м. Вінниця
17 лютого 2025 р. Справа № 120/6312/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області/Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за № 025350010739 від 27.03.2024 про відмову в призначенні позивачу пенсії.
Ухвалою від 20.05.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк представником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначив, 19.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, згідно Закону № 1058. Розгляд заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за результатами розгляду вказаної заяви було прийнято Рішення № 025350010739 від 27.03.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж становить 25 років 05 місяці 26 дні.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви позивача до страхового стажу не зараховано:
- період трудової діяльності, згідно довідок від 17.01.2024 № 02-07/49, від 17.01.2024 № 02-07/50, від 17.01.2024 № 02.07/51 від 17.01.2024 № 02-07/52, та від 22.01.2024 №10, які не взяті до уваги, оскільки прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 »;
- період трудової діяльності, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , її не взято до уваги, оскільки внесені зміни прізвища не відповідають свідоцтву про шлюб,
Відтак, вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняте законне та обґрунтоване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком Позивачу, відповідно ст.26 Закону №1058, у зв'язку з відсутністю належного страхового стажу.
Згідно із ч. 1 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З матеріалів справи видно, що копію ухвали від 20.05.2024 доставлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до його електронного кабінету 20.05.2024 о 20:11 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
Втім, як у встановлений судом строк так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.
Враховуючи наведене та, керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.
27.06.2024 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, однак суд не приймає її до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України, заявами по суті справи, у даній категорії справ, є позов та відзив.
Суд, вивчивши матеріали справи та, оцінивши наявні у ній докази, в їх сукупності, встановив, що 19.03.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Подана позивачем заява про призначення пенсії була передана за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За результатом розгляду такої заяви прийнято рішення від 27.03.2024 №025350010739, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Рішення мотивоване тим, що наявний у позивача страховий стаж 25 років 05 місяців 26 днів є недостатнім для призначення пенсії за віком (необхідно 31 рік). Також у рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки внесені зміни прізвища не відповідають свідоцтву про шлюб. Також не враховано довідки від 17.01.2024 №02-07/52, № 02-07/50, № 02-07/49, №02-07/51 та від 22.01.2024 №140, оскільки прізвище не відповідає паспортним даним.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Особи мають право на призначення пенсії за віком, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В даному ж випадку, зі змісту оскаржуваного рішення, в тому числі, вбачається, що відповідачем відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періодів її роботи, оскільки трудовій книжці НОМЕР_1 внесені зміни прізвища не відповідають прізвищу в свідоцтві про шлюб.
З приводу такої позиції відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії чи/або не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
В даному ж випадку, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
До матеріалів справи додано копію паспорта громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_2 від 06.03.2024, де прізвище позивача вказано « ОСОБА_3 ». Відповідачем не заперечується належність вказаного документа, що посвідчує особу, саме позивачеві.
Відповідно до копії картки платника податків, прізвище також вказано « ОСОБА_3 ».
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 28.03.1993, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 28.03.1993 укладено шлюб. Прізвище після укладення шлюбу дружини - « ОСОБА_3 ».
Трудова книжка серії НОМЕР_1 , дата заповнення 05.02.1988, видана « ОСОБА_6 », ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Водночас, у трудовій книжці міститься відмітка відповідальної особи про внесення змін на прізвище « ОСОБА_2 », підставою вказано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 28.03.1993, яка завірена печаткою, та записано прізвище « ОСОБА_7 ».
Нижче в трудовій книжці міститься відмітка, що прізвище змінено на « ОСОБА_2 », підставою вказано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 28.03.1993, яка завірена печаткою і вказано «виправленому вірити».
Також, наявний запис відповідальної особи про зміну прізвища на « ОСОБА_3 », на підставі паспорта громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_2 від 06.03.2024.
У зв'язку з чим, на титульному аркуші закреслено прізвище « ОСОБА_7 » та вказано « ОСОБА_3 ».
Разом з тим, розбіжності між записами російською мовою виникли внаслідок неусталеності принципів міжмовного перетворення іншомовних назв.
Суд також встановив, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу. Відомості про роботу підтверджуються відповідними записами у трудовій книжці і, на переконання суду, вони є належним доказом підтвердження страхового стажу позивача.
Більше того, відповідачем не ставиться під сумнів дійсність записів про роботу в трудовій книжці, натомість вказано, що трудова книжка позивача взагалі не взята до уваги, оскільки внесені зміни прізвища не відповідають свідоцтву про шлюб.
Щодо доводів відповідача, про неможливість врахування довідок 17.01.2024 № 02-07/52, № 02-07/50, № 02-07/49, № 02-07/51 та від 22.01.2024 № 10, оскільки прізвище не відповідає паспортним даним, то суд їх відхиляє з огляду на те, що відповідач в рамках інформаційної взаємодії має можливість зробити відповідні інформаційні запити з метою встановлення певних обставин.
Так, з вищевказаних довідок слідує, що періоди роботи позивача зазначені в них та в трудовій книжці збігаються.
Більше того, суд вкотре наголошує, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналізуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що наданий позивачем пакет документів для призначення пенсії за віком вказує на повний збіг всіх інших відомостей, зокрема, про дошлюбне прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження позивача, окрім букв «и», «і», «ь» у прізвищі « ОСОБА_3 », « ОСОБА_7 », « ОСОБА_2 ».
За таких обставин, суд доходить висновку про наявність помилки у написанні прізвища. Аргументів про протилежне відповідачами не надано.
Таким чином, виявлені відповідачем розбіжності щодо написання прізвища позивача, на переконання суду, ґрунтуються на неповному з'ясуванні усіх обставин, які мають значення у спірному випадку, оскільки не спростовують дійсність наданих позивачем документів.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція).
Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Також, суд зазначає, що орган, який призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особі, даних паспорта і документів про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, фіксує і засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію за наявності сумнівів має право вимагати від фізичної особи дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих документів.
Однак, як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області не здійснено жодних дій на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів.
З наведеного, можна дійти висновку, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, та відомостей стосовно паспортних даних позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача періоди її роботи за записами трудової книжки та не взяв до уваги взагалі трудову книжку НОМЕР_1 з тих підстав, що прізвище на титульній сторінці трудової книжки не відповідає свідоцтву про шлюб.
Так, відповідно до Порядку подання Пенсійному фонду України відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Правління від 11.09.2020 № 17-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2020 р. за № 881/35164, інформаційна взаємодія здійснюється безоплатно та передбачає передачу на запит Пенсійного фонду України відомостей про дату та місце народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів відповідно до Положення про систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 606 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 січня 2023 року № 38).
Відповідно до п. 8 цього Порядку, інформація, що передається з Реєстру у порядку інформаційної взаємодії, використовується виключно для призначення, перерахунку, поновлення, припинення, продовження виплати пенсій, надбавок, допомог, доплат та компенсацій або переведення з одного виду пенсії на інший і не може бути передана третій стороні, якщо інше не передбачено законом.
Крім того, відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; з 01.01.2004 - за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, відповідач не позбавлений можливості отримати відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за певний період роботи позивача, починаючи з початку його дії.
Відтак рішення № 025350010739 від 27.03.2024 за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком є таким, що прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру (про зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 21.08.1995 по 02.09.1997, з 30.08.1997 по 15.01.2002, з 15.01.2002 по 01.11.2007, з 31.08.2008 по 10.12.2008, з 10.12.2008 по 15.07.2014 та призначення пенсії), то оцінивши наявні у справі докази суд доходить висновку, що пенсійний орган, приймаючи рішення № 025350010739 від 27.03.2024 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком, не надав належної правової оцінки всім відомостям про страховий стаж позивача та не досліджував конкретні періоди її трудової діяльності, а лише зробив загальний висновок про неможливість врахування записів у трудовій книжці.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок зобов'язати вчинити певні дії.
Слід звернути увагу на те, що функції органів Пенсійного фонду щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії за віком належать до виключної компетенції відповідача.
Таким чином, оскільки відповідачем взагалі не надавалась оцінка записам трудової книжки, що, як наслідок, могло призвести до неправильного обрахунку страхового стажу позивача, то суд уважає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно вирішити питання про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
При цьому, варто врахувати, що в позовній заяві позивач просить скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, натомість вимоги зобов'язального характеру скеровані до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Разом із тим, суд зазначає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є належним способом захисту як похідна вимога у випадку визнання протиправним та скасування рішення саме цього суб'єкта владних повноважень, а не будь-якого іншого.
Відповідно, за обставин цієї справи відсутні підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вчиняти певні дії. Окрім цього, цей суб'єкт владних повноважень не розглядав заяву позивача, в зв'язку з чим він не може бути зобов'язаний повторно її розглянути.
Як наслідок, повторно розглянути заяву позивача належить саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Відтак, оскільки вимоги даного позову підлягають частковому задоволенню, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 605,60 грн., тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 025350010739 від 27.03.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2024 про призначення їй пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти вимог даного позову, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 21910427 )
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: