Провадження № 22-ц/803/2818/25 Справа № 210/2618/24 Суддя у 1-й інстанції - Скотар Р. Є. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
18 лютого 2025 року м.Кривий Ріг
справа № 210/2618/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Публічне акціонерне товариство «Арселор Міттал Кривий Ріг»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2024 року, яке ухвалено суддею Скотар Р. Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 грудня 2024 року,
В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'ю при виконанні трудових обов'язків.
Позовна заява мотивована тим, що позивач з 15 січня 2004 року по 05 липня 2023 року працював слюсарем ремонтником по ремонту обладнання дробильних і збагачувальних фабрик в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
05 липня 2023 року позивач звільнився з підприємства за власним бажанням.
Виконуючи важку роботу позивач згодом почав хворіти і вже тривалий час переносить моральні страждання, фізичні болі та інші негативні наслідки, які викликані дуже поганим станом здоров'я.
У зв'язку з поганим станом здоров'я 16 січня 2024 року позивачу було встановлено два захворювання, які в подальшому визнані професійними, такими, що отримані під час виконання трудових обов'язків: радикулопатія попереково-крижова та шийна з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу, остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових і колінних суглобів; хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху).
При огляді у МСКЕК 02 травня 2024 року первинно ОСОБА_1 було встановлено 65% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності.
Внаслідок вказаних хронічних професійними захворюваннями та частковою втратою професійної працездатності, порушено звичний спосіб життя позивача. Позивач позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, його турбує біль та обмеження рухів шийному та поперековому відділі хребта, порушена хода, позивач постійно відчуває болі в плечових, ліктьових та колінних суглобах, німіють кінцівки. Позивач змушений постійно користуватися медикаментами, полегшуючими страждання.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на свою користь, в рахунок компенсації за моральну шкоду завдану ушкодженням здоров'я, 420 000 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди завданої внаслідок ушкодження його здоров'я, у розмірі 225 000 грн (двісті сімдесят п'ять тисяч гривень) без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір 2 250 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на його користь, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Зазначає, що ним оцінено свої моральні страждання, виходячи з критеріїв розумності і справедливості, тоді як суд першої інстанції безпідставно занизив розмір моральної шкоди. При цьому, просить суд апеляційної інстанції врахувати ступінь втрати професійної працездатності та причини виникнення професійного захворювання.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» - Ботвінко О.А., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 січня 2004 року по 05 липня 2023 року працював слюсарем ремонтником на ВАТ «Криворіжсталь, 05 липня 2023 року звільнений з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 19-26).
У зв'язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, позивачем отримані хронічні професійні захворювання.
По факту даних професійних захворювань було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 12 лютого 2024 року (а.с.6-11).
Відповідно до пункту 17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 12 лютого 2024 року (надалі акт Форми П-4), причиною виникнення професійного захворювання позивача є те, що ОСОБА_1 працюючи слюсарем-ремонтником гірничого департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» в період з 05 січня 2004 року по 05 липня 2023 року, ремонтував та налагоджував роботу дробарок, пластинчатих живильників, перевантажувальних пристроїв, привідних станцій пластинчатих живильників, привідних станцій конвеєрів. Під час виконання своїх трудових обов'язків та враховуючи професійний маршрут на підприємстві на ОСОБА_1 діяли шкідливі виробничі фактори, такі як важкість праці та шум (а.с. 9).
Відповідно до пункту 18 акту Форми П-4, причиною виникнення професійного захворювання Позивача є - важкість праці: величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль за участю м'язів тулуба та ніг становило 113640 кг/с при нормативному значенні 100000 кг/с; робоча поза: незручна становила 27% при нормативному значенні 25%; робоча поза висушена становила 32% при нормативному значенні 10%; нахили тулуба (вимушені, більше 30 градусів), кількість за зміну 260 разів при нормативному значенні 51-100 разів за зміну; шум: еквівалентний рівень шуму складає 96 дБА при ГДР 80 дБА (а.с.9).
Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» про наявність хронічного професійного захворювання від 16 січня 2024 року № 70 ОСОБА_1 має захворювання професійного характеру (а.с.16-18).
Згідно із виписки із акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 573528 від 02 травня 2024 року позивачу протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження з 08 квітня 2024 року, дата чергового переогляду 10 квітня 2026 року (а.с.12 зворот).
Згідно із виписки із акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 144387 від 02 травня 2024 року позивачу було встановлено 65% втрати професійної працездатності (60% по радикулопатії, 5% по туговухості) та 3 група інвалідності з 08 квітня 2024 року до 01 травня 2026 року (а.с.12).
Позивачу визначено потребу в медикаментозному лікуванні, забезпеченні засобами медичного призначення (а.с.12 зворот).
Встановивши, що позивач ОСОБА_1 втратив професійну працездатність внаслідок отримання професійних захворювань, у зв'язку з роботою на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» в умовах шкідливих виробничих факторів, що характеризувалися підвищеним рівнем пилу та фізичного навантаження, суд першої інстанції, керуючись вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, дійшов висновку щодо завдання позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, у зв'язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями, та обов'язку відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, оскільки саме останній є особою, винною в ушкодженні здоров'я позивача на виробництві, яке потягло за собою стійку втрату ним професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з п. 18 акту Форми П-4, причиною виникнення професійного захворювання Позивача є - важкість праці: величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль за участю м'язів тулуба та ніг становило 113640 кг/с при нормативному значенні 100000 кг/с; робоча поза: незручна становила 27% при нормативному значенні 25%; робоча поза висушена становила 32% при нормативному значенні 10%; нахили тулуба (вимушені, більше 30 градусів), кількість за зміну 260 разів при нормативному значенні 51-100 разів за зміну; шум: еквівалентний рівень шуму складає 96 дБА при ГДР 80 дБА (а.с.9).
Отже, роботодавець ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 225 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, необхідність проходження курсів лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Нормою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров'я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв'язку з загальною слабкістю, втомою, болями.
Колегією суддів встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65 % та визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи.
Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, у зв'язку з втратою професійної працездатності він постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення її стану, відновлення її стану здоров'я у повному обсязі неможливе.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у його ситуації.
При визначенні розміру моральної шкоди суд врахував, що життя і здоров'я людини найвища соціальна цінність, невід'ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров'я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров'ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві, працю в шкідливих умовах на підприємстві відповідача протягом 19 років 05 місяців, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65 % первинно, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає що є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації буде визначення розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 225 000 грн.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 19 лютого 2025 року.
Головуючий:
Судді: