01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"28" вересня 2010 р. Справа № 10/143-10
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Казміренко Л.В.
розглянувши справу № 10/143-10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна», м. Київ;
до товариства з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»,
с. Петрушки Києво-Святошинського району;
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -фізичної особи ОСОБА_1,
с. Дмитрівка
про стягнення 19 647,25 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Ліщенко С.О., довіреність від 28.09.2010р. № 236;
Бобровська Г.Г., довіреність від 09.12.2009р. № 300;
від відповідача: Рибченко Н.М., довіреність від 08.01.2010р. б/н;
від третьої особи: не з'явився
обставини справи:
До Господарського суду Київської області звернулось з позовом товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна»(далі -позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»(далі -відповідач) про відшкодування збитків на суму 19647,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, яке виконувалось відповідачем на підставі Договору-доручення б/н від 05.03.2010р., укладеного з позивачем, було втрачено частину вантажу, у зв'язку з чим позивачу завдано збитків на загальну суму 19647,25 грн.
Ухвалою від 05.07.2010р. суд порушив провадження у справі № 10/143-10 та призначив її розгляд на 22.07.2010р.
Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем до позовної заяви не додано міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) № 0000932 від 06.03.2010р. та рахунок-фактуру № 7071 від 06.03.2010р., які підтверджують кількість і вартість вантажу, що був прийнятий до перевезення. Крім того, позивач не надав розрахунок ціни позову і тому не зрозуміло відповідно до якої вартості розраховані збитки і як вплинула сума за транспортні послуги на суму збитків.
Також представник відповідача заявив усне клопотання про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача водія-експедитора ОСОБА_1, який безпосередньо здійснював перевезення вантажу та до якого, у випадку задоволення позову, відповідач буде звертатись з позовною заявою в порядку регресу, оскільки між ТОВ «ВАСТ-ТРАНС»і гр. Косяном М.П. укладено договір про повну індивідуальну відповідальність.
Ухвалою від 22.07.2010р. розгляд справи було відкладено на 03.08.2010р. та залучено, на підставі ст. 27 ГПК України, до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача фізичну особу ОСОБА_1. Цією ж ухвалою сторін та третю особу було зобов'язано надати суду документи, необхідні для подальшого розгляду справи.
Присутні в судовому засіданні 03.08.2010р. представники позивача надали письмі заперечення на відзив відповідача та зазначили, що копію позовної заяви третій особі позивач не направив, оскільки не мали адреси.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача надав докази вручення третій особі ухвали суду від 22.07.2010р. та на прохання позивача повідомив адресу фізичної особи ОСОБА_1.
Крім того, на підставі ст. 69 ГПК України, сторони звернулись до суду з клопотанням про продовження строку вирішення спору
Ухвалою від 03.08.2010р. суд відклав розгляд справи на 14.09.2010р., у зв'язку з неявкою в судове засідання третьої особи та необхідністю витребування додаткових доказів по справі.
Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив та просив суд здійснити перерахунок вартості втраченого вантажу за цінами, що містяться у міжнародній товарно-транспортній накладній.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 28.09.2010р.
Проте, під час дослідження матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність витребування нових доказів по справі, у зв'язку з чим ухвалою від 14.09.2010р. відклав розгляд справи.
Представники сторін присутні у судовому засіданні 28.09.2010р. надали витребувані судом докази та додаткові пояснення по справі.
При цьому, представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача просив позов задовольнити частково в межах вартості втраченого вантажу за цінами, що містяться у міжнародній товарно-транспортній накладній, перерахованими у національну валюту України на день придбання вантажу. За розрахунком відповідача сума збитків становить 15455,66 грн.
Третя особа у судове засідання втретє не з'явилась, вимоги ухвали від 22.07.2010р. не виконала, витребувані судом документи не подала, про причини неявки господарський суд не повідомила. Проте, третя особа належним чином була повідомлена про час і місце судового засідання ухвалою господарського суду від 14.09.2010р.
Оскільки сторони про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, суд вважає, що на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті без участі третьої особи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
05.03.2010 р. між товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна»(за договором -замовником) та товариством з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»(за договором -митний перевізник) було укладено Договір -доручення б/н на транспортування вантажу автомобільним транспортом.
Відповідно до положень зазначеного договору, відповідач зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до місця призначення і видати його правомочній особі в оговорений термін, а позивач зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату після отримання правильного оформлених платіжних документів.
Абзацом другим частини першої статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввіреній їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Крім того, вказаним договором сторони погодили, що визнають всі положення Конвенції про Договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом і будують свої взаємовідносини у відповідності до положень даної Конвенції.
На виконання умов договору, згідно з товарно-транспортними накладними № 0778849 та № 0778848 від 05.03.2010р., копії яких додані до матеріалів справи, відповідач автомобілем Мерседес ДНЗ АІ 3641 АК (водій Косян Н.П.) здійснив перевезення вантажу (товару) з м. Бобруйськ, Республіка Білорусь, до м. Біла Церква, Україна, безпосередньо покупцю позивача.
Згідно ст. 926 Цивільного кодексу України, позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).
Статтею 1 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (далі -Конвенція), підписаної в Женеві 1956р. Транспортним відділом Європейської економічної комісії ООН, до якої приєдналася Україна згідно із Законом України від 01.08.2006р., передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені у договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких при-наймі одна є договірною країною.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Згідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
При перевезенні вантажу, відповідно до договору доручення та вимог Конвенції була складена міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 0000932 від 06.03.2010р., згідно якої відправником вантажу зазначено ВАТ «Белшина», а отримувачем -ТОВзІІ «БНХ Україна».
Також, відповідно до гр. 5 СМR № 0000932 від 06.03.2010р., супровідним документом до вантажу був рахунок-фактура № 7071 від 06.03.2010р., в якому зазначалось найменування товару, його кількість, вага та вартість у російських рублях.
Згідно рахунку-фактури № 7071 від 06.03.2010р., вага вантажу становила 13 730 кг, кількість товару а/шини -1700 шт., їх загальна вартість 1441040 рос. руб.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Однак, при прийманні товару у м. Біла Церква, Україна, була виявлена нестача вантажу в кількості 80 шт. автошин, про що покупцем товару - ФОП Криворот О.П., який придбав його за Договором купівлі-продажу № 52/11/10 від 11.01.2010р. у позивача, та за участю представника перевізника -водія Косяна Н.П. було складено Акт № 11/01/03 про приймання матеріалів від 11 березня 2010р.
Відповідно до п. 9. договору, якщо замовник поніс збитки з причин нестачі, пошкодження, недовантаження товару, затримки доставки або інші збитки перевізник зобов'язується відшкодувати збитки, або вартість перевезення зменшується на суму понесених збитків.
19.03.2010р. позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. № 738 на суму 19 647,25 грн., в якій просив відшкодувати вартість втраченого у строк до 23.03.2010р. Відповідач надав відповідь на претензію, в якій гарантував відшкодувати збитки після судового процесу.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 19 647,25 грн., що становить вартість автошин у кількості 80 шт., розраховану за цінами, вказаними у Специфікації № 7 від 05.03.2010р. до Договору купівлі-продажу № 52/11/10 від 11.01.2010р., укладеного між позивачем та фізичною особою -підприємцем Криворотом Олександром Полтовичем, та видатковою накладною № РН-0000585 від 11.03.2010р.
Також, під час розгляду справи судом було з'ясовано, що позивач до теперішнього часу не оплатив вартість перевезення в сумі 5100,00 грн. та на цю суму розмір збитки не зменшував.
Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Проте, відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 23 Конвенції, якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, митні збори та мито, а також інші витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, повністю у випадку втрати всього вантажу та в пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті, інший збиток відшкодуванню не підлягає.
При цьому, ч. 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що в тому випадку, коли дані, що використовуються для розрахунку суми, яка підлягає відшкодуванню, не визначена в валюті держави, в якій пред'явлено вимогу про відшкодування, то перерахунок на цю валюту здійснюється по чинному курсу дня в місці виплати відшкодування.
Згідно ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
В силу ч. 2 ст. 22 ЦК України, під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Оскільки відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбаченої законом. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт порушення зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених збитків, а також причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.
Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Доведення обставин, у цьому випадку, покладається законом на позивача.
На виконання вимог суду та з урахуванням заперечень відповідача, позивач здійснив розрахунок понесених збитків на підставі приписів ч. 4 ст. 23 та ч. 2 ст. 27 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.
Суд, дослідивши розрахунок збитків, наведений позивачем у поясненнях № 2597 від 28.09.2010р., враховуючи докази, які підтверджують фактичне понесення цих збитків та причинний зв'язок між правопорушенням і збитками, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 23 та ч. 2 ст. 27 Конвенції, вважає, що з відповідача підлягають стягненню збитки в сумі 18597,4 грн., які складаються: з вартості втраченого товару 15 497,83 грн. (вартість втраченого товару 57 748,00 рос. руб. х 0,26837 -офіційний курс російського рубля до української гривні на момент ввезення на територію України та митного оформлення товару 10.03.2010р. (2,6837 грн. за 10 рос. руб.) + 3099,57 грн. (сума ввізного ПДВ сплачена з вартості втраченого товару).
Збитки в частині відшкодування транспортних витрат задоволенню не підлягають, оскільки позивачем фактично не понесені. Щодо інших збитків, наведених у розрахунку позивачем, то вони не підлягають відшкодуванню, оскільки суперечать приписам ч. 4 ст. 23 Конвенції, так як не пов'язані з витратами на перевезення вантажу.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»(08113, Київська область, с. Петрушки, вул. Лісна, 1, код 30367782) на користь товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна»(01034, м. Київ, вул. О.Гончара, 35, код 32305906) 18 597 грн. 40 коп. -збитків, 185 грн. 97 коп. -державного мита та 223 грн. 39 коп. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
3. В іншій частині вимог в позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
СуддяА.І. Привалов
Дата складення та підписання рішення в повному обсязі -27.10.2010 р.