17 лютого 2025 року
м. Київ
справа №460/11417/24
адміністративне провадження № К/990/5124/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бучик А.Ю.,
суддів: Коваленко Н.В., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі №460/11417/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
-визнати протиправною відмову у нарахуванні та виплаті державної пенсії у розмірі, передбаченому законом як інваліду ІІІ групи:
-зобов'язати здійснити нарахування та виплату пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум, з 01.07.2021.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 позовна заява залишена без руху та надано строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 позовну заяву в частині позовних про визнання протиправними дій та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити основну пенсію по інвалідності в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період 01.07.2021 - 22.03.2024 - повернуто позивачу.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 залишено без змін.
10.02.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі №460/11417/24.
Верховний Суд під час розгляду матеріалів касаційної скарги поданої на процесуальну ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 та прийнятої за наслідками її перегляду постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025, констатує таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Частинами першою, другою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що застосовуючи строки у зазначеній сфері слід розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист.
Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати.
У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист.
Суди вказали, що соціальні виплати, визначені статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" носять щомісячний характер (регулярні платежі), тому про порушення свого права позивачка після 25 числа поточного місяця, була обізнана про порушення права на належний розмір пенсії у відповідному місяці. Відтак, щомісячно, протягом цього терміну, у позивачки виникало право на звернення до суду за захистом порушених прав у відповідному місяці.
Водночас, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом 23.09.2024 тобто поза межами шестимісячного строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.07.2021 по 22.03.2024.
Також суди зазначили, що отримання позивачкою листа у відповідь на її звернення свідчить лише про час, коли позивачка почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
В касаційні скарзі скаржниця вказує, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права та без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 815/1226/18 та постанові Верховного Суду від 25.05.2023 року у справі № 620/3968/21.
Верховний Суд зазначає, що аналіз постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, на яку зроблено посилання в касаційній скарзі, не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах, правовідносини у яких є подібними, оскільки, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, зокрема, вирішувалося питання щодо застосування положень статтей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) до спорів, що виникли у зв'язку із поновленням виплати раніше призначеної (нарахованої) пенсії за віком, відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» громадянці України, яка проживає за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.
Крім того, у справі №620/3968/21 позивачка обґрунтовувала у позові протиправність дій Пенсійного органу тим, що вона отримувала підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII, однак 01.01.2015 виплату такого підвищення було припинено, а з 17.07.2018 зазначену виплату поновлено не було.
Таким чином, вказані скаржницею постанови Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та оскаржувані судові рішення прийняті за різних фактичних обставин справи, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правові позиції у цій справі.
Законодавче обмеження строку на апеляційне оскарження судових рішень, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Будь-яких реальних обставин, які б слугували об'єктивними перепонами чи створювали труднощі для звернення до суду з даним позовом в частині заявлених вимог за період з 01.07.2021 - 22.03.2024 у межах встановленого у КАС України строку позивачкою не наведено, а судом не встановлено.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частиною другою статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі №460/11417/24.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження направити в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. Ю. Бучик
Н.В. Коваленко
Судді:
А. І. Рибачук