вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" лютого 2025 р. Справа№ 910/8549/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Тищенко А.І.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 17.02.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 (повний текст складено і підписано 14.10.2024)
у справі № 910/8549/24 (суддя Гулевець О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРА-С2»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 30 308 440,40 грн.
Позов, заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 26 025 703,60 грн. за поставлену в жовтні 2021 року та у період з лютого по серпень 2022 року за договором № 547/01 від 23.08.2019 (в редакції додаткової угоди № 1304/01/20 від 29.04.2020), але неоплачену у повному обсязі електричну енергію, а також нарахованих за порушення строків оплати такої електричної енергії 3 % річних в сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 109 738,08 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- під час дії воєнного стану, введеного на території України з 24.02.2022, розрахунки з оплати електричної енергії за спірним договором мають здійснюватися з врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України, зокрема, наказу від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» та зазначив про те, що вказана позиція підтверджена висновками, які викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.06.2024 по справі № 910/4439/23;
- позивачем допущені помилки у розрахунку інфляційних втрат, а саме застосовано не заокруглені до десяткового числа після коми величини приросту інфляції індекси споживчих цін, а також упущено дефляцію;
- він не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки вартість значно вища ніж ціна за якою відповідач здійснює її подальший продаж;
- на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги, з огляду на що може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов'язання перед постачальниками універсальних послуг та виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом;
- станом на 24.07.2024 позивач має перед відповідачем заборгованість за послугу з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця в сумі 4 133 566,90 грн., а постановою НКРЕКП від 03.04.2024 № 652, абзац третій підпункту 13 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» викладено у такій редакції: «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення». Вказане, за твердженням відповідача, свідчить про те, що оскільки у позивача наявна заборгованість перед відповідачем за послуги з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії, в силу положень абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, позовні вимоги в частині стягнення 4 133 566,90 грн. не підлягають задоволенню.
Також відповідач зауважив на тому, що наявні підстави для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат та, з огляду на вказане, просив у разі, якщо суд дійде до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат до 1 грн. від стягнутої суми.
Крім того, у період розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем здійснювались часткові оплати в рахунок погашення заборгованості стягнення якої є предметом цього спору, з огляду на що відповідачем до суду першої інстанції було подано клопотання, в якому відповідач просив закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 274 057,97 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 274 057,97 грн. закрито, в іншій частині позовні вимоги задоволені, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість в сумі 25 751 645,60 грн., 3% річних в сумі 1 172 999,15 грн., інфляційні втрати в сумі 3 109 738,08 грн. та судовий збір у сумі 450 515,75 грн.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленої позивачем в жовтні 2021 року та у періоди з лютого по серпень 2022 року за договором № 547/01 від 23.08.2019 (в редакції додаткової угоди № 1304/01/20 від 29.04.2020) електричної енергії у визначеній позивачем сумі.
При цьому, з огляду на часткову сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції закрив провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 274 057,97 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 25 751 645,60 грн.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що розрахунки з оплати електричної енергії за спірним договором мають здійснюватися з повним врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом», зазначивши про те, що:
- Накази Міністерства енергетики України №140 та №206 закріплюють забезпечення виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел, мінімальною оплатою, встановленою Міністерством енергетики України, вартості переданої електричної енергії, однак не звільняють відповідача від обов'язку повного розрахунку та не змінюють терміни виникнення грошових зобов'язань щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з п. 10.4 Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641. В свою чергу станом на дату настання строку оплати за заявлений період Наказ Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» втратив чинність;
- у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилася з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини 8 статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, наказу № 206. Згідно з цими висновками, положення наказу №206 не змінюють і не припиняють обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641;
- отже, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі №910/9100/22, з урахуванням уточнення такого змісту:
1) Накази №140 та №206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань Гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641;
2) накази не звільняють ДП «Гарантований покупець» від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для Гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.
Також суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов'язання сталося не з його вини, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами, яких відповідачем надано не було, не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов'язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за «зеленим тарифом».
Суд першої інстанції відхилив до доводи відповідача про неможливість виконання відповідачем свого зобов'язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, зазначивши про відсутність в матеріалах справи сертифікату про форс-мажорні обставини, виданого Торгово-промисловою палатою України та доказів повідомлення позивача про такі обставини з наданням відповідних доказів.
Суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, зазначивши, що:
- інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20);
- у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №924/441/20 суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначав, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.»;
- при цьому у відзиві відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів в підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних.
Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення в оскаржуваній частині винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Також у апеляційній скарзі відповідач просив відстрочити йому сплату судового збору до ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у даній справі.
До апеляційної скарги апелянтом додано копію Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2023.
Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» у справі № 910/8549/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Кравчук Г.А., Тищенко А.І.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 № 09.1-08/4149/24, у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному з 04.11.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8549/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/8549/24 між суддями від 04.11.2024, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді: Хрипун О.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочення сплати судового збору; апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 13.11.2024 надав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 1164 від 12.11.2024 про сплату 675 773,60 грн.
У зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні з 12.11.2024 по 17.11.2024, вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження здійснено після виходу судді Хрипуна О.О. з відрядження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/8549/24 призначено до розгляду на 19.12.2024 о 11 год. 20 хв., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи 910/8549/24.
25.11.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали цієї справи.
12.12.2024 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 вказану заяву задоволено.
У зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці 19.12.2024, судове засідання у призначений час не відбулось, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 розгляду апеляційної скарги призначено на 03.02.2025 об 11 год. 00 хв.
03.02.2025 до суду від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, в якій заявник, з посиланням на те, що:
- 14.11.2024 позивачем та відповідачем укладено угоду про взаєморозуміння та врегулювання суперечностей № 7563/04/24 за умовами якої відповідач зобов'язується своєчасно та у відповідності до погодженого сторонами графіку платежів сплатити позивачу основний борг та судовий збір присуджені до стягнення за судовим рішенням по справі № 910/8549/24 в загальному розмірі 26 202 161,35 грн., а позивач - на стадії апеляційного перегляду Північним апеляційним господарським судом судового рішення у справі № 910/8549/24 подає заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3 109 738,08 грн. та 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн.;
- станом на 02.02.2025 відповідач виконав свої зобов'язання згідно вказаної угоди,
заявив, що він відмовляється від частини позовних вимог, а саме від стягнення 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн. та, з огляду на вказане, просив закрити провадження по справі № 910/8549/24 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 17.02.2025 о 10 год. 50 хв.
Щодо наданого апелянтом додаткового доказу, а саме копії Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2023, слід зазначити таке.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).
Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданої апелянтом в суді апеляційної інстанції копії Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2023.
Станом на 17.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи у судовому засіданні 17.02.2025 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, проси залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині, з наступних підстав.
23.08.2019 відповідач (гарантований покупець) та позивач (продавець за «зеленим» тарифом) уклали договір №544/01 (далі Договір).
Також 29.04.2020 сторони уклали Додаткову угоду № 1304/01/20 до Договору (далі - Додаткова угода від 29.04.2020), яка набуває чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками (п. 6 Додаткової угоди від 29.04.2020).
У п. 1.1 Договору (тут і далі в редакції Додаткової угоди від 29.04.2020) сторони погодили, що за цим договором виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі Порядок №641) та Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (далі Порядок № 2804) (пункт 1.2 Договору, яким згідно з Додатковою угодою від 26.02.2021 доповнено Договір).
В п. 2.3 Договору узгоджено, що позивач зобов'язується продавати, а відповідач зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Відповідно до п. 3.1 Договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку № 641 або глави 5 Порядку № 2804 на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку № 641 або глави 4 Порядку № 2804
В п. 2.5 Договору встановлено, що вартість електричної енергії, купленої відповідачем у позивача у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку № 641 або глави 6 Порядку № 2804 на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Розрахунок за куплену відповідачем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок позивача, з урахуванням ПДВ (п. 3.2 Договору).
Відповідно до п. 3.3 Договору оплата електричної енергії, купленої відповідачем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата позивачем частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії відповідача, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії відповідача здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку № 641 або глави 6 Порядку № 2804.
Згідно з п. 10.1 Порядку № 641 (в редакції, яка була чинна станом на жовтень 2021 року) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору у період жовтня 2021 року та з лютого 2022 року по серпень 2022 року позивачем продано, а відповідачем придбано електричну енергію у загальному розмірі 43 267 214,08 грн., про що між сторонами було складено та підписано акти купівлі-продажу електроенергії:
- за жовтень 2021 року - акт від 31.10.2021 на загальну суму 4 674 777,73 грн.;
- за лютий 2022 року - акт від 28.02.2022 на загальну суму 1 96 706,89 грн.;
- за березень 2022 року - акт від 31.03.2022 на загальну суму 4 442 952,61 грн.;
- за квітень 2022 року - акт від 30.04.2022 на загальну суму 5 027 502,98 грн.;
- за травень 2022 року - акт від 31.05.2022 на загальну суму 7 588 396,85 грн.;
- за червень 2022 року - акт від 30.06.2022 на загальну суму 7 090 811,45 грн.;
- за липень 2022 року - акт від 31.07.2022 на загальну суму 6 913 844,18 грн.;
- за серпень 2022 року - акт від 31.08.2022 на загальну суму 5 561 121,39 грн.
Відповідач електричну енергію, вироблену позивачем, як виробником за «зеленим» тарифом, за вищевказаними актами купівлі-продажу електроенергії оплатив частково на суму 17 241 510,48 грн., що сторонами не заперечується, у зв'язку із чим за розрахунком позивача заборгованість відповідача становить 26 025 703,60 грн.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 26 025 703,60 грн. за поставлену в жовтні 2021 року та у період з лютого по серпень 2022 року, але неоплачену у повному обсязі електричну енергію, а також нараховані за порушення строків оплати електричної енергії 3 % річних в сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 109 738,08 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, з підстав, які детально наведені вище.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленої у жовтні 2021 року та у період з лютого по серпень 2022 року за умовами Договору електричної енергії, з огляду на що позивач має право на стягнення, як суми основного боргу, так і нарахованих за несвоєчасне виконання обов'язку по його сплаті 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.
При цьому, з огляду на часткову сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції закрив провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 274 057,97 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 25 751 645,60 грн.
Крім того, суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру інфляційних втрат і 3% річних.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а відтак, враховуючи, що рішення про закриття провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 274 057,97 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення про закриття провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 274 057,97 грн.
Отже предметом розгляду під час апеляційного розгляду цієї справи є позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 25 751 645,60 грн.., 3 % річних в сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 109 738,08 грн.
Водночас в суді апеляційної інстанції позивачем подано заяву про відмову від частини позовних вимог, в якій позивач заявив, що він відмовляється від частини позовних вимог, а саме від стягнення 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн. та, з огляду на вказане, просив закрити провадження по справі № 910/8549/24 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн.
Щодо вказаної заяви про відмову від частини позовних вимог, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу;
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
За приписами ст. 191 ГПК України:
- позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1);
- до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення (ч. 2);
- у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (ч. 3);
- суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5).
За приписами п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Подана позивачем заяву про відмову від частини позовних вимог підписана директором позивача Швиридою Андрієм Степановичем.
В свою чергу зі змісту відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Швирида Андрій Степанович є особою, яка уповноважена представляти позивача, відомості про обмеження вказаних повноважень відстані.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відмова позивача від позову в частині не порушує будь-чиїх прав та обов'язків.
Будь-яких заперечень проти заяви позивача про відмову від частини позовних вимог від інших учасників судового процесу не надійшло.
Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі (ч. 2 ст. 274 ГПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів задовольняє подану Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРА-С2» заяву та закриває провадження у справі в частині стягнення 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн.
З огляду на вказане колегією суддів не розглядаються доводи відповідача щодо наявності підстав для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог, а також підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.
Щодо позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі в сумі 25 751 645,60 грн., слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 10.4 Порядку № 641 передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.
Отже, виходячи зі змісту Договору та Порядку №641, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у позивача у три етапи: перший - до 15 числа (включно) розрахункового місяця, другий - до 25 числа (включно) розрахункового місяця, третій (остаточний) - протягом двох робочих днів з дати затвердження Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг розміру вартості послуги.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 09.09.2022 № 1117 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Гарантованим покупцем, зокрема, у жовтні 2021 року та лютому-червні 2022 року.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 20.09.2022 № 1190 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Гарантованим покупцем у липні 2022 року.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14.03.2023 № 473 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Гарантованим покупцем у серпні 2022 року.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, приймаючи до уваги умови Договору та п. 10.4. Порядку № 641 строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за період жовтень 2021 року та лютий-серпень 2022 року настав, а відповідач був зобов'язаний здійснити оплату відпущеної електричної енергії, у жовтні 2021 та у лютому 2022 - червні 2022 року у строк до 14.09.2022 (включно), у липні 2022 року - у строк до 23.09.2022 (включно), у серпні 2022 року - у строк до 17.03.2023 (включно).
Як встановлено вище, відповідач у апеляційній скарзі проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що під час дії воєнного стану, введеного на території України з 24.02.2022, розрахунки з оплати електричної енергії за Договором мають здійснюватися з врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України, зокрема, наказу від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом».
Щодо вказаного колегія суддів зазначає таке:
- станом на дату настання строку оплати за заявлений позивачем період (жовтень 2021 року) наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» № 140 втратив чинність;
- наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 року «Про розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» № 206, як і попередній наказ, ніяким чином не обмежує право позивача на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами у справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641. Цим наказом лише обмежено розмір виплат, які передбачені пунктом 10.1 вказаного порядку, проте даний нормативно-правовий акт не обмежує розмір виплат, які підлягають перерахуванню продавцям енергії за «зеленим тарифом» при здійсненні ними остаточних розрахунків згідно з пунктом 10.4 Порядку №641;
- саме лише посилання відповідача на наявність наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» №206 не може слугувати беззаперечним доказом відсутності у відповідача заборгованості за договором, оскільки останнім не наведено відповідних розрахунків та не надано належних доказів відсутності на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець» грошових коштів, які б дозволили оплатити повну вартість отриманої продукції, як це прямо визначено підпунктом 6 пункту 2 та абзацом 2 пункту 3 цього наказу;
- саме відповідач взяв на себе обов'язок купувати усю відпущену за договором електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору і законодавства України, у тому числі Порядку №641;
- в матеріалах справи відсутні докази щодо внесення змін до Договору в частині розрахунків за період 2021 - 2022 років, тоді як саме цим договором регулюються господарсько-правові відносини його учасників, який відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання обома сторонами.
Слід зауважити і на наступному.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 зазначив, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; не змінюють обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати придбаної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Колегія суддів також приймає до уваги постанову Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, в якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; не змінюють обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати придбаної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Також слід зауважити на тому, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 910/3126/23, серед іншого, відмовлено Державному підприємству «Гарантований покупець» у задоволенні клопотання про передачу справи № 910/3126/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про передачу справи № 910/3126/23 на розгляд палати/об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
У вказаній ухвалі касаційний суд встановив, що правова позиція щодо застосування норм права та наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 у правовідносинах між сторонами у період дії воєнного стану в Україні (особливого періоду в розумінні положень ст. 16 Закону України «Про ринок електричної енергії») є однаковою.
Слід зазначити і про те, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 викладені наступні правові висновки:
- об'єднана палата погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, згідно з якими положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641;
- об'єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22;
- оскільки, за висновками об'єднаної палати, положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за «зеленим» тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП «Гарантований покупець» коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641;
- Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 та у постанові від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 зазначив, що у Наказі №140 та №206: мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець»; наказ не звільняє ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; наказ не змінює обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;
- Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту:
1) Накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.
2) накази не звільняють ДП «Гарантований покупець» від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.
При цьому колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на те, що його позиція щодо того, що під час дії воєнного стану, введеного на території України з 24.02.2022, розрахунки з оплати електричної енергії за договором № 1505/01/20 від 15.06.2020 мають здійснюватися з врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України, зокрема, наказу від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом», підтверджена висновками, які викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.06.2024 по справі № 910/4439/23, так як вказане спростовується змістом вказаної постанови.
Щодо посилань відповідача на те, що станом на станом на 24.07.2024 позивач має перед відповідачем заборгованість за послугу з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця в сумі 4 133 566,90 грн., а постановою НКРЕКП від 03.04.2024 № 652, абзац третій підпункту 13 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» викладено у такій редакції: «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення». Вказане, за твердженням відповідача, свідчить про те, що оскільки у позивача наявна заборгованість перед відповідачем за послуги з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії, в силу положень абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, позовні вимоги в частині стягнення 4 133 566,90 грн. не підлягають задоволенню, слід зазначити наступне.
