65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" лютого 2025 р. м. Одеса Справа № 916/4682/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши справу №916/4682/24
За позовом: Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області (67500, Одеська обл., Одеський район, смт. Доброслав, вул. Центральна, 85; код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 40477150), Визирської сільської ради Одеського району Одеської області (67543, Одеська обл., Одеський район, с. Визирка, вул. Ставніцера Олексія, 56; код ЄДРПОУ 04378669)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мара Арнаутська, 88; код ЄДРПОУ 42114410)
Про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 75962,02 грн.
Представники:
Від прокуратури: Ейсмонт І.С., за посвідченням
Від позивачів: не з'явилися
Від відповідача: не з'явився
Встановив: Керівник Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Визирської сільської ради Одеського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» про визнання недійсними додаткових угод: №3 від 05.08.2021р., №4 від 25.08.2021р., №5 від 30.08.2021р., №6 від 31.08.2021р. до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021р. та стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 75962,02 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.10.2024р. прийнято позовну заяву Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Визирської сільської ради Одеського району Одеської області до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4682/24. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "25" листопада 2024 р. о 10:20. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачам та прокурору відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи та прокурора у підготовче засідання, призначене на 25.11.2024р. о 10:20.
13.11.2024р. до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» надійшла заява про продовження процесуального строку, відповідно до якої відповідач просив суд продовжити процесуальний строк на подання відзиву на позов до 19.11.2024р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.11.2024р. вирішено питання щодо розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» вх.№ ГСОО 40942/24 від 13.11.2024р. без повідомлення учасників справи. Задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» від 13.11.2024р. вх. № ГСОО 40942/24 у справі №916/4682/24 та продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» строк на подання до суду відзиву у строк до 19.11.2024р. включно.
20.11.2024р. до суду відповідачем надано відзив.
25.11.2024р. до суду Південним офісом Держаудитслужби надано пояснення.
25.11.2024р. до суду третьої особою надано заяву, відповідно до якої заявник просив суд розгляд справи № 916/4682/24 здійснити за відсутності представника Південного офісу Держаудитслужби.
25.11.2024 підготовче засідання не відбулося, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.11.2024р. підготовче засідання у справі №916/4682/24 призначено на "16" грудня 2024 р. о 12:00. Викликано представників учасників справи у засідання, призначене на 16.12.2024р. о 12:00.
12.12.2024р. до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив.
16.12.2024р. до суду від представника Визирської сільської ради Одеського району Одеської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
16.12.2024р. судом було оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 27.01.2025р. об 11:00.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.12.2024р. повідомлено позивачів: Південний офіс Держаудитслужби, Визирську сільську раду Одеського району Одеської області, відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» по справі №916/4682/24 про підготовче засідання, яке відбудеться (з урахуванням перебування судді у відпустці з 25.12.2024р. по 17.01.2025р.) "27" січня 2025 р. об 11:00. Встановлено відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив в порядку ст.167 ГПК України до 03.01.2025р. включно.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.01.2025р. закрито підготовче засідання по справі №916/4682/24. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на "12" лютого 2025 р. о 15:30. Резервна дата 24.02.2025р. о 12:30. Викликано предстаників учасників справи у судове засідання, призначене на 12.02.2025р. о 15:30.
Прокурор підтримує поданий позов та просить його задовольнити.
Південний офіс Держаудитслужби підтримує позовні вимоги прокурора.
Визирською сільською радою Одеського району Одеської області пояснень надано не було.
Відповідач заперечував проти позову.
У судовому засіданні 12.02.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 17.02.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову, прокурором було зазначено суду, що Визирською сільською радою Одеського району Одеської області проведено відкриті торги (ідентифікатор UA-2020-12-17-000516-c) щодо закупівлі товару за кодом в обсягах 512200 кіловат-годин з очікуваною вартістю 2048800,00 грн.
За результатами проведення торгів переможцем вказаного аукціону визначено ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з остаточною пропозицією 1166125,73 грн, з ціною за електричну енергію по 2,276699980464 гpн/кВT*гoд (з ПДВ).
Як зазначає прокурор, в подальшому між Замовником та відповідачем укладено договір про закупівлю електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 та предметом договору є Електрична енергія - код дк 021:2015-09310000- 5. Учасник повинен поставити Замовнику Електричну енергію в кількості 512200 кВт*год.
Згідно п.5.l Договору, ціна цього Договору становить 1166 125,73 грн, в тому числі пдв - 194 354,29 грн. Ціна за 1 кВт*год електричної енергії за цим договором становить 2,276699980464 грн з ПДВ відповідно до додатку 2 до Договору.
Відповідно до п. 13.1 Договору, він набирає чинності з дати підписання Клієнтом заяви-приєднання до договору і укладається на строк до « 31» грудня 2021 р., а в частині розрахунків (в т.ч. повної оплати заборгованості, включаючи нарахування пені та штрафні санкції) договір діє до повного їх виконання.
Відповідно до п.п. 2 п. 13.2. Договору, згідно з вимогами Закону України «Про публічні закупівлі», умови Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) (листом(ми) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листа(ів) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку» (згідно з ч.6, 9 ст.67 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 р. № 3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії») для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду в якому відбулися такі зміни.
Відповідно до 13.4. Договору, Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов Договору Споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати Договір. Постачальник зобов'язаний повідомити Споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику, якщо Споживач не приймає нові умови.
За пояснення прокурора, у подальшому між Замовником та Постачальником укладено додаткові угоди, у яких додатковими угодами №2-6 збільшено ціну за одиницю товару з 2,276699980464 грн/кВт на годину з пдв до 3,142443066 грн/кВт на годину з пдв, тобто на більш як 38% від первісної ціни договору, з одночасним зменшенням кількості одиниць товару, а саме додатковими угодами: №2 від 04.08.2021 ціну за 1 кВт/год електричної енергії збільшено до 2,460698378508 грн за 1 кВт/год з пдв, плановий обсяг зменшено до 473900,00 кВт/год; №3 від 05.08.2021 ціну за 1 кВт/год електричної енергії збільшено до 2,52141784986 грн за 1 кВт/год з пдв, плановий обсяг зменшено до 464063,00 кВт/год; №4 від 25.08.2021 ціну за 1 кВТ/год електричної енергії збільшено до 2,77355963485229 грн за 1 кВт/год з пдв, плановий обсяг постачання зменшено до 444908,00 кВт/год; №5 від 30.08.2021 ціну за 1 кВт/год електричної енергії збільшено до 3,05091559833751 грн за 1 кВт/год з пдв, плановий обсяг постачання зменшено до 428926,00 кВт/год; №6 від 31.08.2021 ціну за 1 кВт/год електричної енергії збільшено до 3,14244306628764 грн за 1 кВт/год з ПДВ, плановий обсяг постачання зменшено до 424 271,00 кВт/год.
Додатковою угодою № 8 від 22.12.2021 зменшили загальну суму договору до 1114272,54 грн та обсяг постачання електричної енергії до 414155,00 кВт/год.
Таким чином, за посиланням прокурора, внаслідок укладення додаткових угод №2-6 збільшено ціну за одиницю товару з 2,276699980464 грн/кВт на годину з ПДВ до 3,142443066 грн/кВт, тобто на 1,18854 грн (на більш як 38% від первісної ціни договору), при цьому кількість кВт/год електричної енергії суттєво зменшено.
Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю UA-2020-12-17-000516-c кількість поставленої електричної енергії становить 414 155,00 кВТ/год на загальну суму 1114272,54 грн.
В обґрунтування поданого позову прокурором було зазначено, що вказані додаткові угоди є недійсними і мають бути визнані такими в судовому порядку.
Як вказує прокурор, сторонами Договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» 05.08.2021 укладено додаткову угоду № 3, якою вчергове збільшено ціну за одиницю товару до 2,52141784986 грн/кВт.год (з ПДВ). Укладанням додаткової угоди № 3 мотивується необхідністю збільшенням ціни до 2,52141784986 грн/кВт*год з ПДВ (на 10,75 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі), при цьому обсяг електроенергії зменшується до 464063,00кВт*год.
За поясненнями прокурора, якщо постачальник документально підтвердить замовнику, що ціна на товар збільшилась на ринку такого товару від ціни в договорі і до ціни на момент підписання додаткової угоди (або між додатковими угодами), обґрунтує та доведе, що підвищення цін є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції), то можна говорити про наявність підстав для внесення змін до договору, однак, в даному випадку такого не відбулось.
Однак додаткова угода № 3 не відповідає вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки в порушення п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшення ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Прокурор стверджує, що укладання додаткової угоди № 3 до договору Сторонами відбулось в порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та пп. 2 п. 13.2, 13.4 Договору.
Як зазначає прокурор, сторонами Договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» 25.08.2021 укладено додаткову угоду № 4, якою вчергове збільшено ціну за одиницю товару до 2,773559635 грн/кВт.год (з ПДВ). Укладанням додаткової угоди № 4 мотивується необхідністю збільшенням ціни до 2,773559635 грн/кВт*год з пдв (на 21,82 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі), при цьому обсяг електроенергії зменшується до 444908,00 кВт*год. Зміна ціни мотивовано зміною середньозваженої ціни на електроенергію на ринку у період постачання.
Прокурор вважає, що додаткова угода № 4 підлягає визнанню недійсною, оскільки додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод, тому автоматично є укладеною в порушення вимог вказаного Закону, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна, відображена у наступній, буде фактично перевищувати дозволений законодавцем відсоток підвищення ціни за одиницю товару, тобто більше ніж на 10 % у порівнянні із основним: договором.
Укладанням додаткової угоди № 5 мотивується необхідністю збільшенням ціни до 3,050915598 грн/кВт*год з пдв (на 34 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі), при цьому обсяг електроенергії зменшується до 428926,00 кВт*год. Зміна ціни мотивовано зміною середньозваженої ціни на електроенергію на ринку у період постачання.
За посиланням прокурора, сторонами порушено принцип пропорційності, а також додаткова угода № 5 підлягає визнанню недійсною, оскільки додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод, тому автоматично є укладеною в порушення вимог вказаного Закону, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна, відображена у наступній, буде фактично перевищувати дозволений законодавцем відсоток підвищення ціни за одиницю товару, тобто більше ніж на 10% у порівнянні із основним договором.
Також, як зазначає прокурор, у подальшому Сторонами Договору, керуючись п. 2 ч. 5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», 31.08.2021 укладено додаткову угоду № 6, якою вчергове збільшено ціну за одиницю товару до 3,142443066 грн/кВт*год (з ПДВ).
На думку прокурора, додаткова угода №6 підлягає визнанню недійсною, оскільки додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод, тому автоматично є укладеною в порушення вимог вказаного Закону, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна, відображена у наступній, буде фактично перевищувати дозволений законодавцем відсоток підвищення ціни за одиницю товару, тобто більше ніж на 10 % у порівнянні із основним договором.
В обґрунтування поданого позову прокурором було зазначено суду, що проаналізувавши всі укладені додаткові угоди до Договору, якими підвищено вартість товару можна дійти висновку про недобросовісність відповідача, оскільки починаючи з додаткової угоди № 3 порушено 10% ліміт на підвищення ціни від основного договору, що є порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
За твердженням прокурора, оскільки спірні додаткові угоди підлягають визнанню недійсними, підстава для оплати електричної енергії за такою ціною фактично відпала, ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» повинне повернути безпідставно отримані кошти місцевого бюджету в розмірі 75962,02 грн.
Як було пояснено прокурором, без врахування оспорюваних укладених додаткових угод, при ціні електричної енергії відповідно до Договору, з урахуванням додаткової угоди № 2 сільська рада повинна сплатити - 10383100,52 грн. Таким чином, за договором 12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021 за період ЛЮТІІЙ 2021 року грудень 2021 року Визирською сільською радою Одеського району Одеської області надмірно сплачено 75962,02 грн.
Надаючи відзив, Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» було зазначено суду, що у прокурора відсутні правові підстави для звернення до суду за захистом інтересів держави, відсутні правові підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Визирської сільської ради та від імені Державної аудиторської служби України.
Відповідачем зазначалось суду, що прокурором не було доведено, що спірні додаткові угоди вчинені з порушенням ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
За посиланням відповідача, зі змісту додаткових угод №№ 3-6 вбачається, що зміни до Договору були внесені за взаємною згодою сторін. Укладення вищевказаних додаткових угод було обумовлене коливанням цін на ринку електроенергії, ціна за одиницю товару збільшувалась не більше ніж на 10 %, при цьому не збільшувалась загальна ціна договору та прокурором, в порушення приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України, не було доведено належними та допустимими доказами факт порушення ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладання оспорюваних додаткових угод.
За посиланням відповідача, додаткові угоди №№ 3-6 до Договору відповідають приписам Закону України «Про публічні закупівлі» (у тому числі положенням ч. 5 ст. 41), а відтак правові підстави для визнання їх недійсними відсутні.
Таким чином, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 75962,02 грн. відсутні, оскільки позивачем не було належними та допустимими доказами доведено правомірність та обґрунтованість таких вимог.
Надаючи пояснення, Південним офісом Держаудитслужби було зазначено суду, що позивач на звернення прокуратури листом від 14.06.2024 №151531-17/2606-2024 повідомив про те, що підстави для проведення моніторингу відсутні, оскільки в електронній системі Prozorro оприлюднено 17.01.2022 звіт про виконання договору укладеного за результатами процедури закупівлі UA-2020-12-17-000516-с на суму 1114272,54 грн. та інформовано, що Південним офісом Держаудитслужби інші заходи державного фінансового контролю у Визирській сільській раді Одеського району Одеської області, під час яких перевірялась згадана закупівля, не проводилися.
Південний офіс Держаудитслужби в межах свої повноважень не проводив заходів державного фінансового контролю, під час яких досліджувались питання щодо укладення між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії № 12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, Південний офіс Держаудитслужби позбавлений можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог.
Відповідно до наданої відповіді на відзив, прокурором було зазначено про порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару за електричну енергію після укладення договору про закупівлю, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення інтересів держави. Як наслідок, укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства може призвести до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету та свідчить про нераціональне і неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.
Вказано, що укладенням додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії порушено матеріальні інтереси, оскільки з урахуванням цих угод Визирська територіальна громада понесла певні втрати у вигляді коштів місцевого бюджету, оскільки Визирська сілська рада Одеського району Одеської області отримала менше електричної енергії у порівнянні з первісним договором за значно вищою ціною.
Як було вказано прокурором, оскільки Визирською сількою радою Одеського району Одеської області у своєму листі визначено не бажання вжиття реальних заходів до усунення порушень законодавства у сфері публічних закупівель, даний позов пред'явлено Доброславською окружною прокуратурою в інтересах держави в особі Визирської сілької ради Одеського району Одеської області.
Також прокурором було зазначено суду, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 затверджено Положення про державну аудиторську службу України, згідно з яким Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 4, 9 п. 4 Положення). Таким чином органом, уповноваженим державою на виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах, є Південний офіс Держаудитслужби України.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Визирської сільської ради Одеського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби, суд зазначає таке.
За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
Отже, з урахуванням вищевикладеного, у розумінні положень ст.ст.73,76,77 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, останній зазначав, що сторонами всупереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав та в порушення вимог Закону України “Про публічні закупівлі» укладено ряд додаткових угод, за якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що призвело до зайвого витрачання бюджетних коштів на закупівлю електричної енергії за договором.
У даній справі прокурором подано позов в особі Визирської сільської ради Одеського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби у зв'язку з невиконанням ними своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави в суді.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Як вбачається із матеріалів справи, договір та спірні додаткові угоди до нього укладені між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.
У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").
Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду виснував, що прокурор правильно визначив відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до частини 1, 3 статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч.1, 2 ст.11 Закону).
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 по справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 зі справи №469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру»).
Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
Судом з'ясовано, що прокуратурою на адресу Визирської сільської ради Одеського району Одеської області 05.06.2024р. було направлено лист №58-2027вих-24, за яким повідомлено про виявлене порушення закону щодо закупівлі за бюджетні кошти, а також інформацію про вжиті заходи.
Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих прокурором, та враховуючи, що Визирська сільська рада Одеського району Одеської області є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу, суд приходить до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Визирської сільської ради Одеського району Одеської області та звернення до суду із вказаним позовом.
Щодо подання позову в особі Південного офісу Держаудитслужби, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері публічних закупівель.
Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику в сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частин 1 та 3 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі").
Положенням про Державну аудиторську службу України (затвердженим постановою КМУ від 03.02.2016 №43, надалі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення перевірки, моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з підпунктами 3, 4, 9 п.4 цього Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю в разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п.7 Положення).
Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).
Таким чином, суд зазначає, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики в сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивачі належним чином не здійснили захист інтересів територіальної громади в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивачів за цим позовом. При цьому суд вважає, що при поданні цього позову прокурор не замінює позивачів та не їх альтернативою, а виконує субсидіарну роль, аби інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великої кількості громадян.
Відтак, визначальним при вирішенні наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави є наявність порушень у сфері бюджетних правовідносин.
При цьому, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, суд вважає, що прокурором підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Визирської сільської ради Одеського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або відсутність підстав для визнання недійсними зазначених у прохальній частині позовної заяви прокурора додаткових угод, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Визирською сільською радою Одеського району Одеської області та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» надмірно сплачених бюджетних коштів.
Як з'ясовано судом, 25.01.2021р. між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області, як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія», як постачальником, було укладено Договір №12-143Z-ПВЦ про постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до п. 2.1. Договору, за цим Договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Згідно п.5.l Договору, ціна цього Договору становить 1166125,73 грн, в тому числі пдв - 194 354,29 грн. Ціна за 1 кВт*год електричної енергії за цим договором становить 2,276699980464 грн з ПДВ відповідно до додатку 2 до Договору.
За час розгляду справи з'ясовано, що Додатковою угодою № 3 від 05.08.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 2,52141784986 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений 464063,00 кВт*год, Додатковою угодою № 4 від 25.07.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 2,77355963485229 гривень за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений 444908,00 кВт*год, Додатковою угодою №5 від 30.08.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 3,05091559833751 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений 428926,00 кВт*год, Додатковою угодою № 6 від 31.08.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 3,14244306628764 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 424271,00 кВт*год.
Закон України “Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі», договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Згідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Умовами ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі», умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Положеннями п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі», істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
В іншому випадку не досягається мета Закону України “Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону N 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п'ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".
Отже, вказана норма Закону N922-VIIIв редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.
Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" N114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон N114-IX), яким Закон N922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону N 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.
Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону N922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.
Як убачається з пояснювальної записки до проекту Закону N114-IX, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу" коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.
За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом N114-IX у вказану норму пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону N 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.
Правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024р. по справі №922/2321/22.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів та документів, які б передували укладанню спірних додаткових угод з підтвердженням відповідної необхідності зміни ціни договору, не доведено жодних обставин, які б засвідчували неможливість виконання постачальником умов договору по запропонованій на процедурі закупівлі ціні, також відсутні будь-які докази, що виконання зобов'язань постачальником за ціною, що була узгоджена у договорі є неможливим та підвищення ціни було непрогнозованим для постачальника станом на час укладення договору.
У постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 ОП ВС зазначила, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. Верховний Суд звертає увагу на невірне тлумачення скаржником висновків суду апеляційної інстанції. Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Отже, як з'ясовано судом, укладаючи 25.01.2021р. Договір №12-143Z-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу сторонами було узгоджено ціну за електричну енергію та укладаючи у подальшому додаткові угоди: №3 від 05.08.2021р., №4 від 25.08.2021р., №5 від 30.08.2021р., №6 від 31.08.2021р. до Договору, було підвищено ціну на електричну енергію загалом на 38,03%.
Дослідивши обставини спору, суд приходить до висновку, що відбулось збільшення ціни товару, шляхом укладання додаткових угод №3 від 05.08.2021р., №4 від 25.08.2021р., №5 від 30.08.2021р., №6 від 31.08.2021р. до Договору, що суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про закупівлю» та не відповідає принципам здійснення публічних закупівель, визначеним у ст. 5 цього Закону.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог прокурора у даній частині та визнання недійсними додаткові угоди: №3 від 05.08.2021р., №4 від 25.08.2021р., №5 від 30.08.2021р., №6 від 31.08.2021р. до Договору .
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За матеріалами справи судом з'ясовано, що загальних обсяг постачання за Договором становив - 421958 кВт/год та Визирською сільською радою Одеського району Одеської області було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» грошові кошти у розмірі 1114272,54 грн., у зв'язку з чим сума надмірно сплачених грошових коштів становить 75962,02 грн.
Приймаючи до уваги, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону N922-VIII ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, приймаючи до уваги, що спірні додаткові угоди визнанні судом недійсними та оскільки зазначені додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, грошові кошти в сумі 75962,02 грн є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія», підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов'язаний їх повернути.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Результатом процесу мотивування судового рішення є формування обґрунтованих висновків у справі та прийняття одного з встановлених процесуальним законом рішень (повне або часткове задоволення позову, відмова у задоволенні позову).
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Визирської сільської ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 75962,02 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 15140,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Визирської сільської ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 75962,02 грн. - задовольнити повністю.
2.Визнати недійною додаткову угоду №3 від 05.08.2021 до Договору про постачання електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, укладену між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378669) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).
3.Визнати недійною додаткову угоду №4 від 25.08.2021 до Договору про постачання електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, укладену між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378669) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).
4.Визнати недійною додаткову угоду №5 від 30.08.2021 до Договору про постачання електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, укладену між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378669) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).
5.Визнати недійною додаткову угоду №6 від 31.08.2021 до Договору про постачання електричної енергії у постачальника №12-143Z-ПВЦ від 25.01.2021, укладену між Визирською сільською радою Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378669) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ 42114410).
6.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88; код ЄДРПОУ 42114410) на користь Визирської сільської ради Одеського району Одеської області (67543, Одеська обл., Одеський район, с. Визирка, вул. Ставніцера Олексія, 56; код ЄДРПОУ 04378669) безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти у розмірі 75962 (сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн. 02 коп.
7.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88; код ЄДРПОУ 42114410) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) витрати по сплаті судового збору у розмірі 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.
Повне рішення складено 17 лютого 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко