18 лютого 2025 р. Справа № 480/10301/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами згідно з Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII та допомоги на оздоровлення (за 2024 рік) судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн у період з 01.07.2024 по дату ухвалення судового рішення в цій справі;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області нарахувати та виплатити судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 суму недоплаченої у період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення в цій справі суддівської винагороди із відповідними доплатами згідно з Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ та допомоги на оздоровлення за 2024 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Позовні вимоги мотивує тим, що постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 15 липня 1999 року № 952-XIV його обрано безстроково на посаду судді Ковпаківського районного суду міста Суми. Наказом голови суду від 06.03.2017 йому встановлено надбавку за вислугу років з 04 березня 2017 року у розмірі 70 відсотків посадового окладу. Наказом в.о. голови суду від 10.03.2022 йому встановлено надбавку за вислугу років з 04.03.2022 у розмірі 80 відсотків посадового окладу. Крім того, на підставі рішення зборів суддів Ковпаківського районного суду міста Суми від 04.10.2019 № 7 та рішення зборів суддів Ковпаківського районного суду міста Суми від 30.09.2022 № 6 його обрано на посаду заступника голови цього ж суду, на підставі чого йому виплачується щомісячна доплата у розмірі 5% від посадового окладу, а також на підставі наказу № 3-ОС від 04 липня 2018 року та наказу № 1-ОС від 16 січня 2023 року йому виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно" - 10 відсотків від посадового окладу судді. За період з 01.01.2021 до дня звернення до суду з цим позовом йому нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з коефіцієнтом 1,1 та доплати за вислугу років у розмірі 70% від посадового окладу судді з 01.01.2021 по 03.03.2022, а з 04.03.2022 - 80% від посадового окладу судді, а також доплати до посадового окладу за адміністративну посаду в розмірі 5% та доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10% від посадового окладу судді. У період з 01.01.2021 до теперішнього часу щомісячна винагорода судді нараховується та виплачується йому із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні. Аналогічні норми щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, містяться і в Законі України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", і в Законі України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", і в Законі України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". При цьому цими Законами зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ, який є єдиним спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає розмір винагороди судді, не вносилися. Зауважує, що належне матеріальне забезпечення є однією з гарантій незалежності суддів, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів. Таким чином, положення статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" щодо запровадження величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру суддівської винагороди. У свою чергу, відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, виплативши позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", допустив порушення статей 19 та 130 Конституції України, отже, такі його дії є протиправними та порушують його конституційні права та законні інтереси. Просив позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів) здійснює Державна судова адміністрація України. Причиною можливої невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. Відповідно, в такому разі невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати з діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів. Разом з тим, затверджений ДСА України кошторис на 2024 рік свідчить про повне забезпечення річного фонду суддівської винагороди ТУ ДСА України з урахуванням ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Відповідно до ст. 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Тобто ТУ ДСА України в Сумській області здійснює всі нарахування і виплати лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. До того ж причиною обрання саме такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є не самовільні дії, а пряма вказівка Закону. Звертає увагу, що Закон, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 01 січня 2021 - 2024 років у розмірі 2102 гривні є чинним, неконституційним не визнаний та не скасований, а тому підлягає виконанню. За таких обставин ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Просив у задоволенні позову відмовити.
Вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.
Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 15 липня 1999 року № 952-XIV ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Ковпаківського районного суду міста Суми.
Наказом голови Ковпаківського районного суду міста Суми від 06.03.2017 № 1-ОС позивачу встановлено надбавку за вислугу років з 04 березня 2017 року у розмірі 70 відсотків посадового окладу. Наказом в.о. голови Ковпаківського районного суду міста Суми від 10.03.2022 № 2-ОС позивачу встановлено надбавку за вислугу років з 04.03.2022 у розмірі 80 відсотків посадового окладу. Крім того, на підставі рішення зборів суддів Ковпаківського районного суду міста Суми від 04.10.2019 № 7 та рішення зборів суддів Ковпаківського районного суду міста Суми від 30.09.2022 № 6 позивача обрано на посаду заступника голови цього ж суду, на підставі чого йому виплачується щомісячна доплата в розмірі 5% від посадового окладу, а також на підставі наказу від 04 липня 2018 року № 3-ОС та наказу від 16 січня 2023 року № 1-ОС позивачу виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно" - 10 відсотків від посадового окладу судді (а.с.11-17).
За період з 29.06.2024 по листопад 2024 року позивачу нарахована і виплачена суддівська винагорода відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн (а.с.18).
Задовольняючи позовні вимоги, суд враховує таке.
Відповідно до ст.ст. 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно ч.ч. 1-3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Забезпечення функціонування судової влади передбачає, зокрема, окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону. Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя (ст. 146 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до ст.ст. 148, 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
За змістом ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Таким чином, відповідач у справі - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області - здійснює функції розпорядника бюджетних коштів, зокрема, щодо суду, в якому працює позивач, а також забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України, здійснює платежі в межах бюджетних асигнувань.
Як уже зазначалося, на підставі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень; прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Тобто цим Законом запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка становить 2102 гривні.
У цій справі, вирішуючи спір по суті, суд наголошує на тому, що спосіб визначення розміру суддівської винагороди закріплений у статті 130 Конституції України, відповідно до якої "розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України відповідно до її статті 8 має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
Крім того, варто зауважити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, на виконання частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.
Як уже зазначалося, розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який з огляду як на свою назву так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах не було правових підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, оскільки відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожитковому мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковим мінімумом є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Суд наголошує, що у змісті наведеної норми Закону України "Про прожитковий мінімум" закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд констатує, що Законом України "Про прожитковий мінімум" не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Водночас цей Закон не відносить суддів до соціальної демографічної групи населення, стосовно якої прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтями 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та "Про Державний бюджет України на 2024 рік" разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, зокрема, для працездатних осіб у розмірі 2270 грн (станом на 01.01.2021), у розмірі 2481 грн (станом на 01.01.2022), у розмірі 2684 грн (станом на 01.01.2023) та у розмірі 3028 грн (станом на 01.01.2024), був введений такий новий вид прожиткового мінімуму як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого визначено в сумі 2102 грн, в той час, коли ні до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ні до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися.
Суд не враховує посилання відповідача на необхідність застосування положень Закону, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 01 січня 2021 - 2024 років у розмірі 2102 гривні, оскільки він є чинним, неконституційним не визнаний та не скасований, з огляду на таке.
Як уже зазначалося, розмір суддівської винагороди встановлюється виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Тобто для спірних правовідносин спеціальними є норми, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закони України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік" змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Суд зауважує, що Закони України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік" необхідно вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 № (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Таким чином, суд дійшов висновку, що дії ТУ ДСА в Сумській області щодо застосування, зокрема, з 01.07.2024 при визначенні базового розміру посадового окладу позивача та допомоги на оздоровлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн не відповідають критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому за наведених обставин і правових норм вимоги позивача обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (40002, м. Суми, вул. Перемоги, буд. 4, код ЄДРПОУ 26270240) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами згідно з Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та допомоги на оздоровлення за 2024 рік судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн у період з 01.07.2024 до 18.02.2025.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 суму недоплаченої у період з 01.07.2024 до 18.02.2025 суддівської винагороди із відповідними доплатами згідно з Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ та допомоги на оздоровлення за 2024 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Опімах