18 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/22294/24
категорія 106000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про:
- визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 надати йому відстрочку від призову на військову службу на підставі ст.23 ч.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого Відповідачем рішення про відмову Позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Позивач вважає, що на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, так як здійснює догляд за своїм батьком, ОСОБА_2 , 1968 р.н., який є особою з інвалідністю 2 групи.
Ухвалою від 15.11.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник Відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , направив до суду відзив на позов, в якому Відповідач зазначає, що Позивач звертався до Відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв'язку з необхідністю догляду за батьком, який є особою з інвалідністю 2 групи. Зазначає, що за результатами розгляду заяви Позивача, рішенням комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 29.10.2024 протокол №40 Позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки наявні інші особи (дружина ОСОБА_2 ), які не військовозобов'язані та, відповідно до закону зобов'язані утримувати одного із подружжя, що є особою з інвалідністю І чи ІІ групи.
Відповідач зауважує, що оскільки у батька Позивача є інші члени сім'ї, які зобов'язані здійснювати за ним догляд, а саме: дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , 1971р.н., тому відсутні підстави для надання відстрочки від призову Позивачу.
09.12.2024 року Позивач направив до суду клопотання про долучення до справи додаткових документів, в тому числі копії свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
24.10.2024 Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як військовозобов'язаний, оскільки здійснює догляд за своїм батьком, ОСОБА_2 , 1968 р.н., який є особою з інвалідністю 2 групи.
Суд враховує, що Позивачем до свого звернення надано докази на підтвердження наявності у його батька, ОСОБА_2 , 1968р.н., статусу особи інвалідністю 2 групи.
25.10.2024 року Позивач до своєї заяви додатково долучив висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного догляду за ОСОБА_2 , 1968 р.н., який є особою з інвалідністю 2 групи, та витяг про його реєстрацію за місцем проживання батьків.
За результатами розгляду винесено оскаржуване рішення комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі протоколу № 40 від 29.10.2024, у зв'язку з чим Відповідач надіслав Позивачу повідомлення від 30.10.2024 року за №2227 із зазначенням причини відмови: наявність у батька Позивача інших членів сім'ї, які зобов'язані здійснювати за ним догляд, а саме: дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , 1971 р.н., та відсутності підтверджуючих документів, що ОСОБА_3 являється особою з інвалідністю чи потребує постійного догляду або перебуває під арештом (крім домашнього арешту) або відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі. Також повідомлено, що заявник підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
Вважаючи такі дії Відповідача протиправними щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Позивач звернувся до суду.
Суть спірних відносин між сторонами зведена виключно до правомірності рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у надані ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлену протоколом №40 від 29.10.2024 року.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Суд враховує, що правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).
Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 Закону № 3543-XII. Згідно з приписами абз. 13 ч.1ст.23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні Відповідача та відповідно до доводів, наведених у відзиві на позов, причиною відмови в наданні Позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є наявність у батька Позивача ( ОСОБА_2 , 1968 р.н.) дружини ОСОБА_3 , 1971 р.н. і Позивачем не було долучено доказів, що вона являється особою з інвалідністю чи потребує постійного догляду або перебуває під арештом (крім домашнього арешту) або відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, що перешкоджає їй здійснювати догляд за чоловіком.
Такі доводи Відповідача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства з огляду на таке.
Відповідно до приписів статті 75 Сімейного кодексу України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
В контексті наведених норм та встановлених фактичних обставин, суд вважає обґрунтованими доводи Відповідача щодо того, що Позивач не надав доказів, що є єдиною працездатною особою, зобов'язаною відповідно до закону утримувати свого батька, що виключає його право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації в розумінні вимог абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Суд вважає безпідставними доводи Позивача, що враховуючи розірвання шлюбу між батьками, він є єдиною особою, яка зобов'язана здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , 1968 р.н., який є особою з інвалідністю 2 групи. На підтвердження Позивач надав суду копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 30.11.2024 року.
По-перше, на час ухвалення оскаржуваного рішення про відмову у наданні відстрочки (29.10.2024 року) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не був розірваний, а тому така обставина не підлягала врахуванню Відповідачем.
По-друге, Позивач не врахував, що в силу приписів частини 1 статті 76 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд вважає, що Відповідач, відмовляючи у відстрочці від призову на військову службу під час мобілізації, з підстав, передбачених абзацом 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", діяв обґрунтовано, у відповідності до положень норм чинного законодавства.
З наведених підстав суд зазначає, що вимоги заявлені Позивачем задоволенню не підлягають.
Підстави, передбачені ст.ст.139-143 КАС України для стягнення або відшкодування судових витрат по даній справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк
18.02.25