Номер провадження: 33/813/478/25
Номер справи місцевого суду: 947/34319/24
Головуючий у першій інстанції Войтов Г. В.
Доповідач Сегеда С. М.
12.02.2025 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
правопорушника ОСОБА_1
захисника ОСОБА_1 - адвоката Ліпаткіної Е.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпаткіна Елла Володимирівна, на постанову Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Зазначеною постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також з нього стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Відповідно до адміністративних матеріалів, 14.10.2024 року, о 22:40 годин, на вул. Михайла Комарова, 10 в м. Одесі, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, а саме електросамокатом без номерного знаку, порушив вимоги п. 2.5 «Правил дорожнього руху України» (далі - ПДР) з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідість обличчя. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст.130 КУпАП.
Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.16-20).
Не погоджуючись із вказаною вище постановою, 15.12.2024 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпаткіна Е.В., засобами поштового зв'язку, вперше звернувся з апеляційною скаргою на вказану постанову суду (а.с.25-31).
Однак, постановою Одеського апеляційного суду від 10.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпаткіна Е.В., повернуто, з підстав того, що останнім, всупереч вимог ч. 2 ст. 271 КУпАП, не було долучено до апеляційної скарги витягу з договору про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом та ОСОБА_1 (а.с.34-35).
Усунувши вищевказані недоліки, 14.01.2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпаткіна Е.В., знову звернувся з апеляційною скаргою на постанову суду, в якій просить оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати та закрити провадження по справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.40-47). В апеляційній скарзі апелянт також просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду від 05.12.2024 року (а.с. 47).
Вивчивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що постанова Київського районного суду м. Одеси була ухвалена 05 грудня 2024 року (а.с.16-20).
Вперше з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпаткіна Е.В., звернувся 15.12.2024, тобто в строк, встановлений ч. 2 ст. 294 КУпАП (а.с.25-31).
Однак, постановою Одеського апеляційного суду від 10.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпаткіна Е.В., було повернуто, з підстав того, що останнім, всупереч вимог ч. 2 ст. 271 КУпАП, не було долучено до апеляційної скарги витягу з договору про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом та скаржником (а.с.34-35).
Усунувши вищевказані недоліки, 14.01.2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпаткіна Е.В., знову звернувся з апеляційною скаргою, в якій окрім іншого, просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду від 05.12.2024 року (а.с.40-47).
Відтак, зазначені обставини свідчать про те, що строк на апеляційне оскарження був пропущений скаржником з поважних причин, а тому підлягає поновленню.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що апеляційний перегляд судового рішення гарантовано учасникам справи п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, статтею 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» та практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
В судовому засіданні, призначеному на 12.02.2025 року о 11:40 год., ОСОБА_1 та його адвокат Ліпаткіна Е.В. доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили закрити провадження по справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних обставин.
Частиною 7 ст.294 КУпАП, передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно з ст. 245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
У відповідності до ст.252 КУпАП оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 , додержався вимог статей 245 та 252 КУпАП та на підставі аналізу доказів, досліджених під час судового розгляду, з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов до обґрунтованих висновків про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, застосувавши до нього адміністративне стягнення, у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За змістом п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського в установленому порядку пройти медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Виконання даного пункту ПДР є обов'язком водія, а не його правом, за відмову від виконання якого передбачена адміністративна відповідальність, незалежно від того перебував водій у стані сп'яніння чи ні.
Висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується зібраними по справі доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №150803 від 14.10.2024 (а.с.1);
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння (а.с.5);
- відеозаписом з портативних відеореєстраторів працівників поліції, на який зафіксовано, зокрема відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння (а.с.5).
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 , встановленою постановою Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 року в порушенні ним вимог п. 2.5 ПДР, тобто вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючою ознакою - відмова від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
При цьому, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійною підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
У доводах апеляційної скарги захисник Ліпаткіна Е.В. посилається на те, що працівники поліції, в порушення вимог Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015р., та ст. 266 КУпАП не доставили ОСОБА_1 до медичного закладу з метою проходження медичного огляду на стан сп'яніння або фіксації відмови від проходження огляду в лікаря-нарколога, що на думку сторони захисту, є обов'язковим.
Проте, зазначені доводи захисника є безпідставними, оскільки ґрунтуються на невірному суб'єктивному тлумаченні законодавства у даних правовідносинах.
Так, проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція) та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17.12.2008 року № 1103 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість бо навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість (п. 3 Інструкції).
Для визначення у водія стану наркотичного сп'яніння обов'язкове проведення лабораторних досліджень, що визначено п. 7 Розділу III Інструкції.
Пунктом 12 Розділу ІІ Інструкції передбачено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Відповідно до п.п. 7, 8 Порядку поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав.
Разом з тим, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (п. 8 Порядку від 17.12.2008 року № 1103).
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що у випадку відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я, у працівника поліції виникає обов'язок лише зі складення протоколу на водія за порушення п. 2.5 ПДР із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості - в присутності двох свідків, із обов'язковим зазначенням в протоколі ознак сп'яніння і дій водія щодо ухилення від огляду.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що з положень п. 15-20 Розділу III Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015 слідує, що медичний висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння складається лише за результатами проходження медичного огляду особи на стан сп'яніння.
Таким чином, вищезазначене повністю спростовує доводи захисника апелянта щодо не доставлення ОСОБА_1 до медичного закладу.
Посилання в апеляційній скарзі на невручення ОСОБА_1 направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння та відсутність в ньому відомостей щодо відмови останнього від його отримання, апеляційний суд відхиляє, з огляду на те, що законодавством не передбачено обов'язкове вручення його водієві. Такий документ є лише підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров'я та надається лікарю вказаного закладу, від якого ОСОБА_1 відмовився.
У зв'язку з цим, апеляційний суд вважає, що невручення відповідного направлення водієві при висловленні ним відмови від проходження огляду, не є беззаперечним доказом порушення з боку працівника поліції порядку направлення водія для огляду на стан сп'яніння, не спростовує порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР та не тягне за собою безумовного скасування прийнятого судового рішення.
Твердження захисника апелянта про те, що виявлені у ОСОБА_1 ознаки наркотичного сп'яніння не підтверджуються матеріалами справи та взагалі із доданих відеозаписів неможливо об'єктивно перевірити наявність у останнього зазначених у протоколі ознак, не заслуговують на увагу, оскільки підстави вважати чи перебуває особа у стані сп'яніння відноситься до виключних повноважень працівників поліції, цьому кореспондує обов'язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд. Водночас, сама по собі незгода водія з виявленими у нього ознаками сп'яніння не звільняє його від виконання п. 2.5 ПДР України.
Та обставина, що ОСОБА_1 не вживає наркотичних засобів, на що він посилався в апеляційній скарзі і в суді апеляційної інстанції, в даному випадку правового значення не відіграє, так як ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності не за вживання наркотичних засобів, а за відмову від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що електросамокат не є транспортним засобом, оскільки потужність електродвигуна не була встановлена та ймовірно не перевищувала 3 Квт, при цьому керування електросамокатом навіть не передбачає наявності водійського посвідчення, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 23 грудня 2005року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 18 від 19.12.2008року, при розгляді адміністративних справ, зокрема ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст.121 КУпАП, п.1.10 ПДР, затверджених Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №13-06.
Так, ст. 121 КУпАП визначено, що під транспортними засобами, зокрема у частинах першій - четвертій статті 130 КУпАП, слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Згідно пункту 1.10 ПДР, транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.
Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 Квт.
Таким чином, як вбачається з вищенаведених термінів, поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати як два різні поняття: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електроскутер, і у вузькому - механічний транспортний засіб.
Окрім того, відповідно до Закону України №2956-IX «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 року визначено поняття легкого персонального електричного транспортного засобу - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
У постанові Верховного Суду по справі №127/5920/22 від 15.03.2023, касаційна інстанції зазначила, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху, є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суб'єктами правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП, зокрема, є водії транспортних засобів, а тому слід зазначити, що вказана норма закону передбачає відповідальність водіїв всіх транспортних засобів, а не лише механічних транспортних засобів.
З урахуванням викладеного, характеристика електросамоката, зокрема потужність електродвигуна електросамоката ОСОБА_1 значення не має, оскільки відповідальність за ст. 130 КУпАП настає, зокрема, для всіх водіїв транспортних засобів, що приводяться в рух електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) не залежно від їх потужності.
При цьому, апеляційний суд додає, що відсутність у ОСОБА_1 водійського посвідчення, не впливає на зміст та наявність складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, тим більше, що правопорушник ОСОБА_1 рухався саме про проїзній частині дороги, що ним особисто пояснено в суді апеляційної інстанції.
Також неспроможними є твердження апелянта про те, що на відео не зафіксовано моменту зупинки ОСОБА_1 на самокаті, оскільки із долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що в ході спілкування з патрульними, останньому було повідомлено, що той порушив правила дорожнього руху, а саме - переїхав подвійну суцільну лінію, з чим ОСОБА_1 погодився (ПВР № 471812, урив. 22:44:11-22:44:17).
Доводи сторони захисту про те, що працівники поліції, не роз'яснили ОСОБА_1 наслідків відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння та фактично спровокували останнього на таку відмову, апеляційний суд розцінює критично, оскільки будь-яких неправомірних дій з боку працівників поліції, які б свідчили про примус або введення в оману ОСОБА_1 для того, щоб відмовити останньому від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніннясудом не встановлено.
Водночас, пункт 1.3 ПДР передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до пункту 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто, водій ОСОБА_1 , як учасник дорожнього руху, зобов'язаний знати про свій обов'язок пройти огляд на стан сп'яніння на вимогу працівника поліції.
Крім того, як вбачається з відеозапису, працівники поліції роз'яснювали апелянту, що за відмову від проходження огляду на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, а відтак вищевказані доводи є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції також враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння підтверджуються зібраними по справі доказами. Підстави вважати вказані докази неналежними, у суду апеляційної інстанції відсутні.
Разом з тим, дослідивши мотивувальну частину постанови суду першої інстанції, а також позицію скаржника, яка викладена ним в апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає невірними твердження суду першої інстанції щодо визнання ОСОБА_1 своєї вини, з огляду на що, вважає за необхідне змінити та виключити із її мотивувальної частини слова наступного змісту: «…свою вину визнав…».
В решті постанову Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити постанову.
Керуючись ст.ст. 268, 283, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,
Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпаткіна Елла Володимирівна, про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 року, задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпаткіна Елла Володимирівна, задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, змінити та виключити із її мотивувальної частини слова наступного змісту: «…свою вину визнав…».
В решті постанову Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда