19 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/9512/24 пров. № А/857/32492/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року в справі № 380/9512/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Братичак У.В.,
час ухвалення рішення - 07 листопада 2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII з урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913180133101 від 15.02.2024 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 з 08.02.2024 на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) №47/7.4-22/51 від 07.02.2024 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №48/7.4-22/51 від 07.02.2024, зарахувавши при цьому до його стажу роботи, який дає право на призначення пенсії державного службовця періоди роботи на посадах в митних органах.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що гідно поданих документів позивач працював в установі, яка не передбачена статтею 25 Закону №3723-ХІІ, а саме в Мостиській митниці, відтак відсутні підстави для призначення пенсії за нормами Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII за відсутності необхідного стажу державної служби.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.03.2003 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, що не заперечується сторонами.
08 лютого 2024 року позивачем було подано заяву до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу», як державному службовцю, який має стаж державної служби понад 20 років.
Вказана заява від 08 лютого 2024 року відповідно до екстериторіального принципу розподілу єдиної черги завдань, розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням від 15.02.2024 №913180133101 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило позивачу у призначенні зазначеної вище пенсії, посилаючись на те, що відсутній необхідний стаж державної служби, оскільки позивач працював в установі, яка не передбачена статтею 25 Закону №3723-ХІІ, а саме в: Мостиській митниці.
Позивач, вважаючи таке рішення протиправним, звернувся з цим позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.
Право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
До 01 травня 2016 року умови пенсійного забезпечення державних службовців визначалися Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.
Водночас з 01 травня 2016 року принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців визначаються Законом № 889-VIII.
Отже після 01 травня 2016 року у зв'язку із набранням чинності Законом № 889-VIII кардинально змінено порядок пенсійного забезпечення державних службовців.
Відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.
При цьому пунктами 10 і 12 розділу 11 Закону № 889-VIII залишено право осіб, що працювали та (або) продовжують працювати на посадах, що віднесені до посад державної служби, на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у разі дотримання певних умов.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що особам, визначеним у пунктах 10, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII надано право вибору, на підставі якого закону їм має бути призначена пенсія.
Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18, а також у постановах від 01 грудня 2020 року у справі № 466/6057/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі № 308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі № 234/6967/17 та від 29 листопада 2022 року у справі № 431/991/17.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналогічні положення закріплені у Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року № 622 (далі - Порядок № 622).
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 889-VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Таким чином право на пенсію державного службовця за змістом частини першої статті 37 Закону № 3723-XII мали особи, які:
а) досягли певного віку;
б) мають передбачений законодавством страховий стаж;
в) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
За наведеного правового регулювання, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Тобто, за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 560/2398/19.
Як встановлено судом, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913180133101 від 15.02.2024 відмовлено у ОСОБА_1 в призначенні пенсії державного службовця, у зв'язку з відсутністю стажу державної служби, оскільки позивач працював в установі, яка не передбачена статтею 25 Закону №3723-ХІІ, а саме в: Мостиській митниці. Тотожні доводи є основою розглядуваної апеляційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 283 від 03.05.94 року (чинного до 01.05.2016 року, тобто в період проходження позивачем служби в митних органах) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Відповідно до ч. 1 ст. 569 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час роботи позивача в митних органах) працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.
Частиною 1 ст. 588 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час роботи позивача в митних органах) пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", були передбачені і Митними кодексами України від 11.07.2002 року та від 12.12.91 року.
Тотожна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 10 липня 2018 року в справі № 591/6970/16-а.
Матеріалами справи, згідно з відомостями трудової книжки позивача від 21.07.1974, стверджується, що ОСОБА_1 працював з 11.03.1977 по 01.08.1997 в органах Державної митної служби.
Так, 16.06.1995 позивачем прийнята Присяга державного службовця. Надалі позивачу присвоювалися спеціальні звання на таких посадах, зокрема:
- 11.03.1977 прийнято на роботу в Мостиську митницю на посаду інспектора з місячним іспитовим терміном.
- 13.04.1982 призначено на посаду в.о. ст. інспектора;
- 01.04.1983 призначено на посаду ст. інспектора;
- 04.11.1985 призначено в.о. начальника відділу постановою Ради Міністрів СССР від 12.02.86 №222;
-09.11.1989 призначено на посаду начальника оперативного відділу Мостиської митниці;
-16.06.1995 - прийняв присягу державного службовця;
- 01.04.1997 - призначений на посаду начальника пасажирського відділу №5 Мостиської митниці ДМСУ;
- 01.06.1997 - призначений на посаду головного інспектора;
- 01.08.1997 - звільнений з роботи за власним бажанням.
Отже, період проходження позивачем державної служби в органах митного контролю, під час якої йому присвоювалися спеціальні звання, зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії за віком згідно із пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (08.02.2024), відтак в ОСОБА_1 були наявні всі умови, які необхідні для призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889, а саме позивач досяг 62 річного віку, набув більше 35 років страхового стажу, а стаж роботи на посадах державного службовця станом на 01.05.2016 становив понад 20 років.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії.
Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв'язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Відтак судом першої інстанції підставно зазначено саме про здійснення переведення позивача на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, оскільки ОСОБА_1 первинно було призначено пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року в справі № 380/9512/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 19 лютого 2025 року.