Справа № 420/24629/24
17 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати дії військової частини НОМЕР_1 , а саме: відмову ОСОБА_1 у відновленні нарахування та виплаті грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця ОСОБА_2 його донці - ОСОБА_3 , враховуючи утворену заборгованість по виплаті грошового забезпечення за період відсутності відповідного нарахування - протиправними;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про відновлення нарахування та виплати грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця ОСОБА_2 його донці - ОСОБА_3 , враховуючи утворену заборгованість по виплаті грошового забезпечення за період відсутності відповідного нарахування, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_3 .
На підставі Указу Президента № 89/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_2 призваний на військову службу по мобілізації з 28.05.2022 році. Відповідно до військового квитка НОМЕР_2 , ОСОБА_2 з 03.03.2024 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
07.03.2024 року, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував в районі населеного пункту Тоненьке, Покровського району, Донецької області пішов на завдання та до теперішнього часу його місце знаходження не відоме (Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.03.2024). Таким чином, на теперішній час, ОСОБА_2 вважається безвісно відсутнім.
Представником ОСОБА_1 адвокатом Вроною А.В. було направлено заяву про відновлення позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення її батька від 24.05.2024 року до військової частини НОМЕР_1 . 31.05.2024 року військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь на вищезгадану заяву, в якій зокрема було повідомлено, що дану заяву адвоката Врони А.В. відправлено на доопрацювання, у зв'язку з неповним переліком документів, які потрібно надати задля даної виплати та вони повинні бути належним чином завірені. Після зібрання усіх документів, які були затребувані аідповідачем, окрім акту сумісного проживання з військовослужбовцем, адже надання даного акту не передбачене чинним законодавством України, представником ОСОБА_1 адвокатом Вроною А.В. знову було відправлено заяву до відповідача про відновлення нарахування та виплати грошового забезпечення з усіма передбаченими законодавством документами від 18.07.2024 року. 22.07.2024 року Відповідачем було надано відповідь на вищезгадану заяву від 18.07.2024 року та зазначено, що за результатами розгляду даної заяви, комісія прийшла до висновку про повернення даної заяви на доопрацювання, у зв'язку з неповним переліком документів, а саме відсутній акт сумісного проживання з військовослужбовцем.
Позивач зазначає, що відповідно до пункту 4 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). До заяви додаються: -копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); -довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); -копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); -копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); -копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
З огляду на зазначенні положення Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016, позивач вважає, що вона не повинна надати акт сумісного проживання з військовослужбовцем до своєї заяви про відновлення нарахування та виплати грошового забезпечення, а відтак зобов'язання її надати даний акт сумісного проживання з військовослужбовцем є протиправним та незаконним. Окрім того, чинним законодавством України, не затверджена та не передбачена форма та зміст документу як: «Акт сумісного проживання».
Позивач не погоджується з такими діями відповідача, а тому звернулася до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою від 08.08.2024 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі №420/24629/24 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику).
14.08.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що згідно листа командира військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2024 року № 6870, який адресований адвокату Вроні Андрію Валентиновичу представнику ОСОБА_1 , зазначено, що комісією було розглянуто заяви родичів зниклих безвісти осіб, які мають право на грошове забезпечення відповідно чинного законодавства. За результатами розгляду, комісія прийшла до висновку, у зв'язку з неповним переліком наданих документів повернути на доопрацювання заяву адвоката Врона Андрія Валентиновича, який є представником ОСОБА_1 , яка є донькою військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . До заяви необхідно додати завірені належним чином копії документів ОСОБА_1 , а саме: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою); витяг з реєстру актів цивільного стану про наявність (або відсутність) шлюбу та дітей військовослужбовця; акт сумісного проживання з військовослужбовцем.
Згідно листа командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2024 року № 10274, який адресований адвокату Вроні Андрію Валентиновичу представнику ОСОБА_1 , зазначено, що за результатами розгляду, комісія прийшла до висновку, у зв'язку з неповним переліком наданих документів повернути на доопрацювання заяву адвоката ВРОНА Андрія Валентиновича, який є представником ОСОБА_1 , яка є донькою військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . До заяви необхідно додати акт сумісного проживання з військовослужбовцем, складений належним чином. Відповідач вказує, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців, зокрема, дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Тобто у даному випадку позивачу необхідно надати докази, які будуть свідчити факт проживання разом з батьком. Даними доказами можуть бути довідка про склад сім'ї, або акт побутових умов.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується дублікатом Свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 .
ОСОБА_2 в 2022 році призваний на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента № 89/2022 «Про загальну мобілізацію».
Відповідно до військового квитка НОМЕР_2 , ОСОБА_2 з 03.03.2024 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно сповіщення сім'ї (близьких родичів) померлого (загиблого) від 15.03.2024 року № 4/819 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісти поблизу населеного пункту Тоненьке, Покровського району, Донецької області.
15.03.2024 року на підставі заяви ОСОБА_1 внесено відомості до ЄРДР за ч. 1 ст. 115 КК України, що підтверджується витягом Витяг з ЄРДР від 20.03.2024року.
Таким чином, на теперішній час, ОСОБА_2 вважається безвісно відсутнім.
24.05.2024 року адвокат Врона А.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив відновити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 його донці - ОСОБА_3 враховуючи утворену заборгованість по виплаті грошового забезпечення за період відсутності відповідного нарахування.
Листом від 31.05.2024 року № 7663 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що за результатами розгляду, комісія прийшла до висновку, у зв'язку з неповним переліком наданих документів повернути на доопрацювання заяву адвоката Врона Андрія Валентиновича, який є представником ОСОБА_1 , яка є донькою військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . До заяви необхідно додати завірені належним чином копії документів ОСОБА_1 , а саме: копії сторінок паспорта; довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою); свідоцтво про шлюб ОСОБА_1 ; витяг з реєстру актів цивільного стану з інформацією про наявність (або відсутність) шлюбу та дітей» військовослужбовця; акт сумісного проживання з військовослужбовцем, складений належним чином.
18.07.2024 року адвокат Врона Андрій Валентинович в інтересах ОСОБА_1 повторно звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив відновити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 його донці - ОСОБА_3 враховуючи утворену заборгованість по виплаті грошового забезпечення за період відсутності відповідного нарахування. До заяви додано: копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 , копію паспорту ОСОБА_1 , копію відповіді з Приморського відділу ДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (м. Одеса), копію Акту обстеження матеріально-побутових умов проживання; витяг з реєстру територіальної громади; копія військового квитка НОМЕР_2 ; копію Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.03.2024; копію дублікату Свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 з перекладом; копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_5 ; копію Сповіщення сім'ї (близьких родичів) померлого (загиблого) від 15.03.2024 р.; копію довідки № 266-Г; копію довідки № 169; копію довідки № 168.
Листом від 22.07.2024 року № 10247 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що за результатами розгляду, комісія прийшла до висновку, у зв'язку з неповним переліком наданих документів повернути на доопрацювання заяву адвоката Врона Андрія Валентиновича, який є представником ОСОБА_1 , яка є донькою військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . До заяви необхідно додати акт сумісного проживання з військовослужбовцем, складений належним чином.
Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови у відновленні нарахування та виплати грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця ОСОБА_2 є протиправними, а тому звернулася до суду з позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (далі Закон №2011-ХІІ).
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII).
У пункті 2 Розділу I «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України №260 від 07.07.2018, визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець (п.п.2 і 3 Розділу «XXX. Виплата грошового забезпечення у разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими» зазначеного Порядку №260).
За нормою ч. 6 ст. 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці) визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016 (далі Порядок №884).
Згідно з п.п. 2-4 Порядку №884, у цьому Порядку під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються:
- копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);
- довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);
- копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);
- копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);
- копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до п. 5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
- подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
- подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
- подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
- з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
При цьому, згідно з п. 6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
- військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
- військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Судом встановлено, що адвокат Врона Андрій Валентинович в інтересах ОСОБА_1 18.07.2024 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою від 18.07.2024 року, в якій просив відновити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 його донці - ОСОБА_3 враховуючи утворену заборгованість по виплаті грошового забезпечення за період відсутності відповідного нарахування.
До заяви було додано: копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 , копію паспорту ОСОБА_1 , копію відповіді з Приморського відділу ДРАЦС у місті Одесі ПМУМЮ (м. Одеса), копію Акту обстеження матеріально-побутових умов проживання; витяг з реєстру територіальної громади; копія військового квитка НОМЕР_2 ; копію Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.03.2024; копію дублікату Свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 з перекладом; копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_5 ; копію Сповіщення сім'ї (близьких родичів) померлого (загиблого) від 15.03.2024 р.; копію довідки № 266-Г; копію довідки № 169; копію довідки № 168.
Листом від 22.07.2024 року № 10247 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що за результатами розгляду, комісія прийшла до висновку, у зв'язку з неповним переліком наданих документів повернути на доопрацювання заяву адвоката Врона Андрія Валентиновича, який є представником ОСОБА_1 , яка є донькою військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . До заяви необхідно додати акт сумісного проживання з військовослужбовцем, складений належним чином.
Разом з тим, наведеними вище положеннями п. 5 Порядку №884 передбачено, що командир військової частини розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
Повернення на доопрацювання заяви про виплату грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця через відсутність певного документу Порядком №884 не передбачено, разом з тим подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку є підставою для прийняття рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення.
Отже, відповідачем не виконано вимоги п. 5 №884 та не прийнято рішення одного з передбачених вказаним порядком рішень (щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення) за результатами розгляду заяви позивача разом з доданими документами, а вчинено дії щодо повернення заяви на доопрацювання, що не передбачено положеннями Порядку №884.
При цьому, суд зауважує, що повертаючи заяву на доопрацювання відповідачем зазначено про необхідність надання акту сумісного проживання з військовослужбовцем, складений належним чином.
Проте, надання вказаного документу не передбачено пунктом 4 Порядку №884.
Крім того, відповідачем не конкретизовано, яким саме нормам чинного законодавства України повинен відповідати акт сумісного проживання з військовослужбовцем, а лише зазначено «складений належним чином».
При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що у даному випадку позивачу необхідно надати докази, які будуть свідчити факт проживання разом з батьком. Даними доказами можуть бути довідка про склад сім'ї, або акт побутових умов.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, разом з заявою від 18.07.2024 року стороною позивача було надано копію Акту обстеження матеріально-побутових умов проживання та копії довідок про склад сім'ї № 266-Г, № 169, № 168, виданих виконавчим комітетом Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, однак ні в листі від 22.07.2024 року № 10247, ні у відзиві на позовну заяву, відповідачем не зазначено чи надавалася оцінка зазначеним документа та з яких мотивів вони не прийняті до уваги при розгляді заяви позивача про виплату грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця.
Отже, відповідачем, військовою частиною НОМЕР_1 , не виконано вимоги п. 5 №884, оскільки ним не прийнято обґрунтованого рішення за результатами розгляду заяви позивача разом з доданими документами та такі не були розглянуті по суті відповідно до Порядку №884.
Суд зауважує, що прийняття рішення про виплату грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, є виключною компетенцією військової частини, в якій проходив службу військовослужбовець.
Таким чином, оскільки заява позивача про виплату грошового забезпечення у встановленому законодавством порядку не розглянута, вказане є порушення відповідачем прав позивача.
У постанові Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №160/6885/19, серед іншого зазначено, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Підсумовуючи викладене у сукупності, суд приходить до висновку, що за відсутності прийнятого за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця - ОСОБА_2 , відповідачем допущено порушення п. 5 Порядку №844 та про наявність у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності військової частини, що полягає у неприйнятті рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення на підставі заяви ОСОБА_1 , поданої в її інтересах адвокатом Вроною Андрієм Валентиновичем, від 18.07.2024 року про відновлення нарахування та виплати грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця ОСОБА_2 та доданих до неї документів.
Разом з тим, суд зауважує, що у даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність, а не дії, як вказує позивач.
Щодо зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача про відновлення нарахування та виплати грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця, суд зазначає таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
За усталеною позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, від 22.09.2022 у справі №380/12913/21, дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст. 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
При цьому, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Рішення, що приймається суб'єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, які визначені ч. 2 ст. 2 КАС України. Це, зокрема, означає, що такий суб'єкт може довести в адміністративному суді те, що його рішення прийнято обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення), безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №806/965/17, від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України.
Частина 4 ст. 245 КАС України передбачає, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Верховний Суд у постановах від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосудця за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Доцільно зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що відповідачем не прийнято рішення за результатами розгляду заяви позивача передбаченого Порядком № 884; матеріали про виплату грошового забезпечення не були розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку, а повернуті на доопрацювання, що є порушенням п. 5 Порядку №884.
За наведеними вище положеннями Порядку №884, розгляд заяви позивача і доданих до неї документів повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення). Проте, у даному випадку таке рішення відповідачем не прийнято, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку реалізації своїх повноважень.
Верховним Судом України сформовано правову позицію у постановах від 18.03.2014 у справі №21-11а14, від 22.04.2014 у справі №21-484а13, згідно з якою належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов'язку повторно розглянути заяву особи та прийняти рішення згідно вимог законодавства.
За таких обставин, з врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту та відновлення порушених прав позивача у цій справі є зобов'язання військової частини НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Вроною Андрієм Валентиновичем, від 18.07.2024 року про відновлення нарахування та виплати грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця ОСОБА_2 та доданих до неї документів відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовцям, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», прийняти відповідне рішення та повідомити ОСОБА_1 про результати розгляду заяви.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем за звернення до суду з даним позовом, сплачено судовий збір у загальному розмірі 2422,40 грн. за квитанцією №3Х6ЕС-860К-ТВВ3-9МА7 від 30.07.2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України» на 2024 рік з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028 гривні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем було заявлено одну вимогу немайнового характеру та одну похідну вимогу, т аким чином, ставка судового збору за подання вказаного позову в даному випадку становить 1211,20 грн.
Суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.
Враховуючи викладене, у зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. належить стягнути на його користь з відповідача.
З огляду на викладене, позивачем при подачі позову здійснено помилково сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Згідно з п. 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, встановлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Таким чином, суд роз'яснює позивачу про необхідність звернення до суду з клопотання про повернення помилково сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у неприйнятті рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення на підставі заяви ОСОБА_1 , поданої в її інтересах адвокатом Вроною Андрієм Валентиновичем, від 18.07.2024 року про відновлення нарахування та виплати грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця ОСОБА_2 та доданих до неї документів.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Вроною Андрієм Валентиновичем, від 18.07.2024 року про відновлення нарахування та виплати грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця ОСОБА_2 та доданих до неї документів відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовцям, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», прийняти відповідне рішення та повідомити ОСОБА_1 про результати розгляду заяви.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.02.2025 року.
Суддя Г.В. Лебедєва