Провадження № 11-кп/803/868/25 Справа № 192/2733/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду кримінальне провадження №12024041570000426 від 12.07.2024 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровську, громадянина України, з вищою освітою, який має дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
визнано винним та засуджено за ч.1ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Строк покарання ухвалено обчислювати з дня постановлення вироку.
Зараховано в строк покарання ОСОБА_9 попереднє ув'язнення з 15 серпня 2024 року по день постановлення вироку, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено ОСОБА_9 у виді тримання під вартою, але не більше, ніж на 60 днів,
Оскаржуваним вироком ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
01.07.2024 приблизно о 12.00 годині ОСОБА_9 , перебуваючи на передньому пасажирському сидінні автомобіля марки «RENAULT» рухався в с. Микільське Дніпровського району Дніпропетровської області разом з батьком ОСОБА_8 , який сидів на передньому водійському сидінні. Через сварку ОСОБА_9 з ОСОБА_11 при потерпілому, яка сталася незадовго до цього у ОСОБА_9 виникло неприязне ставлення до потерпілого та злочинний умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень своєму батькові ОСОБА_8 .
Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_9 діючи умисно, усвідомлюючи наслідки своїх дій, не маючи наміру на заподіяння смерті, з метою спричинення тяжких тілесних ушкоджень, перебуваючи у сидячому положенні у вказаному автомобілі, правою ногою взутою в взуття наніс ОСОБА_8 не менше трьох ударів по тулубу, після чого потерпілий зупинив автомобіль та вийшов із нього. Далі, ОСОБА_9 сів за кермо та поїхав на вказаному автомобілі від потерпілого ОСОБА_8 , залишивши останнього на місці.
Через деякий час ОСОБА_9 повернувся на автомобілі марки «RENAULT» до потерпілого ОСОБА_8 , помістив потерпілого до автомобіля та разом з ним поїхав за місцем проживання до буд. АДРЕСА_1 . Приїхавши додому приблизно о 13:00 годині 01.07.2024, ОСОБА_9 , перебуваючи на території домоволодіння, в момент коли потерпілий сидів на лавочці наніс почергово руками стиснутими у кулак ОСОБА_8 не менше трьох ударів по голові та тулубу, від яких потерпілий зігнувся та присів на землю, далі ОСОБА_9 наніс почергово ОСОБА_8 ногами у взутті не менше 6 ударів по кінцівках і тулубу потерпілого, чим спричинив останньому, тілесні ушкодження у вигляді: множинних переломів ребер з залученням чотирьох або більше ребер, закритої травми грудної клітини, множинних переломів ребер зліва, лівобічного пневмотораксу, підшкірної емфіземи зліва, масивних синців голови, обличчя, тулуба та кінцівок, забиту рану правого плеча, які у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Таким чином умисні дії ОСОБА_12 , які виразились в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя потерпілого в момент заподіяння, кваліфіковані за ч.1 ст.121 КК.
В апеляційній скарзі захисник посилається не те, що вирок суду не відповідає вимогами закону через невідповідність призначеного судом покарання за своїм розміром ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість.
Вважає, що обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_9 є визнання ним своєї винив повному обсязі та щиросердне розкаяння.
Так, за час проведення досудового слідства, ОСОБА_12 вже багаторазово пожалкував про скоєне ним кримінальне правопорушення, навчений та покараний наріканням оточуючих людей. ОСОБА_9 у скоєному проявив щиросердне розкаяння та відшкодував завдану потерпілому шкоду.
Зазначає, що обвинувачений раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, має стійкі соціальні зв'язки, проживає разом із батьками та неповнолітнім сином, який наразі перебуває на його повному утриманні. На обліку у нарколога та психлікарні не перебуває.
Враховуючи викладене, захисник просить вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року щодо ОСОБА_12 змінити, призначити йому покарання за ч.1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років із застосуванням ст.75 КК, звільнивши від відбування покарання з випробуванням.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої ним апеляційної скарги, який просив апеляційні вимоги сторони захисту задовольнити, вирок суду змінити та призначити ОСОБА_12 покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК; вислухавши думку потерпілого, який підтримав доводи апеляційної скарги сторони захисту та просив не позбавляти волі обвинуваченого, який є його сином та піклується на батьками і своїм неповнолітнім сином; вислухавши думку прокурора, яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги щодо можливості призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.1 ст.121 КК ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються сторонами в апеляційних скаргах, а тому судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст.404 КПК, не перевіряються.
Зі змісту апеляційної скарги захисника убачається, що ним фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), таможливість призначення обвинуваченому ОСОБА_12 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК.
Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК та роз'яснювальних положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Як убачається зі змісту оскаржуваного вироку, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення за ч.1 ст.121 КК, яке згідно зі ст.12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, в 1998 році перебував на лікуванні в КП “ДБКПД» ДОР», історія хвороби списана у зв'язку з терміном зберігання, в реєстрі наркологічних хворих не перебуває, згідно характеристики, наданої сторостою Привільнянського старостинського округу ОСОБА_13 від 15.07.2024 № 193 проживає разом з батьком, матір'ю та сином, за весь час проживання в с.Новотернуватка з 2022 року не працював, по господарству батькам не допомагав, характеризується негативно, неодноразово до старостату надходили усні скарги від сусідів та батьків на негативну поведінку ОСОБА_9 , були випади бійок, часто відбувалися суперечки з класним керівником сина та директором шкоди через невиконання батьківських обов'язків, при відвідуванні родини представниками закладу освіти ОСОБА_9 вів себе агресивно, брутально, лунала нецензурна лайка, виштовхував представників із помешкання (а.п.73).
Суд, оцінивши позицію обвинуваченого до скоєного, те, що він вину визнав, але щиро не кається, визнав, що в даній справі відсутня така обставина, яка пом'якшує покарання, як - щире каяття.
Обставиною, яка відповідно до вимог ст.67 КК, обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнав - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого світу з якою ОСОБА_9 перебуває у сімейних відносинах.
З огляду на вищенаведене суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність призначення ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк передбачений санкцією ч.1 ст.121 КК, яким буде досягнено виховної мети покарання, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами. Підстав для застосування до обвинуваченого вимог ст. 75 КК місцевий суд не вбачав.
Між тим з такими висновками не погоджується колегія суддів виходячи з наступного.
Згідно із ст.414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст.12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого, у контексті ст.414 КПК, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Згідно з ч.1 ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, зі змісту ст.75 КК вбачається, що застосування інституту звільнення від відбування покарання допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин справи, виправлення засудженого є можливим без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За вироком суду ОСОБА_9 визнаний винним у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження своєму батькові ОСОБА_8 , який під час розгляду справи судом першої інстанції не наполягав на суворому покаранні для сина, вказав, що пробачив його.
Під час апеляційного перегляду справи потерпілий ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу захисника та просив суд призначити обвинуваченому покарання, не пов'язане з позбавленням волі, оскільки після смерті дружини у 2021 році (а.с.130) ОСОБА_9 один виховує свого неповнолітнього сина, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.131, 133) та допомагає їм по господарству. При досліджені апеляційним судом наданої захисником характеристики на обвинуваченого ОСОБА_9 (а.с.134), у порівнянні з характеристикою, наданою стороною обвинувачення (а.с.73), потерпілий ОСОБА_8 зазначив, що саме надана захисником характеристика на обвинуваченого відповідає дійсності, який турбується за своїми батьками, та який має позитивний вплив на виховання свого неповнолітнього сина.
Згідно довідки-характеристики, виданої старостою Привільнянського Старостинського округу ОСОБА_15 від 19.12.2024 № 22, ОСОБА_9 проживає в АДРЕСА_1 , разом з батьком - ОСОБА_8 , 1941 року народження, матір'ю - ОСОБА_16 , 1941 року народження, та сином - ОСОБА_10 , 2010 року народження. ОСОБА_9 вдівець, виховує неповнолітнього сина, за період проживання характеризуватися з позитивної сторони, має спокійний, урівноважений характер, доброзичливий. Із сусідами та жителями села має добросусідські відносини, займається домогосподарством разом з батьками. Заяв та скарг від жителів села на поведінку ОСОБА_9 до старостату не надходило. Випадків зловживання алкогольними напоями зафіксовано не було (а.п.134).
Апеляційний суд зауважує, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРДР (наприклад, при з'явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття (постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року по справі № 283/2169/19).
Із матеріалів кримінального провадження, змісту оскаржуваного вироку та технічного носія запису перебігу судового розгляду вбачається, що обвинувачений ОСОБА_9 повністю визнав свою вину, усвідомлює протиправність своєї поведінки, висловив щирий жаль з приводу вчиненого та зробив для себе належні висновки, а тому колегія суддів визнає щире каяття як обставину, що відповідно до ст.66 КК пом'якшує покарання обвинуваченого.
Сукупність встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом обставин, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_9 , відношення винного до вчиненого та його наслідків, думку потерпілого ОСОБА_8 щодо міри покарання та інтереси неповнолітньої дитини обвинуваченого, на переконання колегії суддів є такими, що дають підстави для висновку про можливість застосування положень ст.ст.75,76 КК, з визначенням максимального іспитового строку, що буде достатнім примусом кримінального характеру для досягнення визначених ст.ст.50,65 КК цілей та мети покарання, яке буде законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винної особи та попередженню вчинення нею нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Згідно ч.2 ст.409 КПК підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 обґрунтованою, а вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року таким, що підлягає зміні в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_9 покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 414 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.1 ст.121 КК - змінити в частині призначеного покарання.
На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_9 від призначеного покарання у виді 5 років позбавлення волі, з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки та з покладенням на нього передбачених п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК обов'язків, а саме: періодично з'являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Звільнити засудженого ОСОБА_9 з-під варти негайно.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК зарахувати у строк покарання засудженого ОСОБА_9 його попереднє ув'язнення з 15 серпня 2024 року по 19 лютого 2025 року включно, із розрахунку день за день.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4