Номер провадження: 22-ц/813/1922/25
Справа № 521/11513/24
Головуючий у першій інстанції Михайлюк О.А.
Доповідач Драгомерецький М. М.
18.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
переглянув у порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вронський Сергій Валентинович, на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2024 року про повернення позовної заяви по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування арешту з майна боржника,-
17 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування арешту з майна боржника.
Позивачка просила суд скасувати постанову старшого державного виконавця Гортолум B.C. про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 15 липня 2011 року, винесену в рамках ВП №27627974, якою накладений арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 ; постанову головного державного виконавця Щеглової Є.В. про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 29 жовтня 2014 року, винесену в рамках ВП №45229987, якою накладений арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 ; постанову головного державного виконавця Щеглової Є.В. про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 19 березня 2015 року, винесену в рамках ВП № 46921716, якою накладений арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 та зобов'язати відповідача внести відомості про скасування вищезазначених постанов виконавця до Державного реєстру речових прав; стягнути з відповідача судові витрати.
23 липня 2024 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування арешту з майна боржника - вважати неподаною та повернуто позивачу.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Вронський Сергій Валентинович, звернулась із апеляційною скаргою в якій просить суд ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2024 року скасувати та передати справу до суду першої інстанції для прийняття рішення щодо відкриття провадження.
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив, однак відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Предметом оскарження є ухвала суду про повернення позовної заяви (п. 6 ст. 353 ЦПК України).
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, дану апеляційну скаргу розглянуто в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється в позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Як встановлено судом і не заперечується позивачкою, ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження, а саме боржником за виконавчим листом №2-3460, який видано 14 квітня 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 035 671, 27 доларів США, що еквівалентно 8 220 847, 84 грн.
В рамках виконання даного виконавчого листа, відділом примусового виконання рішень було відкрито ряд виконавчих проваджень в яких було накладено державними виконавцями арешти на майно боржника.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції про повернення позовної заяви є передчасними, адже судом не встановлені підстави для повернення позову, передбачені ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками та наголошує на наступному.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділі VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом «Про виконавче провадження».
Позивач як особа, яка є боржником у виконавчому провадженні, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі №577/4541/20 зауважив, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він мав закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про повернення позовної заяви, адже правовідносини в рамках даної справи, а саме щодо зняття арешту з майна боржника, який накладено під час виконавчого провадження, регулюються розділом VII ЦПК України та можуть бути вирішені шляхом звернення до суду із позовною заявою.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є вмотивованими та такими, що узгоджуються з практикою Верховного суду.
Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -
Апеляційну скаргу скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вронський Сергій Валентинович - залишити без задоволення.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2024 року про повернення позовної заяви - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк