18 лютого 2025 рокуСправа №160/29434/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в особі командира військової частини НОМЕР_1 у не прийнятті рішення по суті рапорту ОСОБА_1 з квітня 2024 року про звільнення з військової частини НОМЕР_1 протиправною;
- зобов'язати прийняти рішення по суті рапорту та повідомити у письмовій формі ОСОБА_1 про прийняте рішення по суті рапорту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на теперішній час проходить службу у НОМЕР_2 . На початку квітня 2024 року позивачем було подано рапорт до командування ВЧ НОМЕР_1 про звільнення на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" до якого додав належним чином завірені копії документів, які підтверджують право на звільнення. Проте досі рішення командира ВЧ НОМЕР_1 по суті рапорту не прийнято, що порушує його право на звільнення, що і стало підставою звернення до суду.
Ухвалою суду від 06.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17.12.2024 року від позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що на початку квітня 2024 року він звернувся з рапортом до командування ВЧ НОМЕР_1 про звільнення, до якого додав завірені належним чином копі документів, які підтверджують право на звільнення. У зв'язку з не можливістю зареєструвати рапорт у позивача відсутня його копія з відповідною відміткою про його отримання. На підтвердження того факту, що позивач направляв зазначений рапорт, є ті обставини, що у зв'язку з тим, що командуванням військової частини рапорт не розглядався і рішення щодо нього не приймалось, позивач змушений був звернутись за допомогою до адвоката, який направив низку запитів та звернень до відповідача, Міністерства оборони України, Генерального штабу.
Станом на 18.12.2024 року від відповідача відзив на позов не надходив.
Ухвалою суду від 18.12.2024 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 :
- належним чином оформлений відзив на позовну заяву ОСОБА_1 разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача;
- письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо того, чи надходив до Військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача (як зазначено позивачем на початку квітня 2024) та відомості щодо дати його отримання, а також щодо того, чи було надано на нього відповідь (у разі її надання копію такої відповіді та докази її направлення/вручення/доведення позивачу).
Даною ухвалою суду зупинено провадження в адміністративній справі №160/29434/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії до отримання від відповідача витребуваних доказів.
10.02.2025 року від відповідача на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів надійшли пояснення, в яких зазначено, що рапорт позивача ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби поданий, як зазначено позивачем на початку квітня 2024 року, у ВЧ НОМЕР_1 не обліковується. Доданий до позовної заяви рапорт не відповідає вимогам законодавства, зокрема складений на командира ВЧ НОМЕР_1 , тобто не по команді. На рапорті відсутня дата його складання.
Також від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що рапорт позивача ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби, поданий як зазначено позивачем на початку квітня 2024 року, у військовій частині НОМЕР_1 не обліковується. Таким чином, відповідач не міг прийняти жодного рішення по суті рапорту солдата ОСОБА_1 і, відповідно, за таких обставин, відсутня протиправна бездіяльність відповідача. Доданий до позовної заяви рапорт солдата ОСОБА_1 не відповідає вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Зокрема, він складений на командира військової частини НОМЕР_1 , тобто не по команді. На рапорті відсутня дата його складання, що в даному випадку має суттєве значення, оскільки 18.05.2024 року набрали чинності зміни до Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» якими були змінені підстави для звільнення з військової служби. Обставини зазначені в доданому до позову рапорті солдата ОСОБА_1 не можуть бути підставами для звільнення з військової служби в разі подання такого рапорту після 18.05.2024 року. Крім того, документи додані до позову, які також зазначені як додатки до вказаного рапорту, завірені нотаріусом тільки 01.11.2024 року, і серед доданих до рапорту документів є заяви ОСОБА_2 та його дочки ОСОБА_3 (підпис на яких завірено нотаріально). Обставини, які підтверджуються даними заявами не мали б жодного значення для вирішення питання щодо звільнення з військової служби, якщо б рапорт подавався би до внесення змін, тобто до 18.05.2024 року. Це на думку відповідача опосередковано підтверджує те, що позивач з рапортом щодо звільнення з військової служби у квітні 2024 року не звертався.
Ухвалою суду від 18.02.2025 року поновлено провадження у справі.
Відповідь на відзив від позивача на адресу суду не надходила.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, його ОСОБА_1 було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 де і проходить військову службу.
Також позивачем зазначено, що ним у квітні 2024 року до командування ВЧ НОМЕР_1 було подано рапорт про звільнення на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" до якого додав належним чином завірені копії документів, які підтверджують право на звільнення.
Згідно долученого до позову рапорту (без дати) на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 просив звільнити його з військової служби відповідно до пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В рапорті в додатках зазначено (нотаріально завірені копії): паспорт та іпн на ім'я ОСОБА_3 , свідоцтво про народження № НОМЕР_3 , паспорт та іпн на ім'я ОСОБА_1 , свідоцтво про шлюб № НОМЕР_4 , нотаріальна заява, нотаріальна заява №619, паспорт та іпн на ім'я ОСОБА_2 , довідка МСЕК №307998, посвідчення, свідоцтво про смерть № НОМЕР_5 .
Станом на день подання позову відповідь на рапорт позивач не отримав.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року введено воєнний стан. На час розгляду судом цієї адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення) військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних відносин згідно позиції позивача щодо подання рапорту у квітні 2024), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Відповідно до абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції на час розгляду справи), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153) передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Військовий рапорт - це документ, за допомогою якого військовослужбовець може звернутися до командування щодо тих чи інших питань.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Таким чином, отримавши рапорт, посадові особи військової частини зобов'язані його розглянути на надати мотивовану відповідь стосовно викладених у рапорті питань.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі - Наказ № 531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
В даному випадку, ОСОБА_1 до позовної заяви долучено рапорт про звільнення з військової служби без дати.
Як зазначено відповідачем у відзиві на позов, рапорт позивача ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби, поданий як зазначено позивачем на початку квітня 2024 року, у військовій частині НОМЕР_1 не обліковується.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст.72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч.ч. 1, 2 статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що доказів звернення позивача з даним рапортом до командування ВЧ НОМЕР_1 матеріали справи не містять, зокрема відсутні докази його направлення поштою або відмітка про отримання його копії на примірнику рапорту.
Згідно ухвали суду про відкриття провадження у справі судом були вчинені дії щодо витребування у позивача доказів на підтвердження обставин подання спірного рапорту.
Проте з наданих позивачем пояснень, судом встановлено, що у позивача відсутня його копія з відповідною відміткою про його отримання відповідачем, а також будь-яких доказів на підтвердження факту його направлення (подання) та отримання відповідачем.
За своєю правовою природою бездіяльність це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає, що позивач не довів подання та отримання в/ч рапорту про звільнення з військової служби, а відтак у відповідача не виникло обов'язку його розглянути та на надати мотивовану відповідь стосовно викладених у ньому питань.
Під час розгляду даної справи, судом не досліджується та не встановлюється право позивача на звільнення, оскільки долучені копії документів повинні бути надані відповідачу разом із відповідним рапортом та знаходитися у відповідача під час розгляду рапорту. Враховуючи відсутність доказів звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби ВЧ НОМЕР_1 зазначені документи не досліджувалися, відповідачем не надана правова оцінка таким документам.
Суд звертає увагу позивача на те, що позивач не позбавлений права звернення в установленому порядку до відповідача із відповідним рапортом про звільнення із наданням підтверджуючих документів в обґрунтування поданого рапорту для відповідного розгляду відповідачем і вже в разі не розгляду та неприйняття рішення по отриманому відповідачем рапорту звернутися до суду за захистом порушених прав.
Із врахуванням вищевикладеного, вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, у зв'язку із чим задоволенню не підлягають в повному обсязі.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова