17 лютого 2025 року Київ № 761/6730/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дії та зобов'язати вчинити дії,
До Шевченківського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ у м. Києві), в якому просив:
- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України Шевченківського району в м. Києві щодо зарахування науково-технічної діяльності ОСОБА_1 в 2005-2006 роках до наукового стажу та проведення відповідного перерахунку величини пенсії по інвалідності;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з 28.12.2006 страховими внесками в 4 525 грн/міс, і для виплати пенсії за Законом України № 1316-IV прийняти від ОСОБА_1 2 644,02 грн необхідної доплати, що не була здійснена з вини Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з 28.12.2006 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України № 1316-IV у розмірі 4 072,50 грн (90 % від зарплати) та виплатити таку за 2007-2015 роки у належному обсязі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві компенсувати ОСОБА_1 завдані моральні збитки в розмірі не здійсненої необхідної доплати страхвнесків (2 644,02 грн), здійснивши таку за позивача;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відшкодувати ОСОБА_1 упущену внаслідок протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вигоду в розмірі облікової ставки Національного банку України від недоплачуваного розміру пенсії за період з 01.01.2007 до 31.07.2015.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03.03.2022 адміністративний позов передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 позовну заяву залишено без руху, зазначено недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
До Окружного адміністративного суду міста Києва 22.05.2020 подано позовну заяву у новій редакції, у якій позивач просить:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести призначення ОСОБА_1 пенсії за віком уперше за заявою від липня 2015 року за фактично сплаченими з фонду оплати праці страховими пенсійними внесками відповідно до вимог пенсійного законодавства;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві привести для цього інформацію персоніфікованого обліку щодо ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 13.12.2022 № 2825-ІХ "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" справа надіслана за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Згідно з ухвалою від 10.07.2023 Київський окружний адміністративний суд прийняв справу до провадження та визначив, що розгляд справи здійснюватиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на пенсію за віком з липня 2015 року, розмір якої має бути визначений виходячи з фактично сплачених з фонду оплати праці страхових пенсійних внесків відповідно до вимог пенсійного законодавства. При цьому позивач вказав, що при формуванні форми ОК-5 і зведенні воєдино сплачених на його ім'я пенсійних внесків фахівці ПФУ, діючи не за Законами України № 1058-ІV та № 400/97-ВР, а за Законом України № 1788, виключили у такий спосіб при розрахунку пенсії 15 989,65 грн зарплати, на яку були нараховані і фактично сплачені пенсійні страхові внески, залишивши 89 065,14 гривень. За статусом позивача як інваліда на таку зарплату мало бути нараховано і сплачено 4 958,41 грн внесків: фактично ж до ПФУ надійшло 13 667,58 грн. І розрахункова зарплата для пенсії, з якої фактично сплачені ці внески, становить 172 429 грн, згідно зі статтею 40 пунктів 2,3, 4 і статті 20 пункту 13 Закону України № 1058-ІV та довідкою Мінпромполітики України. У такий-от спосіб 8 769,17 грн страхових пенсійних внесків, що позивач убезпечив від привласнення страхувальниками і через них сплатив на свій рахунок до ПФУ, були відібрані фахівцями органів ПФУ не на користь позивача, бо розрахункова зарплата для пенсії та страховий стаж були зменшені більше, ніж в 1,5 раза.
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому наголосив на відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог позивача, оскільки при призначені йому пенсії відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглянувши позовну заяву та відзив на позовну заяву, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінивши їх у сукупності, суд установив таке.
Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.02.1998 призначено пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
З 30.04.2002 позивачу здійснено перерахунок пенсії з виду на вид та призначено пенсію за віком, як науковому працівнику відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність".
З 19.08.2015 на підставі заяви позивача від 19.08.2015 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, позивачу здійснено перерахунок пенсії з виду на вид та призначено пенсію за віком обчислену відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до даних індивідуальної відомості про застраховану особу форми ОК-5 щодо позивача з 2000 по 2007 рік страхувальниками застрахованої особи зазначено: Державний інформаційно-обчислювальний центр "Модуль" (00276127); Національний аграрний університет (00493706); Український науково-дослідний інститут паперу (02126811); Науково-дослідний економічний інститут (02736403); Державне науково-консультативне підприємство "Екопром" (19129239); Асоціація членів технічних комітетів з стандартизації лісових ресурсів "Лісові ресурси" (21468109); ЗАТ "Український інститут меблів" (32344290).
Згідно з листом Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 06.06.2019 № 9965/Г-100 (№ 9979/Г-100) до страхового стажу позивача враховано навчання та всі періоди роботи, в тому числі отримання допомоги по безробіттю, до 01.01.2004 на підставі документів, що містяться в матеріалах пенсійної справи. Страховий стаж після 01.01.2004 враховано за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Розмір пенсії позивача обчислено з урахуванням заробітної плати, визначеної за період з 01.01.1987 по 31.12.1991 (на підставі довідок про заробітну плату) та за всі періоди страхового стажу з 01.07.2000 по 31.12.2007 - за даними, що містяться у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з урахуванням сум виплат, з яких були сплачені страхові внески у розмірах, визначених законодавством. При цьому заробітна плата за листопад 2000 року, листопад-грудень 2005 року, липень, жовтень-грудень 2006 року врахована з урахуванням норм статті 41 Закону № 1058.
Одночасно листом повідомлено, що частиною першою статті 29 Закону № 1058 передбачено, що особі, яка набула право на пенсію за віком, відповідно до цього Закону № 1058, після досягнення віку, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону № 1058 (60 років), виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу, на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на 0,5 % - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців та на 0,75 % - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку - у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.
Тож, пенсійний орган зазначив, що оскільки позивач з 04.02.1998 отримував пенсію по інвалідності, підстави для встановлення зазначеного підвищення до його пенсії за віком відсутні.
Разом з тим пенсійний орган повідомив, що під час перевірки пенсійної справи позивача встановлено, що в матеріалах пенсійної справи міститься заява позивача про переведення з пенсії по інвалідності, обчисленої згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (далі - Закон № 1977). Однак, рішенням УПФУ в Шевченківському районі м. Києва від 31.05.2002 позивача з 20.05.2002 безпідставно переведено на пенсію за віком згідно Закону № 1977, як наслідок, розмір пенсії за віком з 19.08.2015 відповідно до Закону № 1058 обчислено із заробітної плати, визначеної за період з 01.01.1987 по 31.12.1991 та за всі періоди страхового стажу з 01.07.2000 по 31.12.2007 із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2007 рік - 1 197,91 грн. Також було виявлено помилку в частині обчислення коефіцієнту страхового стажу. За матеріалами пенсійної справи страховий стаж позивача станом на 19.08.2015 становив 46 років 2 місяці 7 днів, що не відповідає коефіцієнту страхового стажу 0,53083, з урахуванням якого проведено перерахунок пенсії при переведені на пенсію за віком згідно з Законом № 1058.
У зв'язку з наведеним ГУ ПФУ в м. Києві дано доручення обчислити розмір пенсії позивача з 19.08.2015 з урахуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки перед зверненням за переведенням на пенсію за віком (2012-2014) - 2 960,62 грн та заробітку, визначеного за вищезазначені періоди. При цьому вказано на необхідність приведення у відповідність до норм чинного законодавства обчислення коефіцієнту страхового стажу.
Листом від 20.06.2019 № 134669/03 ГУ ПФУ в м. Києві повідомило позивача, що він перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Також зазначено, що з 19.08.2015 пенсійну справу позивача приведено у відповідність згідно з листом пенсійного фонду України, а саме проведено перерахунок пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки перед зверненням за переведенням на пенсію за віком (2012-2014) - 2 960,62 грн та заробітної плати, визначеної за період з 01.01.1987 по 31.12.1991 та за всі періоди страхового стажу з 01.07.2000 по 31.12.2007 при страховому стажі 46 років 2 місяці 7 днів (стаж до 01.01.2004 - 43 роки 5 місяців 26 днів; стаж після 01.01.2004 - 2 роки 8 місяців 11 днів). Після приведення пенсійної справи у відповідність розмір пенсії склав з 19.08.2015 - 4 356,78 грн, з 01.10.2017 - 4 396,71 грн, з 01.03.2019 - 4 843,89 грн.
Відповідно до даних пенсійної справи позивача, після 19.08.2015 пенсійним органом неодноразово проводились перерахунки пенсії позивачу (по індексації; у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму).
Дії та рішення пенсійного органу щодо переведення позивача з 19.08.2015 (на підставі його заяви) на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також наступні приведення пенсійної справи у відповідність та здійснені перерахунки пенсії позивача ним не оскаржувались, як і не оскаржувався визначений для нарахування пенсії страховий стаж та використані показники заробітної плати.
Натомість позивач звернувся з цією позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
З матеріалів справи суд встановив, що за вибором позивача з 19.08.2015 відповідачем призначено (переведено з іншого виду пенсії - пенсії по інвалідності) йому пенсію за віком відповідно до положень Закону № 1058.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру (пункт 1).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, окрім іншого, роботодавці - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону (пункт 1).
Згідно з частиною першою статтею 16 Закону № 1058, застрахована особа має право, зокрема:
отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі;
вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку;
отримувати безоплатно відомості, внесені до її персональної облікової картки з системи персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, у тому числі інформацію, що відображає обсяг пенсійних коштів на її накопичувальному пенсійному рахунку в Накопичувальному фонді або індивідуальному пенсійному рахунку в недержавному пенсійному фонді - суб'єкті другого рівня системи пенсійного забезпечення, якщо застрахована особа обрала такий недержавний пенсійний фонд, та стан здійснення пенсійних виплат за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, та в порядку, визначеному цим Законом;
звертатися із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
оскаржувати в установленому законодавством порядку дії страхувальника, виконавчих органів Пенсійного фонду, їх посадових осіб та інших суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом;
Застрахована особа зобов'язана, окрім іншого:
надавати на вимогу страхувальника, територіального органу Пенсійного фонду документи, що засвідчують відомості, які мають бути занесені або містяться в її персональній обліковій картці в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення.
Відповідно до частини другої, третьої, п'ятої статті 20 Закону № 1058, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону у № 1058, облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також персоніфікований облік коштів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюються в порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
За приписами частин першої, другої статі 22 Закону № 1058, інформація у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування використовується з дотриманням вимог, передбачених законодавством про інформацію.
Відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно із цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом; надання страховим організаціям, які здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду.
Таким чином, обчислення та сплата страхових внесків є обов'язком страхувальника.
Отже, роботодавці позивача мали обчислювати та сплачувати страхові внески. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази щодо оскарження позивачем дій страхувальників щодо обчислення та сплати страхових внесків (їх несплати). Також відсутні докази звернення позивача до пенсійного органу для обчислення страхових внесків чи уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку у порядку, визначеному Законом № 1058.
Більше того, у позовній заяві позивачем не наведено доводів щодо невірного обчислення страхових внесків чи їх неправильного врахування відповідачем при призначені пенсії за віком.
За приписами статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 43 Закону № 1058, перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.
Згідно з статтею 44 Закону № 1058, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
З матеріалів справи суд встановив, що страховий стаж для призначення пенсії позивачу розрахований відповідачем на підставі поданих ним документів з урахуванням вказаних у статті 24 Закону № 1058 періодів.
Натомість у матеріалах справи відсутні докази щодо звернення позивача до відповідача щодо визначеного страхового стажу та/або відмови відповідача у перерахунку стажу на підставі документів позивача, а також відсутні докази оскарження позивачем визначеного відповідачем страхового стажу при призначенні пенсії за віком з 19.08.2015.
Разом з тим судом встановлено, що у позовній заяві позивачем не наведено обставин та доводів порушення відповідачем вимог чинного пенсійного законодавства при обчисленні та призначені пенсії за віком з 19.08.2015, як і не зазначено, які саме суми страхових пенсійних внесків не враховані відповідачем при призначені вказаної пенсії та, які дані персоніфікованого обліку щодо позивача відповідачу слід привести у відповідність до вимог чинного законодавства.
При цьому суд враховує, що відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом наведених норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
При цьому порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект.
При цьому оскаржувані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне вказаній особі право.
Відтак для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв'язку з прийнятим рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб'єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).
У той же час відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного поновлення порушеного права, є підставою для відмови в задоволенні позову.
Таким чином, право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб'єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.
Наведені висновки відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі № 9901/22/17, від 06.06.2018 у справі № 800/489/17, від 06.02.2019 у справі № 9901/815/18, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 в справі № 826/6074/16, від 20.02.2019 в справі № 522/3665/17, від 12.11.2019 в справі № 809/4335/15.
Окрім того, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2019 в справі № 522/3665/17, суд зазначає, що встановлена відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача і відсутність порушеного права чи інтересу є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (дії, бездіяльності).
За приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У взаємозв'язку з вищенаведеним суд дійшов висновку, що, по-перше, позивач не визначив у позовній заяві, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушені його права та/або інтереси при призначені пенсії за віком з 19.08.2015 відповідно до Закону № 1058; по-друге, позивач не визначив у позовній заяві, які саме права та/або інтереси його порушені відповідачем, у той час, як матеріалами справи підтверджено призначення позивачу відповідачем пенсії за віком з 19.08.2015 відповідно до положень Закону № 1058.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Виходячи з наведених норм у взаємозв'язку з фактичними обставинами справи, суд дійшов висновку, що зібрані і досліджені матеріали справи не підтверджують та не обґрунтовують порушення прав, свобод чи інтересів позивача й не засвідчують можливість поновлення будь-яких його прав внаслідок вирішення цієї справи у заявлений ним спосіб, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
У підсумку, з урахуванням вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.