17 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/8832/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області (далі- ГУ ПФУ в Житомирській області), Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві (далі- ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у відмові врахувати до страхового / трудового/ стажу період роботи в республіці білорусь з 26.07.1991 по 09.09.1997;
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.02.2024 № 063350029995 в частині, що стосується неврахування страхового /трудового/ стажу, набутого в республіці білорусь в період з 26.07.1991 по 09.09.1997;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового /трудового/ стажу період роботи в республіці білорусь з 26.07.1991 по 09.09.1997 роки із внесенням такої інформації до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Житомирської області зарахувати до страхового / трудового / стажу період роботи в республіці білорусь з 26.07.1991 по 09.09.1997 роки та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок, нарахування та виплату пенсії з моменту звернення - 10.01.2024, враховуючи зарахований до страхового / трудового / стажу період роботи в республіці білорусь з 26.07.1991 по 09.09.1997;
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.02.2024 повторно звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Просила врахувати період проживання в зоні безумовного (гарантованого) відселення з 20.07.1988 по 09.03.1999 та період з 10.04.1993 по 24.07.1995, оскільки в цей період вона хоча і навчалася та працювала в республіці білорусь, проте щодня їздила додому рейсовим автобусом до с.Думинське. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуло ГУ ПФУ в м.Києві та рішенням від 16.02.2024 відмовило у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, а також відмовило у зарахуванні до трудового стажу періоду роботи в республіці білорусь з 01.01.1992 по 09.09.1997, оскільки Угода між Урядом України та урядом республіки білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Києві 14.12.1995, припинила свою дію для України 23.12.2023. Згодом пенсію зі зниженням пенсійного віку їй все-таки призначили, проте до загального трудового стажу період роботи в республіці білорусь з 26.07.1991 по 24.07.1995 так і не зарахували. Позивач стверджує, що не зарахування майже чотирьох років прямо впливає на можливість збільшення загального трудового стажу, а, отже, і на збільшення пенсії, а тому вважає відмову відповідача протиправною та такою, що суперечить чинному законодавству. Зазначає, що записи про її період роботи в республіці білорусь з 26.07.1991 по 09.09.1997 належним чином внесені в трудову книжку, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства, не містять виправлень, а також підтверджені довідкою від 13.03.2024, а тому цей період має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Від ГУ ПФУ в Житомирській області надійшов відзив, у якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за віком. До страхового стажу позивача правомірно не зараховано період з 01.01.1992 по 14.06.1994 роботи в республіці білорусь, оскільки з 23.12.2023 для України припинена дія Угоди про гарантії громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Пенсійне забезпечення позивача здійснюється відповідно до законодавства України; розмір її пенсії обчислено при страховому стажі 32 роки 10 днів, у тому числі з 15.06.1994 по 14.06.1997 - догляд за дитиною до 3-х років, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
Від ГУ ПФУ в м.Києві надійшов відзив, у якому просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 08.01.2024 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач повторно 09.02.2024 зверталася до органів пенсійного фонду із проханням врахувати до її страхового стажу, в тому числі, період її роботи з 26.07.1991 по 24.07.1995 в республіці білорусь (м.Єльськ) на посаді медсестри.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, за результатами чого прийнято рішення №063350029995 від 16.02.2024, яким вказаний вище стаж не зарахований.
На обгрунтування рішення зазначено, що за доданими позивачем документами підтверджено страховий стаж 32 роки 10 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 14.06.1994 в республіці білорусь, оскільки з 23.12.2023 для України припинена дія Угоди про гарантії громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позивач 18.04.2024 звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області з листом щодо роз'яснення пенсійного забезпечення.
Листом ГУПФУ в Житомирській області від 15.05.2024 надало роз'яснення позивачу з аналогічних підстав, викладених у рішенні від 16.02.2024.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №063350029995 від 16.02.2024 протиправним та таким, що порушує її право на належне соціальне забезпечення, позивач звернулася до суду з метою його скасування в частині, що стосується неврахування страхового стажу, набутого в республіці білорусь в період з 26.07.1991 по 09.09.1997; зобов'язання зарахувати до її страхового стажу спірний період із внесенням такої інформації до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до страхового стажу позивача період з 26.07.1991 по 09.09.1997, здійснити перерахунок, нарахування та виплату пенсії з моменту звернення - з 10.01.2024.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі Закон України №1058-IV).
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав-учасниць СНД, в тому числі, Україна та республіка білорусь (надалі Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному зарахуванню при призначенні пенсії.
Як встановлено судом, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення 26.07.1991), ОСОБА_1 з 26.07.1991 по 09.09.1997 працювала в Єльській ЦРЛ на посаді медсестри дільничої поліклінічного відділення.
Суд зазначає, що записи про роботу та звільнення з роботи є послідовними, чіткими, без перекреслень чи виправлень, з посиланнями на накази, містять підпис відповідальних осіб та печатки підприємства.
Тобто, жодних виправлень чи неточностей записів щодо спірного періоду роботи позивача в республіці білорусь, у зв'язку з чим необхідно підтверджувати трудовий стаж, контролюючим органом не виявлено. Окрім цього, відповідачами не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.
Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні до стажу позивача вищезазначених періодів роботи є те, що з 23.12.2023 республіка білорусь призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Проте, на переконання суду, такі посилання відповідачів є безпідставними.
Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі Постанова №1328) Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди повинна виконувати зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023 року, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України з 19 червня 2023 року.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в республіці білорусь, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачами не може бути відмовлено у врахуванні при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) позивача за періоди її роботи на території республіки білорусь.
Відтак, суд приходить до висновку про необхідність зарахування періодів роботи ОСОБА_1 на території республіки білорусь 26.07.1991 по 09.09.1997 (з урахуванням вже зарахованого) до її загального страхового стажу, що дає право на перерахунок раніше призначеної пенсії.
Таким чином, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від №063350029995 від 16.02.2024 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи позивачки у республіці білорусь є протиправним та підлягає скасуванню.
З аналогічних підстав слід визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у не зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 26.07.1991 по 09.09.1997 в республіці білорусь.
Враховуючи, що пенсію позивачу призначено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, суд приходить до висновку, що саме цей пенсійний орган слід зобов'язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 26.07.1991 по 09.09.1997 (з урахуванням вже зарахованого) в республіці білорусь, внести таку інформацію до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також здійснити перерахунок, нарахування і виплату пенсії позивачу з моменту звернення - з 10.01.2024.
Таким чином, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст.9 КАС України).
Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи викладене, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача по 605,60 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії- задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №063350029995 від 16.02.2024 в частині, що стосується незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 26.07.1991 по 09.09.1997 в республіці білорусь.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 26.07.1991 по 09.09.1997 (з урахуванням вже зарахованого) в республіці білорусь з внесенням такої інформації до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію з врахуванням зарахованого до загального страхового стажу періоду роботи з 26.07.1991 по 09.09.1997 (з урахуванням вже зарахованого) в республіці білорусь, починаючи з дня звернення, з 10.01.2024.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 605 грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 605 грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
17.02.25