Колегія суддів зазначає, що відповідач має право припинити свої зобов'язання перед позивачем за спірний період шляхом зарахування зустрічних вимог, проте вказане, відповідно до ч. 2 ст. 601 ЦК України, здійснюється за відповідною заявою, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач звертався до позивача із відповідною заявою про припинення зобов'язання відповідача з оплати боргу за Договором у спірні періоди на суму 4 133 566,90 грн., а відтак підстави для зменшення розміру боргу у цій справі на вказану суму відсутні.
При цьому відповідач не позбавлений права в судовому порядку стягнути з позивача 4 133 566,90 грн. в межах окремого позовного провадження.
Також не є підставю для відмови у заловооенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки вартість значно вища ніж ціна за якою відповідач здійснює її подальший продаж та те, що на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги, з огляду на не може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов'язання перед постачальниками універсальних послуг та виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом.
З вказаного приводу колегія судів зазначає про те, що
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як умовами Договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки вартість значно вища ніж ціна за якою відповідач здійснює її подальший продаж та те, що на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги.
Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, положення чинного законодавства (ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України) визначають підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, проте не надають боржнику право у випадку наявності відповідних підстав відстрочити виконання зобов'язання з оплати поставленого товару, а відтак при визначенні строку оплати слід виходити саме з погоджених сторонами у Договорі умов.
Колегія суддів зазначає про те, що, наявних у матеріалах справи станом на дату прийняття оскаржуваного рішення доказів підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену спірні періоди електричну енергію становила 25 751 645,60 грн., а строк виконання обов'язку по сплаті вказаних коштів станом на дату звернення позивача до суду цим позовом вже настав.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 25 751 645,60 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, проте:
- з огляду на відмову позивача від позову в частині стягнення 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн., рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 в частині задоволення вказаних позовних вимог визнається нечинним, а провадженні у справі в цій частині закривається на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України;
- рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 25 751 645,60 грн. залишається без змін.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, а також відмову від позову частково в тій частині щодо якої, серед іншого, подана апеляційна скарга Державного підприємства «Гарантований покупець»:
- апеляційна скарга в частині оскарження рішення про задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн. колегією суддів не розглядаються;
- апеляційна скарга в частині оскарження рішення про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 25 751 645,60 грн. залишається без задоволення.
Щодо витрат по сплаті судового забору за подачу позову та апеляційних скарг, слід зазначити таке.
Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 3 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
За приписами ч. 2 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Аналогічні за змістом положення містяться в ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Згідно ч. 9 ст.129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, за обставин, що склались:
- витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову в частинах позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн. покладаються на позивача (загальна ума тих витрат становить 64 241,06 грн. ((1 172 999,15+3 109 738,08)/100*1,5);
- витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу позову частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі основного боргу в сумі 25 751 645,60 грн. покладаються на відповідача;
- 50 % витрат відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн., а саме 48 180,79 грн. ((1 172 999,15+3 109 738,08)/100*1,5/100*150=96 361,59/2), який сплачений платіжною інструкцією № 1164 від 12.11.2024 на суму 675 773,60 грн. повертається відповідачу з Державного бюджету України.
З огляду на вказані обставини рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 підлягає зміні в частині розподілу витрат позивача по сплаті судового збору, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору в сумі 386 274,68 грн. (25 751 645,60/100*1,5).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 про задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн. залишити без розгляду.
2. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 25 751 645,60 грн. залишити без задоволення.
3. Визнати нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн..
4. Закрити провадження у справі № 910/8549/24 в частині позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 1 172 999,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 109 738,08 грн.. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
5 Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 25 751 645,60 грн. залишити без змін.
6. Викласти п. 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 в такій редакції:
« 3. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець»(вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРА-С2» (вул. Живова, 11, м. Тернопіль, 46008, ідентифікаційний код 42106845) заборгованість у сумі 25 751 645,60 грн., та судовий збір у сумі 386 274,68 грн.».
7. Судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/8549/24 про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 25 751 645,60 грн. покласти на апелянта.
8. Повернути Державному підприємству «Гарантований покупець» (вул. Симона Петлюри, буд. 27, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 43068454) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 48 180 (сорок вісім тисяч сто вісімдесят) грн. 79 коп., сплачений платіжною інструкцією № 1164 від 12.11.2024 на суму 675 773,60 грн., оригінал якої містяться в матеріалах справи.
9. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8549/24.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 17.02.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
А.І. Тищенко