Іменем України
19 лютого 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/26/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом адвоката Єнокян Катерини Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Єнокян Катерини Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
-визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування грошового забезпечення в 2020, 2021, 2022, 2023 роках з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування, протиправною;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з січня 2020 року по травень 2023 року з урахування прожиткових мінімумів для працездатних осіб відповідно станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів;
-допустити до негайного виконання рішення суду.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 04 липня 2019 року по 06 травня 2024 року.
За період служби позивача з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року посадовий оклад та оклад за військове звання розраховувалися з урахуванням прожиткового мінімуму взятого станом на 1 січня 2018 року, в розмірі 1762 гривні, замість розрахунку посадового окладу: в 2020 році враховуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року в розмірі 2027 грн; в 2021 році за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року (2379 грн); в 2022 році за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року в розмірі 2481 грн; в 2023 році за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року в розмірі 2684 грн.
Листом від 10 грудня 2024 року на адресу військової частини НОМЕР_1 було направлено заяву в інтересах позивача про перерахунок грошового забезпечення та виплат.
За результатами розгляду заяви отримано лист військової НОМЕР_2 від 23 грудня 2024 року №1/1174, в якому військова частина зазначила, що здійснити перерахунок грошового забезпечення не представляється можливим, так як усі нарахування проводились відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування грошового забезпечення в 2020, 2021, 2022, 2023 роках з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач через підсистему «Електронний суд» надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне.
Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 №153 від 29.05.2016 вважати такими, що прибули і приступили до виконання службових обов'язків, були зараховані до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_3 відповідно до статей 19,20 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», частини II пункту 18, частини III пункту 42, частини IV пункту 81 Положення про проходження громадянами України військової служби в ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10.12.08 №1153/2008 та на підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 №107 від 29.05.2016, з старшим сержантом ОСОБА_1 , який добровільно вступає на військову службу за контрактом, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 до пункту постійної дислокації, укласти контракт про проходження військової служби за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та з 29 травня 2016 року зарахувати до списків особового складу, та на всі види забезпечення. Призначено на посаду командира відділення гранатометного взводу НОМЕР_4 механізованого батальйону, ВОС 102182А (523) і вважати таким, що з 29 травня 2016 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків з посадовим окладом 685 гривень на місяць, шпк «молодший сержант».
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №129 від 06.05.2024 нижчепойменованих військовослужбовців вважати такими, що вибули із складу сил і засобів, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії збройних сил російської федерації, з метою виконання службових (бойових) завдань в оперативно-тактичному угрупованні “ ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме: вважати такими, що виключені зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 : Штаб-сержант ОСОБА_1 , 2948916956, головний сержант 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , призначений наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) № 118-РС від 25.04.2024 на посаду головного сержанта зенітної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_6 , ВОС 929974А і вважати, що справи та посаду здав і вибув для подальшого проходження військової служби.
З 06 травня 2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вислуга у Збройних Силах станом на 06.05.2024 становить: календарна - 14 років 04 місяці 18 днів, пільгова - 05 років 05 місяців 00 днів, загальна - 19 років 09 місяців 18 днів.
Відповідач зазначив, що на виконання нормативно-правових актів та в межах асигнувань, що виділялися на утримання Збройних Сил України у 2020-2023 роки, Міністром оборони України були встановлені розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн, як це передбачено Постановою №704, і станом на сьогодні не змінювались. За відповідними посадами осіб, які проходять військову службу, станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 у Збройних Силах України щомісячні додаткові види грошового забезпечення, в тому числі премії та надбавка за особливості проходження служби обчислювалися з ПО та ОВЗ, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Відповідно до довідок ФЕС позивачу було нараховане грошове забезпечення в повному обсязі відповідно до законодавства.
На підставі викладеного, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Адвокат позивача через підсистему «Електронний суд» надав відповідь на відзив, в якому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 14 січня 2025 року №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_8 .
Відповідно до витягу з наказу Командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 29.05.2016 №153 зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_3 відповідно до статей 19,20 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», частини II пункту 18, частини III пункту 42, частини IV пункту 81, Положення про проходження громадянами України військової служби в ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10.12.08 №1153/2008 та на підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 №107 від 29.05.2016, з старшим сержантом ОСОБА_1 , який добровільно вступає на військову службу за контрактом, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 до пункту постійної дислокації, укласти контракт про проходження військової служби за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та з 29 травня 2016 року зарахувати до списків особового складу, та на всі види забезпечення. Призначити на посаду командира відділення гранатометного взводу НОМЕР_4 механізованого батальйону, ВОС 102182А (523) і вважати таким, що з 29 травня 2016 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків з посадовим окладом 685 гривень на місяць, шпк «молодший сержант».
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.05.2024 №129вважати такими, що виключені зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 : штаб-сержант ОСОБА_1 , 2948916956, головний сержант 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , призначений наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) № 118-РС від 25.04.2024 на посаду Головного сержанта зенітної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_6 , НОМЕР_9 A і вважати, що справи та посаду здав і вибув для подальшого проходження військової служби.3 06 травня 2024 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. З продовольчого забезпечення виключити з 07 травня 2024 року.
Вислуга у Збройних Силах станом на 06.05.2024 становить: календарна - 14 років 04 місяці 18 днів, пільгова - 05 років 05 місяців 00 днів, загальна 19 років 09 місяців 18 днів.
Відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України від 04.03.2022 №248/1210 виплатити:щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби за період по 06 травня 2024 року у розмірі 412% від посадового окладу;надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період по 06 травня 2024 року.
Відповідно до ПКМУ № 168 від 28.02.2022 премію за безпосередню участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, не виплачувати (не перебував у районах забезпечення вищезазначених заходів у травні 2024 року).
Грошову матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки передбачену наказом МО України від 07.06.2018 №260 не отримував.
Грошову допомогу для оздоровлення за 2023, 2024 роки отримав.
Утримати відповідно до Наказу МОУ № 232 від 29 квітня 2016 року «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту», кошти на вартість шкоди завданої державі внаслідок втрати речового майна в сумі: 168,23 грн, згідно довідки-розрахунку № 359/?.
За результатами аудиторської перевірки утримати надмірно виплачені кошти у розмірі 2193,56 грн.
Відпустка за сімейними обставинами за 2024 рік не надавалась.
Додаткова відпустка за час служби у військовій частині НОМЕР_1 , передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не надавалася, компенсація не виплачувалася.
Перевізні документи на проїзд військовослужбовця, членів його сім'ї та перевезення домашніх речей не видавались.
Постійним або службовим житлом не забезпечувався.
Листом від 10 грудня 2024 року на адресу військової частини НОМЕР_1 адвокатом було направлено заяву в інтересах позивача про перерахунок грошового забезпечення та виплат.
За результатами розгляду заяви військова частина НОМЕР_1 листом від 23 грудня 2024 року №1/1174 повідомила, що здійснити перерахунок грошового забезпечення не представляється можливим, так як усі нарахування проводились відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої - третьої статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також суд зважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік»,«Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021,2022 та 2023 роки відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно із правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 у справі № 160/1088/19).
Отже з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
В той же час, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні його грошового забезпечення в період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
Отже, згідно редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В даному випадку позивач не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, обчислених з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного року.
Зважаючи на вище наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не здійснено нарахування грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.
При цьому, суд також вважає за необхідне зауважити, що з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, та установлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте згідно із частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що коментована Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
Оскільки частина спірних правовідносин виникла між сторонами до набрання чинності Постановою № 481, суд дійшов висновку, що положення цієї Постанови є незастосовними при розгляді даної справи до періоду з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Отже, на думку суду, відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 29.01.2020 по 19.05.2023 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно, а тому порушені права позивача повинні бути відновлені.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно із загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
-зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Доводи відповідача вищевикладених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.
Щодо твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, то суд вважає його неприйнятним з огляду на те, що на частину позовних вимог строк звернення до суду необмежений, а щодо іншої частини обмежений трьома місяцями, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушені права, беручи до уваги те, що позивач є діючим військовослужбовцем (з 06 травня 2024 року його виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення за переведенням для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_6 ), а також те, що лише з листа військової частини НОМЕР_1 від 23 грудня 2024 року №1/1174 йому стало відомо про порушення своїх прав, предмет спору пов'язаний із отриманням грошового забезпечення. Як наслідок, ухвалою суду від 09.01.2025 визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії. У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що порушень щодо строку звернення до суду позивачем не допущено.
Щодо клопотання позивача про звернення рішення суду до негайного виконання, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Водночас негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання рішенням суду законної сили, як це передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий та реальний захист життєвоважливих прав та інтересів позивача.
Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначається статтею 371 КАС України
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, до негайного виконання допускається рішення суду про "стягнення" відповідних виплат, а не про зобов'язання відповідача до їх нарахування та виплати позивачеві. Тобто, саме у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь позивача недоплачених сум, суд повинен також визначити суму стягнення за один місяць та в цій частині допустити рішення до негайного виконання, а не виплати всієї заборгованості.
Разом з тим, обраний у цій справі спосіб захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача означає, що недоплачену суму повинен визначити сам відповідач в процесі виконання рішення суду після набрання ним законної сили.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для звернення ухваленого рішення до негайного виконання.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити зі словесним корегуванням способу захисту порушеного права та визначенням точного періоду для перерахунку.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судовим збором судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Єнокян Катерини Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова