12 лютого 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 682/1532/24
Провадження № 22-ц/820/252/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П'єнти І. В.,
секретар судового засідання Демчук В. М.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Висоцької Х. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2024 року (суддя Матвєєва Н. В., повне судове рішення складено 15.11.2024) у справі за позовом ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , про стягнення страхового відшкодування.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд
06 червня 2024 року ОСОБА_2 , звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначав, що 03.10.2023 у м. Славута Хмельницької області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів марки «Peugeot 5008» реєстраційний номер НОМЕР_1 під його керуванням і марки «Volkswagen Passat» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . За результатами дорожньо-транспортної пригоди були складені протоколи про вчинення адміністративного правопорушення відносно нього за статтею 124 КпАП України та відносно ОСОБА_3 за частиною 1 статті 126, частиною 1 статті 130 КпАП України. Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04.12.2023 у справі № 682/2613/23 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КпАП України. Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 27.11.2023 провадження у справі № 682/2614/23 про вчинення ним правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується незалежно від вини заподіювача шкоди. Оскільки відповідальність власника автомобіля марки «Volkswagen Passat» не була застрахована, він звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) із заявою про здійснення регламентної виплати за пошкоджений автомобіль. Розмір збитків, заподіяних внаслідок пошкодженням належного йому автомобіля марки «Peugeot 5008», складає 95012,83 грн без ПДВ. Рішення про здійснення регламентної виплати не прийнято.
Тому позивач просив суд стягнути з відповідача страхове відшкодування в сумі 95012,83 грн.
Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2024 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 .
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2024 року в позові відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн.
ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Суд не взяв до уваги те, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Закон не покладає на позивача обов'язок доказування вини ОСОБА_3 в заподіянні шкоди. У страховій справі відсутні будь-які висновки або довідки МТСБУ про визначення причин настання страхового випадку. Після закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КпАП України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення вважає, що він набув статусу потерпілого, а ОСОБА_3 статусу заподіювача шкоди.
У відзиві Моторне (транспортне) страхове бюро України просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів. Зазначає, що відсутність рішення суду, яким визначено, що в діях одного з учасників ДТП наявний склад правопорушення, в тому числі порушення ПДР, що призвело до ДТП, вини особи, унеможливлює класифікацію учасників ДТП на «заподіювача шкоди» та «потерпілу особу».
У засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримав. Представник відповідача її не визнала.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пунктів 3 і 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Установлено, що 03.10.2023 у м. Славута Хмельницької області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів марки «Peugeot 5008» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 і марки «Volkswagen Passat» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 .
За результатами дорожньо-транспортної пригоди працівники ВнП № 1 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області склали протоколи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за статтею 124 КпАП України та відносно ОСОБА_3 за частиною 1 статті 126, частиною 1 статті 130 КпАП України.
Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04.12.2023 у справі № 682/2613/23, що набрала законної сили 17.01.2024, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КпАП України та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 27.11.2023, що набрала законної сили 08.12.2023, провадження у справі № 682/2614/23 про вчинення ОСОБА_2 правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до постанови від 03.10.2023 до ОСОБА_3 за частиною 1 статті 126 КпАП України застосовано штраф у сумі 425 грн.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Volkswagen Passat» реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на час ДТП не була застрахована.
Згідно зі звітом № 360B від 01.02.2024 про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу, вартість збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу марки «Peugeot 5008» реєстраційний номер НОМЕР_1 складає без ПДВ 95012,83 грн, з ПДВ на запасні частини та матеріали в сумі 109056,39 грн.
На звернення позивача до Моторного (транспортного) страхового бюро України про здійснення регламентної виплати за пошкоджений автомобіль, 11.03.2024 відповідач повідомив про відсутність підстав для проведення регламентної виплати у зв'язку із відсутністю доказів виникнення у користувача транспортного засобу марки «Volkswagen Passat» реєстраційний номер НОМЕР_2 цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану внаслідок ДТП.
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.
Відмову в позові суд мотивував недоведеністю вимог. Позивач не скористався правом на заявлення клопотання про призначення експертизи, проведення якої необхідно для встановлення причини ДТП і винної особи.
Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується з таких підстав.
За змістом частин 1 і 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з частинами 2 і 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоду, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
У постанові від 22 квітня 2020 у справі № 280/1222/17 Верховний Суд дійшов такого висновку: «Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.».
Отже, на виконання вимог статті 1188 Цивільного кодексу України суду першої інстанції необхідно було встановити ступінь вини кожного із володільців джерела підвищеної небезпеки перед іншим із них, та, виходячи з встановленого, застосувати правила відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки.
Не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими доказами.
У справі № 682/2614/23 про вчинення ОСОБА_2 правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, установлено, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 03.10.2023 року ОСОБА_2 ставилось у вину порушення пункту 13.4 Правил дорожнього руху та вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КпАП України, а саме, що він 03.10.2023 року о 19 год 30 хв. у м. Славута Хмельницької області по вул. Приміській при виїзді автомобілем марки «Peugeot 5008» реєстраційний номер НОМЕР_1 з другорядної дороги на головну дорогу не надав переваги в русі автомобілю марки «Volkswagen Passat» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , яка рухалася по головній дорозі, в результаті чого відбулося зіткнення вказаних автомобілів, які отримали механічні пошкодження.
Дорожньо-транспортна пригода сталася за таких обставин. При виїзді з другорядної дороги на головну, ОСОБА_2 подав сигнал світловим покажчиком повороту «праворуч», переконався у відсутності перешкод на виїзді з обох боків і розпочав вказаний маневр. В процесі здійснення цього маневру його автомобіль, виїхавши передніми колесами (моторним відсіком) з другорядної дороги на головну заглох, тобто відбулась його вимушена зупинка. ОСОБА_2 для забезпечення власної безпеки та безпеки інших учасників руху, діючи відповідно до вимог пункту 9.9. Правил дорожнього руху увімкнув аварійну світлову сигналізацію автомобіля та намагався знову запустити двигун, після чого відчув сильний удар в ліву передню частину свого автомобіля іншим автомобілем, який рухався по головній дорозі та який після зіткнення з його автомобілем проїхав вперед по головній дорозі ще близько ста метрів та зіткнувшись з електроопорою, зупинився.
Аналізуючи встановлені обставини справи та докази, якими вони підтверджуються, суд не встановив порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, що перебувало б в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди в умовах встановленої судом дорожньої обстановки.
Враховуючи обставини ДТП, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 допустила порушення пункту 12.3 Правил дорожнього руху, відповідно до якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Таке порушення Правил дорожнього руху підтверджується схемою місця ДТП, поясненням ОСОБА_2 від 03.10.2023, доказами, дослідженими у справі № 682/2614/23.
Зазначене порушення перебуває в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача, що призвело до заподіяння шкоди.
ОСОБА_3 не довела, що шкоди завдано не з її вини.
На підставі частин 1-3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з пунктом 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу (стаття 28 Закону № 1961-IV).
Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
За змістом пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
З урахуванням того, що шкода позивачу заподіяна транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, вона підлягає відшкодуванню МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Документально підтверджені витрати ОСОБА_2 по оплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу стягненню не підлягають, оскільки не підтверджені доказами.
Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (місцезнаходження бульвар Русанівський, 8, м. Київ, ІК ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) страхове відшкодування у сумі 95012,83 грн (дев'яносто п'ять тисяч дванадцять грн 83 коп.), судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.)
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач О. І. Талалай
Судді А. П. Корніюк
І. В. П'єнта