність часу для досягнення згоди про примирення сторін (т.1 а.с. 149).
Наступне судове засідання у справі було призначено на 04 листопада 2019 року.
У судове засідання сторони також не з'явились, про що судом складено довідку та ухвалено рішення за відсутності сторін.
Таким чином, відповідач неодноразово був повідомлений про судові засідання у суді першої інстанції, проте у жодне судове засідання не з'явився.
Отже, доводи відповідача про неможливість подання клопотання про призначення експертизи під час розгляду справи у суді першої інстанції спростовуються матеріалами справи. Крім того, доводів щодо дійсної потреби для призначення у даній справі експертизи віповідачем також не зазначено, оскільки вказані аргументи з'явились у відповідача лише на стадії апеляційного розгляду, що на думку колегії суддів є нічим іншим, як затягуванням розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права та не застосовано строки позовної давності до нарахування пені є необґрунтованими з огляду на наступне.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не було подано заяву про застосування строків позовної давності щодо нарахування пені.
У постанові Верховного Суду у складі колегії судців Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18) зазначено:
«Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.
Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.
Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15.
Верховний Суд України виклав подібну правову позицію й у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, вказавши, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Проте в матеріалах справи відсутня заява про застосування строків позовної давності з належним обґрунтуванням щодо їх застосування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх' сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наянвість правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2019 року -залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 19 лютого 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко