Справа №: 638/22892/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/847/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання
під вартою обвинуваченій
13 лютого2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, з участю обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме іншого захисника - адвоката ОСОБА_8 , належним чином повідомленого про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисників обвинуваченої ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_7 на ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.01.2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання прокурора та продовжено стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 23 березня 2025 року, без визначення застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, захисники обвинуваченої - адвокати ОСОБА_8 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість та невмотивованість, просять скасувати та постановити нове, яким, на їхню думку, слід змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема застосувати до ОСОБА_6 цілодобовий домашній арешт, поклавши на неї відповідні обов'язки.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначають, що в ухвалі суду першої інстанції не було зазначено якими саме доказами обумовлено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і не вказано чому більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання покладених на обвинувачену обов'язків.
Вказує, що у якості обґрунтування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд першої інстанції посилається на тяжкість покарання, яке може бути застосоване стосовно обвинуваченої, практику Європейського суду з прав людини. Водночас, на думку захисників, ці доводи є загальними фразами та не можуть враховуватись як докази.
Наголошує на тому, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що прокурор, обґрунтовуючи наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, зазначив, що
ОСОБА_6 є росіянкою, уродженкою рф, раніше працювала в прокуратурі рф, тобто необхідність застосування стосовно неї найсуворішого запобіжного заходу, на думку сторони обвинувачення, зумовлено її етнічним походженням та колишнім соціальним станом.
Захисники зазначають, що судом першої інстанції також не надано оцінки твердженню прокурора про те, що ОСОБА_6 не є військовозобов'язаною та може залишити межі України, а також твердженню сторони захисту про те, що у разі застосування стосовно обвинуваченої вимог п.8 ч.5 ст.194 КПК України дана можливість буде виключена.
У зв'язку з цим захисники вважають, що на даний час немає жодних доказів, які б могли свідчити про наміри або можливість ОСОБА_6 переховуватися від суду чи незаконно впливати на потерпілого та свідків.
Підсумовуючий, захисники вказують, що стороною обвинувачення не було надано жодних належних та допустимих доказів, які давали б підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 .
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні брала участь захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_7 , яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Такої ж позиції дотримувалася обвинувачена ОСОБА_6 , яка брала участь в режимі відеоконференції.
Захисник ОСОБА_8 та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Перед початком судового засідання від прокурора ОСОБА_9 надійшла заява з проханням проводити розгляд справи за його відсутності. Від іншого захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_8 жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, не надходило. На особистій участі він також не наполягав.
Беручи до уваги вищевказане, а також враховуючи вимоги ч.4 ст. 405, ч.2 ст.422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності захисника - адвоката ОСОБА_8 та прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги те, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.27 ч.1 ст.14 п.п.6, 11 ч.2 ст.115 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченій, усвідомлюючи, яке покарання їй загрожує, з метою його уникнення, вона може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Разом з цим судом першої інстанції було зазначено, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією рф в Україні введено воєнний стан з 05 год. 00 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому указами Президента України було продовжено строк дії воєнного стану в Україні до цього часу.
Так, вказані обставини свідчать про наявність додаткових ризиків, оскільки на даний час не всі ділянки державного кордону України перебувають під контролем української влади, не виключена можливість переховування останньої на території рф або на тимчасового окупованій території. Також судом першої інстанції було взято до уваги те, що обвинувачена ОСОБА_6 не є військовозобов?язаною, тому має правові підстави для перетинання державного кордону України з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, у зв'язку з тим, що ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань та дослідження їх судом, а ОСОБА_6 має реальну можливість впливати на вказаних осіб у даному кримінальному провадженні, не можна виключати можливість такого впливу обвинуваченої на останніх з метою зміни їх свідчень на свою користь.
Крім того, судом першої інстанції вивчалася можливість застосування стосовно ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу або визначення розміру застави, але з посиланням на п.4 ч.2 ст.183 КПК України та п.1 ч.4 ст.183 КПК, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, було зроблено вмотивований висновок про неможливість застосування до обвинуваченої іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
З таким висновком погоджується і апеляційний суд.
У зв'язку з викладеним продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам, визначеним ст.ст.177, 178 КПК України, оскільки більш м'який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченою, тяжкості покарання, у разі доведення її винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченої та навела підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину проти життя та здоров'я особи, який інкримінується ОСОБА_6 , а саме організації готування умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого з корисливих мотивів, на замовлення, його тяжкості та суспільної небезпечності, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 року в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
При цьому захисниками обвинуваченої в апеляційній скарзі не наведено переконливих доводів, які б слугували підставою для зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт.
Доводи, на які посилаються в апеляційній скарзі захисники обвинуваченої стосовно недоведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Посилання захисників обвинуваченої в апеляційній скарзі на те, що прокурор, обґрунтовуючи наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, зумовлено, зокрема етнічним походженням та колишнім соціальним станом ОСОБА_6 ,колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки вони не відповідають дійсності.
Дійсно, прокурором у клопотанні про продовження строку тримання під вартою зазначено, а в подальшому встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка селища Маралиха, Алтайского краю, рф, громадянка України, росіянка, з вищою освітою, офіційно працює на посаді провідного юриста концерну «Європейський», не заміжня, на утриманні неповнолітніх дітей не має, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима, що повністю відповідає вимогам ст.178 КПК України щодо врахування особи обвинуваченої. Суд зобов'язаний враховувати обставини, перелік яких передбачений ст.178 КПК України, для оцінки ризиків, які можуть слугувати поряд з підставами, визначеними ст.177 КПК України, загальною підставою для продовження тримання під вартою. Вказане жодним чином не свідчить про дискримінацію обвинуваченої за ознакою етнічного походження чи соціальним статусом.
Інші доводи, на які посилаються в апеляційній скарзі захисники обвинуваченої, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_6 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останній запобіжного заходу на більш м'який, а саме домашній арешт.
Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (вмотивованості) судових рішень.
До того ж, у пункті 34 рішення у справі «Шкіря проти України» (заява № 30850/11) ЄСПЛ повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватися виключно з огляду на обставини справи (див., наприклад, рішення у справах «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року, «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява №22750/02, пункти 42-47, від 15 листопада 2007року, та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року).
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.01.2025 року про продовження щодо обвинуваченої за ч.3 ст.27 ч.1 ст.14 п.п.6, 11 ч.2 ст.115 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 23.03.2025 року, без визначення застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисників обвинуваченої, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _______________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4