1Справа № 335/495/25 2/335/1068/2025
17 лютого 2025 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі
головуючого - судді Мінаєва М.М.,
за участю
секретаря судового засідання - Печерей О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим через представника - адвоката Бахмута Михайла Сергійовича, до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визнання членом сім'ї наймача та наймачем жилого приміщення,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, яким просив визнати себе членом сім'ї ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визнати себе наймачем квартири АДРЕСА_1 , як члена сім'ї наймачів цього житла ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на таке.
ОСОБА_1 - далі Позивач зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_2 . та проживає у вищевказаній квартирі, яка належить до державного житлового фонду та є не приватизованою. Раніше ордер №395 від 24.02.1995 року був виданий на його мати ОСОБА_3 . Також на вказану квартиру був виданий ордер №396 від 24.02.1995 року на ОСОБА_2 .
22.12.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. В зв'язку з цим позивач фактично перебував у родинних відносинах з ОСОБА_2 як вітчим та син з моменту укладання шлюбу. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач звернувся до Запорізької міської ради районної адміністрації по Вознесенівському району, щодо зміни договору найму, проте отримав відмову. Позивач вважає, що набув право користування спірною квартирою нарівні з наймачами, оскільки був вселений і зареєстрований у цій квартирі, як член сім'ї померлого наймача. Посилаючись на норми права, передбачені ст. ст. 64, 65, 106, 107 ЖК України, позивач просив захистити своє право на проживання у вказаній квартирі.
Ухвалою від 24.01.2025 було відкрите провадження у справі, її розгляд визначений в порядку спрощеного позовного провадження, сторонам був наданий строк для подання письмових заяв по суті спору та доказів на їх обґрунтування.
10.02.2025 від відповідача надійшов письмовий відзив на позов із запереченнями проти його задоволення. В обґрунтування заперечень відповідач послався на таке.
29.10.2024 року до районної адміністрації звернувся ОСОБА_1 з питання зміни договору найму квартири за адресою: АДРЕСА_3 у зв'язку зі смертю матері ОСОБА_3 .
Розглянувши заяву та надані документи, встановлено, що були надані два окремі ордера на квартиру АДРЕСА_1 від 24.02.1995 № 395 (1-на кімната площею 17,90 кв.м.) на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - сина та від 24.02.1992 №396 (1-на кімната площею 9,45кв.м.) на ОСОБА_2 - чоловіка ОСОБА_3 .
Після укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартира складається з 2-х кімнат. Договір найму був оформлений на ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла. А також встановлено, що основний квартиронаймач ОСОБА_2 , який помер, не є членом сім'ї по відношенню до ОСОБА_1 (в розумінні Житлового кодексу України).
Тому, позивачу було надано відповідь, згідно з якою було роз'яснено порядок зміни договору найму, передбачений Житловим кодексом України, зокрема, наголошено, що відповідно до ст. 64 ЖК України, членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство, та враховуючи викладене районна адміністрація повідомила, що не має законних підстав для зміни договору найму на житло на ім'я позивача у зв'язку із тим що позивач не є членом сім'ї.
Позивач відповіді на відзив не надав.
В судове засідання з розгляду справи по суті учасники не з'явились, подавши заяви про розгляд справи без їх участі.
Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23.03.1988 Орджонікідзевським відділом ЗАГС м. Запоріжжя (актовий запис № 418).
24.02.1995 мати позивача, ОСОБА_3 , отримала ордер № 395 на жиле приміщення, а саме на одну кімнату площею 17,90 кв. м у квартирі АДРЕСА_2 . У вказаному ордері як друга особа, яка мала право проживати в цьому приміщенні, був зазначений позивач ОСОБА_1 , як син ОСОБА_3 . На той час позивачу виповнилось повних сім років.
Крім того, 24.02.1995 громадянину ОСОБА_2 був виданий ордер № 396 на жиле приміщення, а саме на одну кімнату площею 9,45 кв. м у квартирі АДРЕСА_2 .
Позивач ОСОБА_1 разом з матір'ю ОСОБА_3 з 11.05.1995 був зареєстрованим за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідним витягом з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя № 2024/013944187 від 18.11.2024.
За ствердженням позивача, яке підтверджується презумпцією проживання особи за місцем її реєстрації, він весь час з 1992 року безперервно проживав за вказаною адресою.
22.12.2007 ОСОБА_3 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції.
За ствердженням відповідача, Договір найму № 135540100 житла в будинках державного і комунального житлового фонду на спірну квартиру був оформлений на ОСОБА_2 та укладений з КП «Основаніє».
Водночас відповідач копії такого договору не надав, а також не вказав принаймні, коли був укладений цей договір, і чому не був (а якщо був, то коли) укладений договір найму з ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) 15.10.2020.
В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) 18.10.2024.
Відповідач наголошує на тому, що не має законних підстав для зміни договору найму житла, оскільки позивач не має прямих родинних стосунків з померлим ОСОБА_2 .
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Статтею 61 Житлового кодексу України встановлено, що користування жилим приміщенням у линках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово- експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя, наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Відповідно ч. 1 ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Згідно із ст. 103 ЖК України, договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім'ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, іншими законодавчими актами Союзу РСР і цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЖК України, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Відповідно до ст. 824 ЦК України, на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем. У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.
Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 268 від 24.06.2019 року доручено, зокрема, Районній адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, розгляд питань щодо зміни договорів найму житлових приміщень, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в установленому законом прядку шляхом прийняття розпорядчого документу та направлення його до комунального підприємства «Наше місто Запорізької міської ради. Комунальному підприємству «Наше місто Запорізької міської ради - укладати договори найму житлових приміщень, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, а також вносити зміни до договорів найму шляхом укладення нового договору найму.
З матеріалів справи випливає, що позивач з дитинства проживає і зареєстрований у спірній квартирі, і був вселений до неї як член сім'ї наймача однієї з кімнат у цій квартирі - ОСОБА_3 .
В подальшому ОСОБА_3 , уклавши шлюб з ОСОБА_2 , стала членом його сім'ї, тобто стала членом сім'ї наймача другої з кімнат у спірній квартирі.
Після смерті ОСОБА_2 у 2020 році ОСОБА_3 , як член його сім'ї, в силу ч. 1 ст. 106 ЖК України мала право бути визнаною наймачем і укласти договір найму жилого приміщення в цілому. При цьому відповідач не заперечував того факту, що ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2 фактично проживала у спірній квартирі і мала право на проживання в ній.
З наведених вище норм ЖК України випливає, що у разі звернення ОСОБА_3 до відповідача із заявою про визнання її наймачем спірної квартири така заява підлягала б безумовному задоволенню, і з нею мав бути укладений відповідний договір найму.
Водночас відсутність такого договору як письмового документу не спростовує того факту, що після смерті ОСОБА_2 між ОСОБА_3 та відповідачем склались фактичні договірні відносини найму жилого приміщення, в яких ОСОБА_3 де-факто була наймачем.
Як наслідок, після її смерті у жовтні 2024 року позивач, як син наймача ОСОБА_3 , тобто член його сім'ї, набув право на визнання наймачем спірного приміщення в порядку ч. 1 ст. 106 ЖК України.
Отже, після смерті наймачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 позивач став наймачем зазначеної квартири, але договір найму квартири не переоформив, з огляду на ті обставини, що він не має прямих родинних стосунків з померлим ОСОБА_2 , про що його листом від 13.12.2024 № У-1161 повідомила районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району.
Таким чином, після смерті ОСОБА_3 позивач є членом сім'ї наймача, який зареєстрований у зазначеній квартирі, однак у зв'язку із відсутністю оформленого на своє ім'я договору найму квартири, позбавлений можливості належним чином переоформити на себе особистий рахунок, оплачувати від свого імені комунальні послуги та користуватись іншим правами фактичного наймача квартири.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2011 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13.05.2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Таким чином, враховуючи спірні цивільно-правові відносини між сторонами справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, суд, оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_1 доведено, що він є членом сім'ї наймача, набув рівного з наймачем права користування жилим приміщенням: ОСОБА_1 у 1995 році вселився, а потім був зареєстрований, як член сім'ї наймача, у спірну квартиру, постійно мешкав разом і був пов'язаний спільним побутом з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , зазначеною житловою площею він відкрито і безперервно користувався зі згоди наймачів протягом усього часу спільного з ними проживання до дня смерті наймачів, продовжує мешкати на спірній житловій площі і виконувати обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, бажає бути наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, суд виходячи із принципів розумності, виваженості і справедливості, приходить до висновку, що вимоги підлягають задоволенню насамперед як спосіб захисту прав та інтересів позивача, а позивач має всі законі підстави для визнання його судом членом сім'ї наймача та визнання його наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_3 , за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попередніх наймачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з Постановою Верховного Суду України від 11 липня 2012 року № 6-60цс12 "...у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК ).
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 4, 5, 12, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , поданим через представника - адвоката Бахмута Михайла Сергійовича, до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визнання членом сім'ї наймача та наймачем жилого приміщення, - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , членом сім'ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , наймачем квартири АДРЕСА_1 , за правом члена сім'ї наймачів цього житла ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з дня вручення копії рішення.
Суддя М.М. Мінаєв