65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"06" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4169/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/4169/24
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шаром» (вул. Краснослобідська, № 1/12, м. Одеса, 65006)
про визнання припиненими трудових відносин,
1. Суть спору та короткий зміст аргументів учасників справи.
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шаром», в якій просить суд визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шаром» у зв'язку із звільненням за власним бажанням з 02.09.2024.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що 23.03.2017 проведено державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Шаром», засновниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При цьому, на установчих зборах, які відбулись 22.03.2017 та оформлені протоколом № 1, учасниками товариства було прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 на посаду директора, а до виконання обов'язків директора товариства остання приступила з моменту реєстрації підприємства.
Як вказує позивачка, 26.07.2024 нею на адреси юридичної особи та ОСОБА_2 було направлено заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства з 02.09.2024, а також повідомлення про скликання загальних зборів учасників. В свою чергу, оскільки позивачка є одночасно учасником товариства та директором, 26.07.2024 нею було складено та підписано заяву про обізнаність із датою та часом проведення загальних зборів, а також порядком денним.
Проте, за ствердженням позивачки, у дату проведення загальних зборів учасник товариства ОСОБА_2 , який згідно положень статуту володіє 51% голосів на зборах, не з'явився, загальні збори не відбулися, питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора не розглянуто. Отже, у зв'язку з неявкою ОСОБА_2 іншим учасником товариства - ОСОБА_1 було складено акт про відсутність кворуму загальних зборів.
Неприйняття за наведених обставин загальними зборами учасників товариства рішення щодо звільнення директора та призначення нового, на переконання позивачки, має наслідком порушення конституційного права позивача на вільний вибір місця роботи та є підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Відтак, на думку позивачки, нею було дотримано вимоги Закону щодо належного повідомлення учасників товариства про проведення загальних зборів, натомість такі збори фактично не відбулись у зв'язку із відсутністю кворуму та рішення щодо ініційованого позивачем питання про своє звільнення прийнято не було.
Відповідачі відзив на позов не надали, своїм правом на захист не скористались.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2024 позовна заява вх.№4273/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 (вх.№4273/24 від 20.09.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали суду.
27.09.2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява (вх.№ 35261/24) про усунення недоліків, подана на виконання ухвали суду, із змісту якої вбачається фактичне усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 25.09.2024 та додані відповідні документи.
02.10.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву вх. № 4273/24 від 20.09.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4169/24. Постановлено справу № 916/4169/24 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "05" листопада 2024 року о 12:00 год.
05.11.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/4169/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "21" листопада 2024 року об 11:20 год., про що відповідача повідомлено у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України ухвалою суду від 06.11.2024.
21.11.2024 представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою (вх. № 42054/24), відповідно до якої просив здійснювати розгляд справи без його участі, а також просив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі. Вказана заява була судом долучена до матеріалів справи та прийнята до розгляду.
21.11.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/4169/24 на 30 днів за ініціативою суду, закрито підготовче провадження та призначено справу № 916/4169/24 до судового розгляду по суті. Судовий розгляд по суті призначений на "12" грудня 2024 року об 11:40 год., а також призначена резервна дата судового засідання з розгляду даної справи по суті на 09 січня 2025 року об 11:20 год.
Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.11.2024 у справі № 916/4169/24 на 12.12.2024 об 11:40 год., не відбулося у зв'язку з анонімним повідомленням про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі Господарського суду Одеської області, через що всі працівники та відвідувачі суду були евакуйовані на час проведення ГУДСНС України в Одеській області спільно з ГУНП в Одеській області оперативно-розшукових заходів.
12.12.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/4169/24 призначено на "09" січня 2025 року об 11:20 год.
09.01.2025, у зв'язку з неявкою учасників справи та неможливістю завершити розгляд справи, постановлено ухвалу Господарського суду Одеської області, якою відкладено розгляд справи № 916/4169/24 по суті на "06" лютого 2025 року об 11:00 год.
В судове засідання 06.02.2025 представник позивачки - ОСОБА_1 не з'явився, повідомлений належним чином, звертався до суду з відповідною заявою про розгляд справи за наявними в матеріалах справи документами та за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.
Відповідач - ТОВ «Шаром», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом направлення ухвал суду до його електронного кабінету в порядку ч.ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного документу, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до відомостей, наявних у КП «ДСС», відповідач - ТОВ «Шаром» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.
Крім того, суд зазначає, що відповідач зобов'язані демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, суд вважає, що позивач та відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними у ній матеріалами.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням представника відповідача у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників відповідача та третьої особи у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
В процесі розгляду справи подані позивачем всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з'ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
06.02.2025 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та згідно із приписами статтей 233, 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частини рішення без їх проголошення.
3. Фактичні обставини справи встановлені судом.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням установчих зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Шаром», оформленим протоколом № 1 від 22 березня 2017 року, вирішено створити ТОВ «Шаром», встановити його статутний капітал та розподілити частки у статутному капіталі наступним чином: громадянину ОСОБА_2 - 510,00 грн, що складає 51% статутного та громадянці ОСОБА_1 - 490,00 грн, що складає 49% статутного капіталу. Даним рішенням, серед іншого, також затверджено статут ТОВ «Шаром» та призначено на посаду директора товариства ОСОБА_1 .
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб - підприємців та громадський формувань, сформованого станом на 25.09.2024, 23.03.2017 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Шаром» (номер запису в реєстрі 15561020000061873), засновниками (учасниками) та кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ «Шаром» є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
На підставі проведених реєстраційних дій до Єдиного державного реєстру були внесені відомості про ОСОБА_1 як керівника ТОВ «Шаром» та представника.
З інформації, що міститься у відповідному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб - підприємців та громадський формувань, ОСОБА_1 наразі є директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Шаром», відомості про неї як керівника містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Так, згідно з п. 1.1 статуту ТОВ «Шаром», затвердженого установчими зборами учасників 22.03.2017, він розроблений відповідно до діючого законодавства України, Законів України «Про господарські товариства», Цивільного, Господарською кодексів України та визначає порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю «Шаром» (в подальшому Товариство).
Відповідно до п. 1.2, 5.2. статуту Учасниками Товариства є фізичні особи:
- ОСОБА_1 (володіє 49% частки статутного капіталу та кількістю голосів на зборах);
- ОСОБА_2 (володіє 51% частки статутного капіталу та кількістю голосів на зборах).
Згідно з п. 10.1. статуту вищим органом Товариства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників Товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.
Згідно з підпунктом в) пункту 10.2. статуту до компетенції зборів учасників товариства належить обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії.
При цьому, в п. 10.3. статуту передбачено, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотків голосів.
Відповідно до п. 10.4. статуту, про проведення загальних зборів Товариства учасники повідомляються не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного.
Виконавчим органом Товариства є директор, що обирається зборами учасників (п. 10.5. статуту).
26.07.2024 ОСОБА_1 прийняла рішення звільнитися з займаної нею посади директора ТОВ «Шаром», про що написала заяву про звільнення за власним бажанням з 02.09.2024, адресовану учаснику товариства - ОСОБА_2 .
З метою дотримання процедури звільнення директора з посади, 26.07.2024 ОСОБА_1 (директором Товариства) було направлено заяву на звільнення її з посади директора Товариства, а також повідомлення про скликання загальних зборів учасників ТОВ «Шаром» учаснику Товариства: ОСОБА_2 за адресою реєстрації, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У вказаному повідомленні виконавчий орган ініціював скликання загальних зборів учасників ТОВ «Шаром» на 02.09.2024 о 12 годині 00 хвилин за адресою: м. Одеса, вул. Краснослобідська, № 1/12 (юридична адреса підприємства), для вирішення питання про припинення повноважень директора та обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків. Окрім того, ОСОБА_1 повідомила, що, як учасник товариства, обізнана про скликання загальних зборів, датою та часом їх проведення, а також порядком денним.
Факт надсилання заяви і повідомлення про скликання загальних зборів учасників на адресу ТОВ «Шаром» та ОСОБА_2 підтверджується поштовими накладною Укрпошти від 26.07.2024 та відповідними описами вкладення в цінний лист.
Відповідно до наданого позивачкою акту про відсутність кворуму загальних зборів від 02.09.2024, загальні збори учасників не відбулись у зв'язку з відсутністю кворуму для прийняття рішення про звільнення директора внаслідок неявки учасника товариства із часткою у статутному капіталі 51% ОСОБА_2 .
Таким чином, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що позивачка належним чином повідомила учасників Товариства про своє волевиявлення на звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням, однак призначені директором ТОВ «Шаром» загальні збори учасників Товариства не відбулись у зв'язку з неявкою ОСОБА_2 , а тому відсутня можливість їх проведення та вирішення питання щодо припинення трудових правовідносин між Товариством та позивачкою.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
За приписами частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (стаття 140 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закону № 2275-VIII) цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону № 2275-VIII установчим документом товариства є статут.
Згідно зі ст. 28 Закону № 2275-VIII органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Відповідно до ст. 29 Закону № 2275-VIII загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.
Згідно з пунктом 7 частини 2 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції загальних зборів належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.
Частинами 2-4 статті 32 вказаного Закону передбачено, що виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.
За положеннями ч. 1-5 ст. 39 Закону № 2275-VIII виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва. Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є «дирекція», а його голови - «генеральний директор», якщо статутом не передбачені інші назви.
Частиною тринадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
5. Оцінка аргументів учасників справи, мотиви й висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 в справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину 1 статті 98 та частину першу статті 99 Цивільного кодексу України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт «г» частини п'ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України «Про господарські товариства» і частину п'яту статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.
При цьому, Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Кодекс законів про працю України регулює усі трудові відносини, які виникають між працівниками та юридичними особами. Проте, положення даних законів не врегульовують відносини виконавчого органу товариства та засновників, які врегульовані статтею 99 Цивільного кодексу України.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов'язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, та востаннє підтверджені у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 вказала на те, що звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема, у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов'язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.
Таким чином, норми трудового законодавства не розповсюджуються на спори між виконавчими органами товариства та самими товариствами, які є корпоративними, отже повинні розглядатися у порядку господарського судочинства.
При цьому, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем та відповідачем ані трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII, ані відповідного цивільно-правового договору.
Відтак, оскільки трудовий договір (контракт) не укладався, а між сторонами фактично відсутній спір щодо припинення такого договору, норми КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 127/27466/20.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Отже, позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 в справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 в справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 в справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Необхідність такого відступу зумовлена тим, що у справах № 761/40378/18, № 758/1861/18 та № 911/719/21 Верховний Суд застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище правовим висновкам.
За загальним правилом вирішення питання про припинення повноважень директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати вказане питання.
Таким чином, директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII).
При цьому директор має дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.
Як було встановлено судом вище, 26.07.2024 ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв'язку на адресу учасника Товариства - ОСОБА_2 заяву про звільнення її з посади директора за власним бажанням. Факт направлення на адресу відповідача та учасника вищенаведеного документа підтверджується наявними у матеріалах справи поштовими накладними про відправлення та описами вкладення у цінний лист, які суд визнає належними та допустимими, що свідчить про вчинення позивачкою всіх залежних від неї дій задля припинення трудових відносин з відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством.
Також, враховуючи вказані вимоги чинного законодавства, 26.07.2024, позивачка, як директор Товариства (виконавчий орган), правомірно надіслала учаснику Товариства повідомлення про скликання загальних зборів учасників ТОВ «Шаром», згідно якого за ініціативи директора було призначено загальні збори на 02 вересня 2024 року о 12:00 годині за адресою місцезнаходження Товариства.
Як зазначає позивачка у позовній заяві, учасник Товариства: ОСОБА_2 , який володіє 51% статутного капіталу та такою ж кількістю голосів, вказане повідомлення проігнорував. Призначені на 02.09.2024 загальні збори Товариства не відбулися та рішення не прийнято у зв'язку з відсутністю кворуму.
Враховуючи вищенаведені обставини, позивачка вичерпала доступні їй можливості позасудового вирішення питання про припинення її повноважень директора Товариства з власної ініціативи.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач дотримався визначеного Законом № 2275-VIII та статутом порядку скликання загальних зборів учасників Товариства з власної ініціативи, але учасник ТОВ «Шаром» проігнорував призначені загальні збори і участь в них не прийняв.
Матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 77-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті заяви позивачки про звільнення з посади директора відповідача, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора на підставі рішення загальних зборів учасників відповідача у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.
Обмеження прав позивача на припинення корпоративних (управлінських) відносин істотно позначається на сфері його приватного життя. При цьому, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру».
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя», в принципі, не виключає відносин професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме в межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).
Праця людини має для неї неабияке значення в багатьох контекстах: як у матеріальному, так й у контексті самореалізації і взагалі приватності особи. Наявність у реєстрі інформації щодо позивача як керівника товариства належить до його професійної діяльності та охоплюється поняттям «приватне життя».
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Водночас, не маючи законної можливості припинити повноваження директора Товариства, позивачка протиправно позбавляється можливості працевлаштуватися на іншу роботу (в тому числі на державну (публічну) службу, з урахуванням вимог Закону України «Про запобігання корупції», інших профільних Законів в частині вимог щодо несумісності), не має змоги очолити інше підприємство (з урахуванням вимог інших юридичних осіб).
Отже, позивачка не може бути примушена до продовження виконання управлінських функцій директора Товариства. Тим більше, що учасник Товариства ігнорує законні вимоги позивачки, не з'являється на загальні збори і не вирішує питання про припинення повноважень позивачки як директора Товариства.
Разом із тим, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18.
У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку одного з засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
З метою захисту своїх прав ОСОБА_1 у позовній заяві просила суд, зокрема визнати трудові відносини позивачки з ТОВ «Шаром» припиненими, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора за власним бажанням з 22.09.2024.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.
За умовами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення правовідношення.
Факт неприйняття учасниками ТОВ «Шаром» рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 свідчить про наявність між сторонами спору, який підлягає вирішенню в судовому порядку, і саме з набрання рішенням законної сили вирішується спір про припинення правовідносин між сторонами, де судом досліджуються обставини дотримання позивачем, як керівником підприємства, вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 року в справі № 910/6642/18).
Крім того суд звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що наведена в ухвалі суду від 08.02.2023 у справі №127/27466/20, належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів керівника товариства у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), як визначено у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 та 17.03.2021 у справі №761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема, через 38 днів після написання/подання заяви про звільнення по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.
У той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 в справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 в справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 в справі № 917/1739/17).
Отже в даному випадку належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача буде не визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), а саме припинення трудових відносини між позивачкою та відповідачем з дати набрання рішенням суду законної сили, у зв'язку зі звільненням з посади директора.
Таким чином, враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку що позовні вимоги щодо визнання припиненими трудових відносини ОСОБА_1 з ТОВ «Шаром» у зв'язку зі звільненням із займаної посади директора за власним бажанням підлягають задоволенню частково шляхом припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та відповідачем з дати набрання рішенням законної сили, у зв'язку зі звільненням із займаної посади директора Товариства.
Встановлені судом обставини відповідачем жодним чином не спростовані.
При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон).
Проведення реєстраційних дій, відповідно до ст. 6 Закону, належить до повноважень державного реєстратора.
Відповідно до вимог ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, рішення суду про припинення трудових правовідносин є підставою для проведення відповідної державної реєстрації зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі про юридичну особу будь-яким державним реєстратором в межах України в силу повноважень, визначених законодавством.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
За умовами пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, суд врахував, що коли пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, судовий збір покладається на відповідача з огляду те, що спір у даній справі виник у зв'язку з неправильними діями останнього.
Керуючись ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шаром» (вул. Краснослобідська, № 1/12, м. Одеса, 65006, код ЄДРПОУ 41231002) з дати набрання рішенням законної сили, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Шаром».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шаром» (вул. Краснослобідська, № 1/12, м. Одеса, 65006, код ЄДРПОУ 41231002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 17 лютого 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський