вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" лютого 2025 р. Справа№ 910/8123/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Коробенка Г.П.
розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Паровозик Ойл»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.11.2024
у справі № 910/8123/24 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське
міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паровозик Ойл»
про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання
боржником грошового зобов'язання, ціна позову 84 915, 96 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паровозик Ойл» про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 84 915, 96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №18 від 10.11.2022 та договору відшкодування витрат №21 від 09.12.2022, а саме не оплатив орендну плату за користування вказаним приміщенням за період листопада 2023-травня 2024 років, заборгувавши 72 731, 36 грн та не відшкодував за період листопада 2023-травня 2024 років податок на землю та майно, заборгувавши 3 639, 80 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2024 у справі №910/8123/24 позов Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» задоволено.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паровозик Ойл» на користь Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» 76 371, 16 грн боргу, 601, 61 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 768, 85 грн три проценти річних з простроченої суми, 7 174, 35 грн пені, 3 028, 00 грн. витрат по оплаті судового збору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що згідно чинного законодавства зберігання та оптова торгівля пальним без одержання ліцензії заборонена, тому відповідач до моменту одержання ліцензії не міг користуватись та не користувався відповідним майном.
При цьому, відповідач зазначає, що обставинами через які орендар не може користуватися майном можуть бути не лише неможливість фізичного доступу до майна чи неможливість фізично користуватися ним, а й інші обставини, зокрема наявність у майні недоліків, які виключають його використання за цільовим призначенням.
За доводами скаржника, у майні, яке орендує відповідач, наявні істотні недоліки, які унеможливлюють його використання за цільовим призначенням, а саме це майно у встановленому законом порядку не прийнято позивачем до експлуатації, а земельна ділянка, на якій розташоване відповідне майно, не оформлена позивачем у свою власність чи користування.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів: Михальської Ю.Б., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8123/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Паровозик Ойл» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2024 у справі №910/8123/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
05.12.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/8123/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Паровозик Ойл» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2024 у справі №910/8123/24; роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 10.11.2022 між Приватним акціонерним товариством «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паровозик Ойл» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (будівля компресорної) №18, згідно з умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення будівлю компресорної, інв. №10027, загальною площею 34,6 м2 по вул. Куренівській, 8 у м. Києві під складське приміщення, а відповідач - прийняти та проводити оплату за оренду указаного приміщення на умовах визначених цим договором.
Умовами договору сторони передбачили таке.
Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 умов (або в іншому співвідношенні визначеному законодавцем), щомісяця до 15-го числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону (пункт 3.3.).
Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну сум орендної плати. Балансоутримавач надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за 5 робочих днів до дати платежу. Протягом 5-ти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість (пункт 3.4.).
На суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати (пункт 3.9).
Термін дії договору відповідно до розділу 12 договору встановлений п'ять років з дати набрання чинності договором.
Місячний розмір орендної плати за нерухоме майно становить 8 179, 54 грн. з урахуванням ПДВ, відповідно до протоколу погодження договірної ціни за оренду нерухомого майна (будівля компресорної).
Згідно з актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна (будівля компресорної) від 10.11.2022 орендодавець згідно з договором оренди від 10.11.2022 за №18 передає, а орендар приймає в оренду нижче зазначене майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, 8, а саме: будівлі компресорної, інв. № 10027, загальною площею 34,6 м2.
Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку сплачувати на його користь плату за користування переданим у оренду майном за період з листопада 2023-травня 2024 років, відшкодовувати податок на землю та майно за цей період.
Як підтверджено матеріалами справи, 09.12.2022 між Приватним акціонерним товариством «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паровозик Ойл» (орендар) укладено договір відшкодування витрат №21, згідно з умов якого відповідач (орендар) зобов'язався відшкодовувати позивачу (орендодавцю) на підставі виставлених рахунків земельний податок, податок на нерухоме майно, витрати на забезпечення орендаря електроенергією, на водопостачання та водовідведення, на утримання орендованого майна.
Умовами договору сторони передбачили таке.
Орендар відшкодовує орендодавцю земельний податок за 34,6 м2 у розмірі 4 091, 92 грн з урахуванням ПДВ, податку на нерухоме майно за 34,6 м2 у розмірі 4 048, 20 грн з урахуванням ПДВ (пункт 1.1.).
Орендар щомісячно здійснює 100% оплату до 15-го числа кожного місяця (пункт 6.1.).
Усі платежі, зазначені в п. 6.1. договору, перераховані несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягають індексації, а за їх прострочення стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом більше 3-х місяців, орендар також сплачує штраф у розмірі 20% від суми заборгованості (пункт 6.2.).
Цей договір діє 10.11.2022 по 10.11.2027 рік, строк дії цього договору не може бути більшим за строк дії договору оренди від 10.11.2022 №18 (пункт 8.1.).
Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку відшкодування витрат на його користь у сумі 3 639, 80 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі в оренду позивачем та прийняття відповідачем об'єкта оренди за спірним договором оренди.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Враховуючи вищевикладене, у відповідача, у зв'язку з укладенням договору та прийняттям в користування об'єкта оренди, виникло зобов'язання зі сплати орендної плати та інших передбачених договором платежів за весь час користування об'єктом оренди.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та відповідачем укладений договір оренди нерухомого майна (будівля компресорної) №18 від 10.12.2022, згідно з умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення будівлю компресорної, інв. №10027, загальною площею 34,6 м2 по вул. Куренівській, 8 у м. Києві під складське приміщення, а відповідач - прийняти та проводити оплату за оренду указаного приміщення на умовах, визначених цим договором.
Всупереч умов указаного договору відповідач не сплатив на його користь належну орендну плату за користування вказаним приміщенням за період листопада 2023-травня 2024 років, заборгувавши 72 731, 36 грн.
На підтвердження оренди майна відповідачем за договором, позивачем подані акти надання послуг №131 від 07.11.2023, №155 від 30.11.2023, №197 від 31.12.2023, №15 від 31.01.2024, №59 від 29.02.2024, №100 від 31.03.2024, №137 від 30.04.2024, рахунками на оплату №167 від 06.05.2024, №146 від 01.05.2024, №135 від 03.04.2024, №114 від 01.04.2024, №100 від 05.03.2024, №137 від 30.04.2024, №167 від 06.05.2024, №135 від 03.04.2024, №100 від 05.03.2024, №62 від 07.02.2024, №40 від 01.02.2024, №3 від 02.01.2024, №24 від 05.01.2024, №122 від 05.12.2023, №99 від 01.12.2023, №89 від 08.11.2023.
Вищевказані акти надання послуг не підписані відповідачем, проте це не спростовує факту використання відповідачем обумовленого договором нерухомого майна з часу його передачі йому цього майна на підставі акта від 10.11.2022.
Відтак, оскільки сума боргу відповідача становить 72 731, 36 грн та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 09.12.2022 між сторонами у справі укладено договір відшкодування витрат №21, згідно з яким відповідач (орендар) зобов'язався відшкодовувати позивачу (орендодавцю) на підставі виставлених рахунків земельний податок, податок на нерухоме майно, витрати на забезпечення орендаря електроенергією, на водопостачання та водовідведення, на утримання орендованого майна.
Всупереч умов указаного договору відповідач не відшкодував за період листопада 2023 - травня 2024 років податок на землю та майно, заборгувавши 3 639, 80 грн.
За поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до умов спірного договору та вимог чинного законодавства, наявними у справі рахунками на оплату № 92 від 08.11.2023, №102 від 01.12.2023, №125 від 05.12.2023, №27 від 05.01.2024, №6 від 02.01.2024, №43 від 01.02.2024, №65 від 07.02.2024, №103 від 05.03.2024, №138 від 03.04.2024, №170 від 06.05.2024, актами надання послуг №134 від 07.11.2023, №158 від 30.11.2023, №200 від 31.12.2023, №18 від 31.01.2024, №62 від 29.02.2024, №103 від 31.03.2024, №140 від 30.04.2024, №103 від 05.03.2024, №117 від 01.04.2024, №138 від 03.04.2024, №149 від 01.05.2024, №170 від 06.05.2024 податок на землю та майно загальною площею 34,6 м2 по вул. Куренівській, 8 у м. Києві становить 3 639, 80 грн.
Відтак, оскільки сума боргу відповідача становить 3 639 80 грн та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу.
Разом з цим, в своїй апеляційній скарзі, скаржник зазначає, що основними видами діяльності відповідача є: 46.71 оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 52.10 складське господарство; 46.12 діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; 47.30 роздрібна торгівля пальним (копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань на Відповідача наявна у матеріалах справи), які відповідач має право здійснювати лише після отримання ліцензії.
При цьому, за доводами скаржника, у майні, яке орендує відповідач, наявні істотні недоліки, які унеможливлюють його використання відповідачем за цільовим призначенням, а саме це майно у встановленому законом порядку не прийнято позивачем до експлуатації, а земельна ділянка, на якій розташоване відповідне майно, не оформлена позивачем у свою власність чи користування.
Так, апелянт стверджує, що відповідач не міг та не може використовувати майно за договором №18 оренди нерухомого майна (будівля компресорної) від 10.11.2022 за цільовим призначенням через обставини, за які він не відповідає, відповідач звільняється від сплати орендної плати, а також від відшкодування вартості земельного податку, податку на нерухоме майно та витрат на утримання орендованого майна на підставі договору відшкодування витрат №21 від 09.12.2022 за весь час, у тому числі та зокрема з листопада 2023 року по травень 2024 року.
Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Питання застосування положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України було предметом касаційного розгляду в інших господарських справах.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 викладено правові висновки щодо застосування положень частини шостої статті 762 ЦК України.
Зокрема, у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що: "… норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає».
Відсутність у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у встановленні факту неможливості користуванням майном першочергово презюмується незмінність умов користування майном чи стану об'єкта оренди (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо).
Вирішення питання отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним залежить від поведінки самого відповідача та не пов'язане з виконанням спірного договору.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які звернення скаржника до позивача про недоліки орендованого майна.
Доказів повернення указаного майна з оренди не надано.
Наявними в матеріалах справи доказами вбачається, що тотожна ситуація із правовстанолюючими документами на заявлене нерухоме майно не перешкоджала відповідачеві здійснювати його використання до листопада 2023 року.
В матеріалах справи відсутні повідомлення відповідача про припинення договору оренди внаслідок обставин, які призвели до неможливості використання орендованого майна та/або неможливості вести господарську діяльність.
Отже, з огляду на відсутність у матеріалах справи повідомлення відповідача про припинення договору, а також ураховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, колегія суддів зазначає про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування у спірних правовідносинах положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Слід зазначити, що формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України.
Згідно з частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 3.9. договору встановлено, що на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем порушено зобов'язання за договорами №18 від 10.11.2022 та №21 від 09.12.2022,.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у розмірі 7 174, 35 грн на підставі наданого позивачем розрахунку пені та перевіреного судом першої інстанції.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
З огляду на встановлені обставини бездіяльності відповідача щодо оплати орендної плати та відшкодування податку на землю та майно, вимоги позивача про стягнення з відповідача 768, 85 грн трьох процентів річних та 601, 61 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.
Колегія суддів вважає даний висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2024 у справі №910/8123/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на заявника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Паровозик Ойл».
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Паровозик Ойл» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2024 у справі №910/8123/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2024 у справі №910/8123/24 залишити без змін.
Матеріали справи №910/8123/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
Г.П. Коробенко