12 лютого 2025 року
м. Київ
Справа № 718/1695/21
Провадження № 61-2959св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ноцького Олександра Вікторовича на постанову Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2024 року в складі колегії суддів Височанської Н. К., Лисака І. Н., Литвинюк І. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Неполоковецької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області, про відібрання малолітньої дитини від особи, яка не є одним із батьків, та
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що з 2010 року він та ОСОБА_3 почали проживати однією сім'єю у батьків останньої за адресою: АДРЕСА_1 , а приблизно з 2013 року переїхали проживати в будинок матері позивача - ОСОБА_2 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 , проте ОСОБА_3 вирішила оформити державну допомогу на дитину одинокій матері, оскільки вона за своїм розміром значно вища ніж державна допомога сім'ям з дітьми, а тому в свідоцтві про народження як батько був записаний неіснуючий ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася донька ОСОБА_6 , яка проживала частково з ними, і частково з бабою.
У листопаді 2020 року стан здоров'я ОСОБА_3 погіршився і вона разом з дітьми переїхала проживати до своєї матері в с. Берегомет. Позивач в цей час залишився працювати в м. Хотині, грошові кошти надсилав на банківську картку ОСОБА_3 , зв'язок підтримували через телефон.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, про її смерть позивачу стало відомо від лікаря. Після її смерті мати ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відмовила позивачу перевести дітей у м. Хотин.
Просив відібрати від ОСОБА_2 малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2, та повернути їх позивачу для подальшого спільного проживання та виховання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
16 червня 2023 року рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області позов ОСОБА_1 задоволено.
Відібрано малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у баби ОСОБА_2 та повернуто їх батькові ОСОБА_1 для подальшого спільного проживання та виховання.
Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням вимог статей 151, 163 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки мають переважне право перед іншими особами на виховання малолітніх дітей та на те, щоб вони проживали з батьками. ОСОБА_1 спроможний забезпечити належні умови для фізичного, духовного, соціального розвитку та матеріально забезпечувати малолітніх дітей.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
31 січня 2024 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не надав оцінки всім обставинам справи в сукупності із забезпеченням найкращих інтересів малолітніх дітей.
У цьому випадку найкращим інтересам дітей буде відповідати залишення їх у середовищі, в якому вони тривалий час проживали разом з бабою та дідом, враховуючи особливості психічного розвитку дітей, а також їх інтерес та прихильність до баби.
Відмова в задоволенні позовних вимог батька про примусове відібрання дітей не позбавляє його права брати участь у вихованні дітей, підтримувати з ними регулярні стосунки, піклуватися про стан їхнього здоров'я, а також фізичний та моральний стан.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
01 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ноцький О. В. через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2024 року, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2023 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:
- від 24 квітня 2020 року в справі № 728/1604/18, про те, що законом встановлено вичерпний перелік осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких може вважатися місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років: батько, мати, опікун дитини, навчальний заклад чи заклад охорони здоров'я, в якому проживає дитина. Встановивши, що спір про відібрання дитини безпосередньо пов'язаний з питанням щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла 10 років, і цей спір існує між бабусею та батьком дитини та матеріали справи не містять даних про те, що батька позбавлено батьківських прав щодо малолітньої дитини, не містять доказів ініціювання процесу щодо визнання дитиною, позбавленою батьківського піклування чи встановлення над нею опіки; відсутнє рішення органу опіки і піклування чи суду про призначення баби опікуном малолітньої дитини, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про відібрання дитини і передачу її батькові;
- від 14 листопада 2018 року в справі № 299/941/17, в якій виснувано, що суд першої інстанції зробив передчасний висновок про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з рідною тіткою;
- від 03 жовтня 2018 року в справі № 394/94/16-ц, про те, що вирішуючи спір, апеляційний суд здебільшого виходив із прав та інтересів батька дитини (які дійсно підлягають врахуванню і за загальним правилом є пріоритетними по відношенню до прав та інтересів інших родичів), однак не надав оцінки всім обставинам справи в сукупності у світлі забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини.
Вважає, що суд апеляційної інстанції фактично проігнорував позицію суду першої інстанції та позивача, а також не звернув належної уваги на правову аргументацію, звівши своє бачення проблеми виключно до того, що діти звикли жити в баби, а, відтак, подальше їх спільне проживання відповідає інтересам дітей. Водночас суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому факту, що ставлення до батька у дітей формувалося саме під впливом негативних взаємин із відповідачкою.
За місцем роботи та за місцем проживання позивач характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності не притягувався, шкідливих звичок не має. Долученими до справи фотографіями підтверджено, що позивач дійсно жив зі своїми дітьми, піклувався про них і виконував належним чином свої батьківські обов'язки.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , матір'ю якого записана ОСОБА_3 , батьком - ОСОБА_5 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 19 жовтня 2011 року, виданим Берегометською сільською радою Кіцманського району Чернівецької області (т. 1, а. с. 12).
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_6 , матір'ю якого записана ОСОБА_3 , батьком - ОСОБА_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 18 травня 2018 року, яке видане Хотинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану територіального управління юстиції у Чернівецькій області (т. 1, а. с. 13).
Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання від 25 травня та 13 червня 2018 року діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 10, 11).
Власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 є мати позивача - ОСОБА_7 , Будинок складається з житлового будинку літ. «А-1» житловою площею 29,20 кв. м та загальною площею 46 кв. м, сараю літ. «Б», вбиральні літ. «В», огорожі «1-2»; вартість нерухомого майна становить 45 450,00 грн, що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 грудня 2005 року та технічним паспортом на садибний житловий будинок (т. 1, а. с. 33-35, 38).
05 березня 2019 року наказом № 16-к перервано відпуску по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку ОСОБА_3 , двірнику Комунального підприємства (далі - КП) «Хотинблагоустрій» у зв'язку з виходом на роботу з повним тижневим навантаженням (т. 1, а. с. 16).
08 грудня 2020 року ОСОБА_3 звільнена з роботи з посади двірника за угодою сторін (т. 1, а. с. 25-28).
ІНФОРМАЦІЯ_3 мати дітей - ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (т. 1, а. с. 15).
Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї ОСОБА_1 проживає на АДРЕСА_2 . Умови проживання задовільні, у приватному будинку є газ, наявна окрема кімната для проживання дітей, кухня, кімната для проживання дорослих, коморка, ОСОБА_1 працює в Комунальному підприємстві «Хотинблагоустрій» (т. 1, а. с. 14).
Відповідно до характеристики від 05 квітня 2021 року, виданої КП «Хотинблагоустрій» Хотинської міської ради, вбачається, що ОСОБА_1 з березня 2019 року працює на посаді робітника з обслуговування місць поховань. За період роботи зарекомендував себе як відповідальний, цілеспрямований і досвідчений фахівець, сумлінний працівник. За час роботи не мав жодних дисциплінарних порушень та стягнень. Серед колег користується повагою і довірою (т. 1, а. с. 17).
Відповідно до довідки від 05 квітня 2021 року № 53/03/2021, виданої КП «Хотинблагоустрій» Хотинської міської ради, посадовий оклад ОСОБА_1 становить 6 000,00 грн (т. 1, а. с. 19).
Довідкою-характеристикою, яка видана Хотинською міською радою № 1187 від 05 квітня 2021 року, підтверджується, що ОСОБА_1 за місцем постійного проживання характеризується позитивно, за характером спокійний, врівноважений. Скарг, заяв, звернень на негативну поведінку до міської ради не надходило (т. 1, а. с. 18).
25 березня 2022 року рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання з 2010 року ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім'єю без шлюбу та визнано за ОСОБА_1 батьківство щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 89-92).
10 серпня 2022 року рішенням виконкому Неполоковецької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області № 52/9 вирішено вважати, що ОСОБА_5 є таким, що втратив статус «дитини-сироти» у зв'язку з визнанням батьківства. Припинено опіку над ОСОБА_4 у зв'язку з подальшою передачею дитини на виховання батькові. Звільнено ОСОБА_2 від обов'язків опікуна (т. 1, а. с. 95).
Відповідно до висновку Служби у справах дітей Неполоковецької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області малолітній ОСОБА_8 має право проживати з батьками або ж з одним з батьків, проте, оскільки думка малолітнього ОСОБА_8 суперечить бажанню батька на спільне проживання, доцільно повторно вислухати думки обох. За словами хлопчика, йому подобається проживати з бабою й дідом, відвідувати Реваківський заклад загальної середньої освіти та секції, спілкуватися з друзями, отже, зміна місця та умов проживання може суттєво вплинути на емоційно-психічний стан дитини. Тому служба радить налагодити стосунки між батьком та бабою щодо участі кожного з них у житті та вихованні дитини. Рекомендує визначити тимчасове місце проживання з бабою до досягнення дитиною 14 років і отримання права самостійно визначати місце проживання (т. 1, а. с. 149-151).
Із акта обстеження умов проживання від 21 листопада 2023 року за адресою відповідачки на АДРЕСА_1 вбачається, що наявні всі належні умови для проживання дітей, зокрема в квартирі є всі комунальні зручності: водопостачання, водовідведення, санвузол, індивідуальне опалення (т. 2, а. с. 104).
Згідно з актом обстеження умов проживання від 03 листопада 2023 року за адресою місця проживання позивача будинок на АДРЕСА_2 - без зручностей, є природній газ, централізоване водопостачання, індивідуальне опалення. Кімнати потребують ремонту (т. 2, а. с. 105).
07 листопада 2023 року ухвалою Чернівецького апеляційного суду зобов'язано Орган опіки та піклування виконавчого комітету Неполоковецької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області надати Чернівецькому апеляційному суду письмовий висновок у справі №718/1695/21 за позовом ОСОБА_1 про відібрання малолітніх дітей від особи, яка не є одним із батьків.
Згідно з висновком Органу опіки і піклування Неполоковецької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області, затвердженого рішенням виконкому від 08 січня 2024 року № 3/1, малолітні діти мають право проживати з батьками або з одним з батьків, проте, оскільки думка малолітнього ОСОБА_8 суперечить бажанню батька на спільне проживання, доцільно дослухатись до думки дітей, оскільки примусова зміна місця проживання може призвести до негативних наслідків. За словами хлопчика, йому подобається проживати з бабою й дідом, відвідувати Реваківський ліцей та спортивну секцію, спілкуватися з друзями, отже, зміна місця та умов проживання може суттєво вплинути на емоційно-психічний стан дитини, й ставлення до найрідніших людей. Діючи в інтересах малолітніх дітей, уповноважений орган визнав необхідним налагодити стосунки між батьком та бабою щодо участі кожного з них у житті та вихованні ОСОБА_8 та ОСОБА_6 . Рекомендовано ОСОБА_1 знайти оптимальні шляхи підходу до дітей, щоб уникнути примусового відібрання дітей від баби і мінімізувати ризики психологічних травм, та поступово досягти згоди дітей на зміну місця проживання. Рекомендовано визначити тимчасове місце проживання з бабою до досягнення добровільної згоди обох дітей на проживання з батьком та не допустити роздільне проживання дітей, зважаючи на їх міцний емоційний зв'язок (т. 2, а. с. 98-102).
Відповідно до висновку психологічного дослідження від 18 грудня 2023 року практичного психолога центру соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації Шербул А. В. щодо перебігу психологічної роботи з малолітнім ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що спираючись на слова дитини та аналізуючи його емоційний стан, його компульсивні реакції під час бесіди (пришвидшення мовлення, опущенні та зажаті плечі до низу, погляд вниз, тремтіння рук), сльози на очах під час проговорювання травмуючих ситуацій, стверджено, що стосовно хлопчика чинились противоправні дії, які нанесли шкоди його психічному, соматичному та психоемоційному стану. В цих діях був прояв жорстокого поводження в умовах сім'ї з боку батька (т. 2, а. с. 88-96).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV«Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За вимогами частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, в рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13 ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між: подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими; матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання; бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком (частини перша, друга статті 2).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону № 2402-III).
У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13) зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 761/11261/23 (провадження № 61-9349св24), від 25 вересня 2024 року в справі № 522/10087/23 (провадження № 61-7777св24) та ін.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23) вказано, що згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
У статті 163 СК України закріплено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Тобто, вирішуючи питання про доцільність відібрання малолітніх дітей і передання їх батькам, суд насамперед має дослідити, чи не буде це суперечити інтересам дітей, зашкодити їх здоров'ю чи розвитку, та встановити, чи є середовище, в яке передаються діти, благонадійним та благополучним.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанови від 11 вересня 2024 року в справі № 2-1196/11 (провадження № 61-8970св24), від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21 (провадження № 61-4014св23) та ін.).
Одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що в спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо (постанова від 11 грудня 2024 року в справі № 199/5456/23 тощо).
Оскільки СК України не визначає зміст категорії «інтереси дитини», то розкрити зміст цього поняття можна через підхід, що застосовує ЄСПЛ.
Так, під час визначення основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: 1) у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо не придатною або явно неблагополучною; 2) у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному середовищі, що не є неблагополучним (пункти 78, 100 рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі ««М. С. проти України» (заява №2091/13).
Такий алгоритм має бути врахований під час вирішення питання про відібрання дитини з огляду на норми частини третьої статті 163 СК України, зокрема в спорі між батьком дитини та бабою, в якої дитина проживала довгий час, оскільки взаємини між дідом/бабою та онуками, які спільно проживають тривалий час, підпадають під дію статті 8 Конвенції. Вирішення питання про відібрання дітей у відповідача (баби), як і вирішення питання про неможливість відібрання дітей на користь позивача (батька дитини) становить втручання у право кожної із сторін в справі на повагу до їх сімейного життя.
Втручання в право на повагу до сімейного життя не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції, (в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.
На питання, чи передбачене втручання у право сторін законом, стаття 163 СК України відповідає ствердно, оскільки закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною, але закон допускає, що батькам може бути відмовлено в цьому, якщо це буде суперечити інтересам дитини.
На питання, чи відповідає втручання у право однієї із сторін цілям, про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції, суд вважає, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини і відповідно вона має законну мету в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Визначаючи, чи був захід із втручання у право однієї із сторін необхідним у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги справу в цілому, має розглядати підстави, наведені для виправдання застосування заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин справи вони можуть відрізнятися.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. Під час оцінки та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в такому порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.
Під час оцінки та визначення найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту.
Суд в рішенні в достатній мірі має викласти мотиви, на яких воно базується, адже право на судовий розгляд може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позов ОСОБА_1 про відібрання дітей є передчасним та задоволенню не підлягає.
Колегія суддів враховує, що батько має переважне право перед бабою на те, щоб діти проживали з ними. Водночас у справі встановлено, що відібрання дітей у відповідачки і переданні їх батькові суперечить якнайкращим інтересам дітей.
Суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи й обґрунтовано врахував заперечення відповідачки щодо позову, в яких баба дітей вказала, що підставою для припинення стосунків у 2020 році позивача та її дочки були непорозуміння в сім'ї, сварки, образи, приниження і побої позивачем ОСОБА_3 , що відбувалося на очах малолітнього сина, до якого позивач не проявляв батьківської турботи та любові.
Така поведінка позивача підтверджена і складеним на виконання ухвали апеляційного суду висновком психологічного дослідження від 18 грудня 2023 року практичного психолога центру соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації Шербул А. В. щодо перебігу психологічної роботи з малолітнім ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1.
У висновку встановлено, що членами сім'ї ОСОБА_9 вважає «бабу (зі сторони матері), діда, сестру ОСОБА_6 , дядька ОСОБА_15 , матку ОСОБА_12 , матку ОСОБА_16 , матку ОСОБА_14 ». Оскільки «дядько ОСОБА_15 та матки ОСОБА_12 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 » не проживають разом із дитиною, те, що вона ввела їх в коло членів сім'ї свідчить про наявну емоційну прихильність до них. За межами кола опинились батько та баба ОСОБА_18 (зі сторони батька), що може бути маркером конфліктних відносин останніх із досліджуваним.
За результатами діагностики визначення коефіцієнта емоційної стійкості у ОСОБА_9 з'являються окремі ознаки розхитаності нервової системи, що також є маркерами періодичного, тривалого перебування у сильних стресових ситуаціях.
У процесу роботи з дитиною до «будиночка своєї мрії» хлопець відніс «себе, бабу ОСОБА_2 , діда ОСОБА_20 , дядька ОСОБА_15 та сестру ОСОБА_6 ». До іншого будиночка поселив «матку ОСОБА_12 , тітку ОСОБА_21 та матку ОСОБА_16 ». До жодного з будиночків не відніс батька та його матір, що так само є маркером міжособистісного конфлікту між досліджуваним та останніми. Ключовий момент під час обговорення цієї методики: з усіх мешканців двох будиночків є наявність небезпеки для досліджуваного. Хлопець зазначив, що в нього «є загроза піти жити до батька». При цьому досліджуваний плаче. Роботу було призупинено для стабілізації емоційного стану дитини.
Під час обговорення методики соціометрії, досліджуваному було поставлене запитання: «Чи є в тебе родичі котрі не ввійшли до кола, але вони є родичами?» Нащо ОСОБА_4 відповів, що «є тато але його записувати не хочу.»
«Чого не хочеш ?» - «Я його не люблю з дитинства (на даному етапі розмови психоемоційний стан досліджуваного помітно змінювався з проявами тривожності, занепокоєння. Ці відчуття проявлялись у тремтінні голосу, мова тиха та застрягаюча, погляд відведений вниз, плечі опущені. З'являються компульсивні реакції тіла: перебирання пальцями рук, погойдування ногами, тремтіння підборіддя), за те як він зі мною обращався, як він мене обзивав, матюкав, брав за кофту і піднімав, ставив на цвик. Були дома такі великі двері і тум був цвик, він мене ставив і я висів. Мама тоді була на роботі. Він мене підняв на цвях. Я гойдався, гойдався і цвях упав. Коли я тоді упав то ударився головою і розбив її. Потім я подзвонив до мами і сказав це їй. Мама прибігла з роботи, відвела мене в лікарню і вилікувала. Ще він брав нож, коли я щось погане сказав, то він запхав мені ніж туди, хотів відрубати язик. Я почав плакати. Мама почула і вийшла з кухні, почала кричати «пусти дитину», трухнула його. Він почав бити маму».
Щодо смерті матері дитина зазначила: « Мамі було дуже погано. В неї нога аж горіла і викликали швидку ставити уколи, бо вона вже не могла терпіти. Коли її поклали в лікарню то поклали там де короновірус. І через пару днів мама померла. Дзвонили з лікарні і сказали «вибачте, ваша ОСОБА_3 померла». Тоді я плакав, баба плакала, сусідка плакала, дядя, ОСОБА_6 , дідо. Ми всі були в паніці, плакали. По вскритію сказали, що у мами у печінці був короновірус, опухоль мозку, перлом ключиці ребер. Я знаю що це її так тато побив. Це через нього мама померла. Лікар тоді казав, що перелом ребер у такому місті не від того що упала, а від сильного удару передметом або кулаком. Ми коли жили в Хотині і я коли приходив зі школи то у мами часто були великі синяки, вона їх ховала від мене, але їх було видно. Я знаю що тато її бив і тепер побив через що вона померла. Тоді тато ще сказав бабі ОСОБА_2 «як вам треба ваша ОСОБА_3 то беріть її і лікуйте, а мені треба здорову жінку, а не хвору.»
Спираючись на слова дитини та аналізуючи його емоційний стан, його компульсивні реакції під час бесіди (пришвидшення мовлення, опущені та зажаті плечі до низу, погляд вниз, тремтіння рук), сльози на очах під час проговорювання травмуючих ситуацій, стверджено, що стосовно хлопчика чинилися противоправні дії, які нанесли шкоди його психічному, соматичному та психоемоційному стану. В цих діях був прояв жорстокого поводження в умовах сім'ї зі сторони батька.
Зазвичай характерними емоційними станами для дитини є відчуття непотрібності та нехтування його інтересами/бажаннями/думками від фігури батька та звинувачення останнього в смерті матері. Це і є причиною його небажання проживати із батьком, його образливих слів/ставлень до батька. Те, що батько не приймає позицію сина «проживати із бабусею ОСОБА_2 », ще більше емоційно віддаляє хлопця від батька. Такі особливості сприйняття (думка, що батькові не важливі мої емоції, «я не почутий») та відчуття власного «Я» (важкість у пошуку відповіді на запитання «хто я для батька?») в суспільстві можуть призводити до загострення внутрішніх конфліктів (стресу), як наслідок, зовнішні конфлікти (порушення в контактах з дорослими, фігури чоловіків) та депресивних станів (т. 2, а. с. 88-96).
Такі висновки узгоджуються і з висновком органу опіки та піклування Виконавчого комітету Неполоковецької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області, який підтвердив, що думка малолітнього ОСОБА_8 суперечить бажанню батька на спільне проживання, тому доцільно дослухатись до думки дітей, оскільки примусова зміна місця проживання може призвести до негативних наслідків. Зміна місця та умов проживання може суттєво вплинути на емоційно-психічний стан дитини й ставлення до найрідніших людей. Діючи в інтересах малолітніх дітей, уповноважений орган визнав необхідним налагодити стосунки між батьком та бабою щодо участі кожного з них у житті та вихованні ОСОБА_8 та ОСОБА_6 . До цього рекомендовано визначити тимчасове місце проживання з бабою до досягнення добровільної згоди обох дітей на проживання з батьком та не допустити роздільне проживання дітей зважаючи на їх міцний емоційний зв'язок.
Про негативне ставлення дитини ОСОБА_9 до батька і про тісний зв'язок у сім'ї, де зараз хлопець проживає разом з бабою, дідом і сестрою, свідчить і характеристика практичного психолога та директора Реваківського ліцею Неполоковецької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області, в якому навчається дитина. За підсумком досліджень малюнку, бесід висновано, що мікроклімат та психологічна сумісність родини, в якій проживає ОСОБА_9 , досить хороші, взаємовідносини на належному рівні. Щодо батька дитини - встановлено вчинення ним домашнього насильства щодо дитини і її матері (т. 2, а. с. 107, 108).
Верховний Суд у постановах від 25 березня 2019 року в справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18), від 09 жовтня 2024 року в справі № 161/10938/22 (провадження № 61-14434св23) зауважив, що під час вирішення питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.
У справі виник спір між батьком та бабою щодо місця проживання дітей - ОСОБА_9 , якому на момент розгляду справи апеляційним судом виповнилося 12 років, та ОСОБА_6 , якій на момент розгляду справи апеляційним судом виповнилося 5 років.
Колегією суддів суду апеляційної інстанції враховано думку ОСОБА_9 , який чітковисловив свою негативну думку стосовно батька та бажання проживати разом з сестрою у баби та діда, що підтверджено протоколом судового засідання суду першої інстанції від 02 лютого 2023 року (т. 1, а. с. 166, зворот).
Дитина ОСОБА_6 від початку свого народження проживає у баби у батька не знає.
Між братом ОСОБА_9 та сестрою ОСОБА_6 існує тісний взаємозв'язок, хлопець неодноразово наголошував на тому, що бажає проживати у баби з дідом разом з молодшою сестрою.
Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що суди, якщо це можливо, не повинні допускати розлучення братів і сестер, що узгоджується з пунктом 52 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Савіни проти України» (див. постанови від 04 вересня 2024 року в справі № 526/1809/22, від 12 квітня 2023 року в справі № 569/22963/21).
У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року в справі № 465/6496/19 зазначено: «під час визначення роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв'язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на деякі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; різниця у віці між дітьми, чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім'ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір'ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо».
Беручи за основу у вирішенні цього спору принцип найкращих інтересів дітей, колегія суддів вкотре звертає увагу на те, що в цій справі негайне відібрання малолітніх дітей не буде сприяти забезпеченню спокійного та стійкого середовища для них, стане емоційним стресом, не буде враховано і їх поглядів, що у сукупності охоплює складові елементи вказаного принципу. Проживання малолітніх дітей разом з бабою і дідом становить для дітей звичне стабільне сімейне середовище. ОСОБА_9 відвідує місцевий заклад загальної середньої освіти та секції, має друзів за місцем проживання, отже, зміна місця та умов проживання може суттєво вплинути на емоційно-психічний стан дитини.
Верховний Суд наголошує, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між сторонами, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки (див. постанови Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24) та інших).
З урахуванням пропорційності втручання у право позивача на повагу до його сімейного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, та норм частини третьої статті 163 СК України допускаються випадки відмови батьку у негайному відібранні дитини, що є необхідним у цій ситуації.
В інтересах дітей в ситуації, що склалася в цій справі, доцільно спочатку вжити відповідних підготовчих заходів, спрямованих на адаптацію дітей, відновлення стосунків батька з сином, який виключно негативно висловлюється про батька, а також налагодження контактів з дочкою, якій п'ять років і вона зовсім батька не знає, а також підготовки для проживання дітей разом із батьком, створення відповідних умов для проживання, після чого протягом перехідного періоду потрібно вирішити питання про безпосереднє проживання дітей з батьком.
Отже, в цьому випадку відібрання малолітніх дітей та передання їх батькові суперечать інтересам самих дітей та негативно вплине на їх життя. Батькові насамперед необхідно налагодити стосунки з дітьми, повернути довіру та любов, а після цього ставити питання про їх відібрання, адже проживати в сім'ї відповідачки є виключно бажанням та волею самих дітей.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 394/94/16-ц, на яку посилається заявник в касаційній скарзі, в якій суд виснував, що вирішуючи спір, апеляційний суд здебільшого керувався правами та інтересами батька дитини (які дійсно підлягають врахуванню і за загальним правилом є пріоритетними по відношенню до прав та інтересів інших родичів), однак не надав оцінки всім обставинам справи в сукупності у світлі забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини.
Водночас заявник не може посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Висновки, викладені в постановах Верховного Суду в справах № 728/1604/18 та 299/941/17, на які посилається заявник, стосуються конкретних обставин, встановлених в цих справах, та не вирішують спір у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається, оскільки:
- у справі № 728/1604/18суди не встановили того, що сім'я позивача є особливо непридатною або неблагонадійною для проживання малолітньої дитини. Відповідачем не доведено тієї обставини, що відібрання та передача дитини батьку буде суперечити інтересам малолітньої, і що батько не здатен забезпечити дочці безпечне, стійке та спокійне середовище, що не є неблагополучним;
- у справі № 299/941/17 розглядався спір про визначення місця проживання дитини.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову. Такі висновки узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду та ЄСПЛ.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ноцького Олександра Вікторовича залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська