ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 лютого 2025 року м. ОдесаСправа № 915/740/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2024, прийняте суддею Семенчук Н.О., м. Миколаїв, повний текст складено 24.10.2024,
у справі №915/740/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ГРУП"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД"
про стягнення 132 666,66 грн
У червні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ГРУП" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача збитки у розмірі 132666,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно не здійснив реєстрацію податкових накладних за результатами виконання сторонами зобов'язань на підставі укладеного між ними договору №2-2023 від 02.01.2023, у зв'язку з чим позивач протиправно був позбавлений права включити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 132666,66 грн, яка фактично є збитками.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 25.06.2024 відкрито провадження у справі №915/740/24.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2024 у справі №915/740/24 (суддя Семенчук Н.О.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ГРУП" збитки у розмірі 132666,66 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що відповідач в порушення вимог податкового законодавства не зареєстрував податкові накладні за фактом здійснення господарських операцій на виконання договору №2-2023 від 02.01.2023, внаслідок чого позивач поніс збитки, оскільки безпідставно був позбавлений права включити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, як наслідок, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на заявлену до стягнення суму.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2024 у справі №915/740/24 скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ГРУП" не надало до місцевого господарського суду доказів бездіяльності відповідача щодо реєстрації податкових накладних, а також доказів неотримання позивачем податкового кредиту. Крім того, за твердженням апелянта, протиправність дій відповідача, яка полягає у порушенні правил складання та реєстрації податкових накладних, має бути доведена належними та допустимими доками, зокрема, актом (довідкою) перевірки або рішенням відповідного контролюючого органу, що складається за результатами перевірки, які у матеріалах справи відсутні, що виключає можливість притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (132666,66 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 17.12.2024 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 01.01.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ГРУП" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
02.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ГРУП" ("Покупець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД" ("Постачальник") укладено договір №2-2023 (далі - договір №2-2023 від 02.01.2023), за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю товар відповідно до специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору. Кількість, асортимент та марка товару визначаються у специфікації (додаток №1) до цього договору.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.4 договору №2-2023 від 02.01.2023 Постачальник здійснює поставку товару за власний рахунок. Строк поставки товару - протягом 20 робочих днів з моменту отримання 100% оплати від Покупця. Місце поставки: 02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 210. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної.
Видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання цього договору та приймання товару, зі сторони Покупця підписуються уповноваженими особами з числа тих, які визначені у порядку, що зазначений у пункті 4.2 цього договору. Сторони підписанням цього договору домовились про можливість поставки як усієї партії товару, що визначена у специфікації, так і можливість поставки товару частинами (пункти 4.5, 4.6 договору №2-2023 від 02.01.2023).
Згідно з пунктами 6.1, 6.3 договору №2-2023 від 02.01.2023 Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації (додаток №1) до цього договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати Постачальника, пов'язані з виконанням цього договору. Загальна ціна договору становить 880800,48 грн, у тому числі ПДВ 20% - 146800,08 грн. Ціна договору включає в себе обов'язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов'язані з виконанням цього договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов'язаних з виконанням цього Договору, не сплачується Покупцем окремо та вважається врахованою у ціну цього договору.
В силу пункту 7.1 договору №2-2023 від 02.01.2023 оплата за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Підписанням цього договору сторони домовились, що оплата товару відбувається частинами на умовах 100% передоплати відповідно до графіку платежів:
-передоплата у розмірі 398000 грн, у тому числі ПДВ 20%, що становить 66333,33 грн, перераховується Постачальнику протягом 3-х банківських днів з дати підписання договору та на підставі виставленого Постачальником рахунку;
-передоплата у розмірі 398000 грн, у тому числі ПДВ 20%, що становить 66333,33 грн, перераховується Постачальнику протягом 5-ти банківських днів з дати підписання договору;
-передоплата у розмірі 84800,48 грн, у тому числі ПДВ 20%, що становить 14133,32 грн, перераховується Постачальнику протягом 8-ми банківських днів з дати підписання договору, але не пізніше 07.01.2023.
За погодженням сторін можливі інші форми оплати, які не суперечать чинному законодавству України.
У пункті 7.2 договору №2-2023 від 02.01.2023 вказано, що датою здійснення оплати за цим договором вважається дата отримання коштів обслуговуючим банком Постачальника, що підтверджується відповідною позначкою банку, зазначеною у розрахунковому документі в реквізиті "Дата виконання".
За умовами пункту 13.1 договору №2-2023 від 02.01.2023 строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2023. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару в межах строків, визначених умовами цього договору.
Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною (пункт 14.3 договору №2-2023 від 02.01.2023).
Додатком №1 до договору №2-2023 від 02.01.2023 є підписана без зауважень та скріплена печатками сторін специфікація №1, в якій узгоджено найменування (асортимент) товару, кількість товару, одиницю виміру, ціну за одиницю з ПДВ та вартість товару з ПДВ, а саме: внутрішній LED екран P2.5 розміром 2880х1600 мм у кількості 2 штук за ціною 275788,80 грн за одиницю з ПДВ та загальною вартістю 551577,60 грн з ПДВ; внутрішній LED екран P2.5 розмір 1920х1120 мм у кількості 2 штук за ціною 128701,44 грн за одиницю з ПДВ та загальною вартістю 257402,88 грн з ПДВ; контролер Nova Star TB6 у кількості 2 штук за ціною 35910 грн за одиницю з ПДВ та загальною вартістю 71820 грн з ПДВ. Загальна вартість вищенаведеного товару становить 880800,48 грн, у тому числі ПДВ - 146800,08 грн.
Вартість вищенаведеного товару у загальній сумі 880800,48 грн у повному обсязі була сплачена позивачем на користь відповідача, про що свідчать платіжні інструкції №1750 від 03.01.2023 на суму 398000 грн, у тому числі ПДВ - 66333,33 грн; №1751 від 03.01.2023 на суму 398000 грн, у тому числі ПДВ - 66333,33 грн; №1753 від 03.01.2023 на суму 84800,48 грн, у тому числі ПДВ - 14133,41 грн.
На виконання договору №2-2023 від 02.01.2023 відповідач поставив позивачеві товар на загальну суму 880800,48 грн, у тому числі ПДВ - 146800,08 грн, що підтверджується підписаною без зауважень та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №1 від 28.01.2023.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було оформлено податкову накладну №1 від 03.01.2023 на суму 398000 грн (ПДВ - 66333,33 грн), податкову накладну №2 від 04.01.2023 на суму 398000 грн (ПДВ - 66333,33 грн) та податкову накладну №3 від 05.01.2023 на суму 84800,48 грн (ПДВ - 14133,41 грн).
Податкова накладна №3 від 05.01.2023 була зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідною квитанцією, у той час як у реєстрації податкових накладних №1 від 03.01.2023 та №2 від 04.01.2023 було відмовлено, про що позивача проінформовано листом Головного управління ДПС у Миколаївській області №14814/6/14-29-18-13 від 04.06.2024, наданим на адвокатський запит представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ГРУП".
У матеріалах справи містяться копії рішень Головного управління ДПС у Волинській області №8150306/39783307 від 25.01.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної №1 від 03.01.2023 та №8150307/39783307 від 25.01.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної №2 від 04.01.2023. В якості підстави для відмови у реєстрації вищенаведених податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних вказано ненадання відповідачем копій документів.
В адресованій Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД" претензії №22/04/24 від 22.04.2024 позивач, посилаючись на протиправне невиконання відповідачем свого обов'язку з реєстрації податкових накладних №1 від 03.01.2023 на суму 398000 грн (ПДВ - 66333,33 грн) та №2 від 04.01.2023 на суму 398000 грн (ПДВ - 66333,33 грн), яке зумовило втрату Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ГРУП" права на податковий кредит на загальну суму 132666,66 грн, просив у строк до 02.05.2024 відшкодувати вказану суму збитків.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 132666,66 грн збитків у зв'язку з не проведенням Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД" реєстрації податкових накладних.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що відповідач в порушення вимог податкового законодавства не зареєстрував податкові накладні за фактом здійснення господарських операцій на виконання договору №2-2023 від 02.01.2023, внаслідок чого позивач поніс збитки, оскільки безпідставно був позбавлений права включити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, як наслідок, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 132666,66 грн.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
За приписами частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною (універсальною) саме в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України є порушення зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Отже, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, факт протиправної поведінки відповідача, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками. Відповідачу, в свою чергу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці 1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в ЄРПН, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
В силу пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Загалом чинне законодавство не містить вимог щодо певних засобів доказування, якими можуть підтверджуватися обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних. Крім того, право позивача надавати докази щодо таких обставин (фактів) не може бути обмежене діями чи бездіяльністю контролюючого органу щодо проведення чи не проведення ним відповідної перевірки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20.
Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду, навіть правова оцінка, надана рішенням суду в іншій справі, зокрема, щодо того, чи є певна поведінка правомірною або неправомірною, не є обов'язковою для суду. Тим більше не може бути обов'язковою така оцінка, надана контролюючим органом.
Разом із цим висновок щодо порушення норм податкового законодавства, допущених при реєстрації податкових накладних чи розрахунків коригування, чи висновок про відсутність такого порушення є саме правовим висновком, а не фактом порушення.
Наведене свідчить про те, що у контексті доказування такої складової цивільного правопорушення як протиправна поведінка заподіювача збитків, відсутність матеріалів податкової перевірки (акта або рішення) відповідного контролюючого органу, не може звільняти від відповідальності за завдані майнові збитки, а господарський суд у такому випадку має як самостійно оцінити надані докази, зокрема, ті, що стосуються реєстрації податкових накладних, так і самостійно здійснити оцінку дій чи бездіяльності, у тому числі щодо порушення податкового законодавства.
Отже, обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних (розрахунків коригування до податкових накладних), можуть підтверджуватися не тільки матеріалами відповідної перевірки контролюючим органом, а й, зокрема, податковими накладними, розрахунками коригування тощо. Господарський суд має повноваження самостійно надавати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, зокрема, стосовно відповідності його дій чи бездіяльності при виконанні зобов'язання податковому законодавству України, якщо це необхідно для вирішення спору.
Аналогічний правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладений в постанові від 01.12.2023 у справі №926/3347/22.
Зазначеним спростовуються доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД" про те, що протиправність дій останнього, яка полягає у порушенні правил складання та реєстрації податкових накладних, має бути доведена лише актом (довідкою) перевірки або рішенням відповідного контролюючого органу, що складається за результатами перевірки, тим більше, що вищенаведені твердження апелянта ґрунтуються на постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/20686/20, від 30.05.2023 у справі №910/1542/22 та від 10.03.2020 у справі №911/224/19, в яких викладена правова позиція, що на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення вже не була актуальною.
Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження проведення ним реєстрації податкових накладних №1 від 03.01.2023 на суму 398000 грн (ПДВ - 66333,33 грн) та №2 від 04.01.2023 на суму 398000 грн (ПДВ - 66333,33 грн) за результатами виконання сторонами зобов'язань на підставі укладеного між ними договору №2-2023 від 02.01.2023.
Колегія суддів враховує, що з 01.01.2015 Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів/послуг, який з 01.01.2015 за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов'язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.
Водночас покупець товарів/послуг не є стороною публічно-правових відносин між продавцем товарів/послуг і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів/послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України зумовлює лише обов'язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.
Як наслідок, такий покупець також не може вимагати від держави відшкодування збитків, спричинених невиконанням контролюючим органом обов'язку з проведення перевірки, оскільки цей обов'язок контролюючий орган має не перед покупцем і його невиконання не вважається таким, що порушує якесь конкретне право платника податків.
Оскільки саме від продавця товарів/послуг, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи рішень Головного управління ДПС у Волинській області №8150306/39783307 від 25.01.2023 та №8150307/39783307 від 25.01.2023, відмова відповідачеві у реєстрації податкових накладних №1 від 03.01.2023 на суму 398000 грн (ПДВ - 66333,33 грн) та №2 від 04.01.2023 на суму 398000 грн (ПДВ - 66333,33 грн) в Єдиному реєстрі податкових накладних зумовлена поведінкою самого Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД", який не надав копії необхідних документів.
Сам факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН внаслідок нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача (постанова Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/334/22).
При цьому, хоча обов'язок продавця послуг зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання такого обов'язку фактично завдає покупцю збитків. Відтак належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17).
Крім того, у даному випадку має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи доведеність позивачем існування всіх елементів складу правопорушення, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі та, як наслідок, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ГРУП" збитків у розмірі 132666,66 грн.
Колегія суддів також зазначає, що апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо незаконності/необґрунтованості оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом даної справи в суді першої інстанції, у зв'язку з чим, беручи до уваги те, що за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи процесуальний принцип диспозитивності, не вбачає підстав для надання оцінки вказаному розподілу судових витрат.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 24.10.2024 у справі №915/710/24 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2024 у справі №915/710/24 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ЛЕД".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 17.02.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук