Справа № 133/465/22
Ухвала
Іменем України
04 лютого 2025 року місто КАЛИНІВКА
Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 , за участі: прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калинівка Вінницької області клопотання учасників судового провадження, подані в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021020230000443 від 01 грудня 2021 року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.185, ч.1 ст.357 КК України,
На розгляді Калинівського районного суду Вінницької області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021020230000443 від 01 грудня 2021 року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.185, ч.1 ст.357 КК України.
На адресу суду надійшло клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого запобіжного захожу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор ОСОБА_7 в судовому засіданні заявив клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник - адвокат ОСОБА_9 заперечували проти задоволення клопотання прокурора та продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, просили змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Розглянувши заявлене клопотання, суд приходить до наступних висновків:
Судом встановлено, що згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 10.12.2024 року у справі №133/465/22, продовжено дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.185, ч.1 ст.357 КК України, терміном на 60 (шістдесят) днів, до 07.02.2025 року включно, без визначення розміру застави.
За приписами частини першої статті 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою статті 331 КПК України визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. … Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити зокрема виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
З дотриманням вищезазначених вимог процесуального закону, прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, де в його обґрунтування зазначив, що зокрема ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.185, ч.1 ст.357 КК України, за вчинення найтяжчого з яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Конкретні підстави, за яких було обрано найсуворіший запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 не змінилися, в матеріалах кримінального провадження наявні обставини, що дають достатні підстави вважати наявність ризиків, що обвинувачений може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілу особу та свідків; перешкодити кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення, а отже про його підвищену суспільну небезпечність. Жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам, а тому продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є виправданим.
Згідно вимог частини третьої статті 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Як зазначено вище, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (тобто статтями 176-213 КПК України).
Частиною першою статті 176 КПК України передбачено, що запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
Згідно з частиною першою статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Також, статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Отже, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України (частина 2 статті 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, у клопотанні прокурор фактично посилається на те, що наявні ризики, які свідчать про можливе вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 дій, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме те, що він може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілу особу та свідків; перешкодити кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризик переховування від суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
При визначенні ймовірності переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні №12021020230000443 від 01 грудня 2021 року. Так, зокрема, кримінальне правопорушення за ч.2 ст.121 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , передбачає виключно покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від суду під час притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Разом з тим тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування обвинуваченого від суду.
Як встановлено судом, обвинувачений ОСОБА_6 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, був засуджений до покарання у виді позбавлення волі, яке відбував реально.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-IX від 24.02.2022 року), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє на даний час.
У зв'язку із цим, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою від 27.01.1995 року № 57. Так, згідно зазначених змін до Правил, з метою здійснення заходів правового режиму воєнного стану обмежено виїзд з України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, а також визначено перелік громадян України чоловічої статі, які відносяться до категорії військовозобов'язаних, що мають можливість виїхати за кордон під час дії воєнного стану.
Згідно роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі № 1/0/2-22 від 03.03.2022 року «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», у пункті 8 зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації, Україною з 24.02.2022 року, згідно відкритих даних, не контролюється орієнтовно 20 відсотків власної території, що створює додаткові можливості для залишення території України, в тому числі поза офіційними пунктами пропуску.
Існують способи виїзду за кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які відносяться до категорії військовозобов'язаних, і через офіційні пункти пропуску, доприкладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Також існують реальні можливості переховування обвинуваченого і на тимчасово окупованих територіях України.
Обвинувачений ОСОБА_6 не має соціально струмуючих факторів. Непрацевлаштований, не має належного джерела доходу.
Реальна можливість вільної зміни свого місця проживання (перебування) та відсутність стійких соціальних зв'язків за місцем проживання, підвищує ймовірність його переховування від суду, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
Ймовірним є й те, що обвинувачений ОСОБА_6 зможе незаконно впливати на потерпілу особу та свідків, з метою зміни ними своїх показів у суді, оскільки йому були вручені копії матеріалів кримінального провадження та відомі не лише анкетні дані вказаних осіб, але й їх фактичне місце проживання.
Відсутність трудових правовідносин, належного та постійного джерела доходу (прибутку) у обвинуваченого ОСОБА_6 , підвищує ймовірність вчинення ним інших кримінальних правопорушень, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
Щодо інших ризиків, то в порушення вимог процесуального закону, подане клопотання не містить викладу конкретних обставин, на підставі яких прокурор дійшов до висновку про наявність ризиків, передбачених п.п.2, 4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме того, що обвинувачений ОСОБА_6 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення , а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином , та на підтвердження їх наявності ненавів та ненадав належні докази.
Так, у поданому клопотанні формально викладені посилання на ризики, передбачені п.п.2, 4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме не конкретизовані обставини, на підставі яких прокурор дійшов висновку про їх наявність, та не послався на докази, якими вони підтверджуються.
Заявляючи ризик, передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений ОСОБА_6 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, прокурор повинен був послатися на конкретну річ чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та які не були ще виявлені та вилучені в рамках цього кримінального провадження, а також обставини, які свідчать, що обвинувачений має доступ до останніх, та може вчинити дії, направлені на їх знищення, спотворення чи схову.
Проте, в матеріалах поданого клопотання, прокурором не зазначено конкретну річ чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та які не були ще виявлені та вилучені в рамках цього кримінального провадження, а також невказано обставин, які свідчать, що обвинувачений має доступ до останніх, та може вчинити дії, направлені на їх знищення, спотворення чи схову. Отже, даний ризик необґрунтований та неконкретизований.
Заявляючи ризик, передбачений п.4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений ОСОБА_6 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, прокурор повинен був послатися на конкретні обставини, які свідчать про відповідні дії обвинуваченого, які він вчиняв, або може вчинити для перешкоджання проведення судового розгляду іншим шляхом, та яким саме.
Проте, в клопотанні не конкретизоване, які саме дії обвинувачений вчиняв, або може вчинити для перешкоджання проведення судового розгляду іншим шляхом, що унеможливлює прийняття цього ризику до відома та врахування.
Отже, прокурором у поданому клопотанні ризики, передбачені п.п.2, 4 ч.1 ст.177 КПК України, взагалі необґрунтовані та невмотивовані.
Даний недолік, прокурор в судовому засіданні не усунув, додаткових обґрунтувань із зазначеного приводу не надав.
Таким чином, суд приходить до висновку, що прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених п.п.2, 4 ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 року «Про взяття під варту до суду» зазначається, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
При вирішенні питання доцільності продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 відповідно до вимог частини першої статті 178 КПК України, судом враховуються такі обставини як вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним у їх вчиненні, відсутністю сталих соціальних зв'язків та стосунків, а також вільний вибір місця знаходження та проживання, що може бути достатньою причиною разом з іншими для продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти ризикам, встановленим судом.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При вирішенні цього питання суд виходить з того, що особисте зобов'язання; взяття на поруки; домашній арешт, не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 , з огляду на його особу та тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується.
З урахуванням цих обставин, доводи щодо зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, про застосування якого заявила сторона захисту, не переважають доводів сторони обвинувачення та не зможуть запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого за допомогою більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Беручи до уваги те, що у суду відсутні докази, які б свідчили про те, що ризики передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які існували на час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зникли, а тому оскільки підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 не встановлено, суд приходить до висновку про необхідність продовження відносно нього строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вищезазначені ризики виправдовують продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Частина третя статті 331 КПК України передбачає, що за результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Враховуючи викладене, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 необхідно продовжити на шістдесят днів, до 04 квітня 2025 року включно.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Оскільки суд дійшов висновку щодо необхідності продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, клопотання сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.331, 369-372, 376, 392 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.185, ч.1 ст.357 КК України, терміном на 60 (шістдесят) днів, до 04 квітня 2025 року включно, якого утримувати під вартою у слідчому ізоляторі Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)», без визначення розміру застави.
Усне клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - залишити без задоволення.
Ухвала в частині продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя