Справа № 552/4294/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11кп/818/301/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.3 ст. 185, ч.3 ст.357,
ч.1 ст.357, ч.2 ст.304 КК України
12 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 185, частиною 3 статті 357, частиною 1 статті 357, частиною 2 статті 304 КК України у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12020220510001704 від 14.09.2020 року, -
Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, з загальною середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, малолітніх дітей на утриманні не має, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 08.07.1999 Червонозаводським районним судом м. Харкова за статтями 17, 215-3 частиною 2, 141 частиною 2, 81 частиною 3, 193 частиною 3, 213 чачстиною 3, 42 КК України (в ред. 1960 року) до покарання у виді 5 років 6 міс. позбавлення волі з конфіскацією майна. Був звільнений 04.08.2001 з Холодногірської ВК Харківської обл. (№18) на підставі ст. 6 ЗУ «Про амністію» від 05.01.2001 із заміною невідбутої частини покарання на умовне з іспитовим строком 3 роки;
- 13.01.2005 Жовтневим районним судом м. Харкова за статтями 296 частиною 1, 191 частиною 3, 70 КК України (в ред. 2001 року) до покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки, з позбавленням права займати певні посади 2 роки, на підставі статті 71 КК України приєднана частина не відбутого покарання за вироком від 08.07.1999р. до 3 років 3 місяців позбавлення волі, з позбавленням права займати певні посади 2 роки. Згідно ст. 81 КК України був звільнений 06.03.2007р. з Темнівської ВК Харківської обл. (№100) на підставі постанови Харківського районного суду Харківської обл. від 21.02.2007р. умовно-достроково з не відбутим строком 11 міс. 17 днів;
- 09.09.2008 Дзержинським районним судом м. Харкова за частиною 1 статті 115 КК України (в ред. 2001 року) до покарання у виді позбавлення волі строком 9 років, на підставі статті 71 КК України приєднана частина не відбутого покарання за вироком від 13.01.2005р, до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком 9 років 6 міс. позбавлення волі. Звільнений 18.05.2016р. по відбуттю строку покарання,
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 185, частиною 3 статті 357, частиною 1 статті 357, частиною 2 статті 304 КК України, за якими призначено йому покарання:
за частиною 3 статті 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки;
за частиною 1 статті 357 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік;
за частиною 3 статті 357 КК України у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки;
за частиною 2 статті 304 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі частини 1 статті 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_8 до відбуття покарання у виді 4 (чотирьох ) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання обчислюється з моменту його фактичного затримання після звернення вироку до виконання.
В строк відбування покарання ОСОБА_8 зараховано час його тримання під вартою з 28.06.2022р. по 26.07.2022р., у відповідності з вимогами частини 5 статті 72 КК України із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
В силу вимог частини 6 статті 181 КПК України запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_8 у вигляді домашнього арешту вважається скасованим.
Згідно вироку 13 вересня 2020 року о 15.02 годині, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна 24, разом із раніше йому знайомим малолітнім ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який не був обізнаний у злочинному намірі ОСОБА_10 , маючи умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у сховище, тобто певне місце, відведене для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яке має засоби охорони від доступу сторонніх осіб та обладнанні технічними засобами (замок) - автомобільний (колісний) транспортний засіб (легковий автомобіль), який використовується для перевезення пасажирів та багажу, а також постійного чи тимчасового зберігання майна володільця транспортного засобу, та намір використати для своїх протиправних дій ОСОБА_9 як особу, яка внаслідок малолітнього віку не усвідомлює значення своїх дій, повідомив йому неправдиву інформацію про те, що за вищезазначеною адресою припаркований належний йому автомобіль «Mitsubishi Outlander», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який насправді належить гр. ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
Реалізуючи свій злочинний намір, діючи повторно, із корисливих мотивів, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_12 , тримаючись на певній відстані від даного автомобіля, використавши раніше приготований пристрій для сканування сигналізації, відімкнув двері автомобіля «Mitsubishi Outlander», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , після чого ОСОБА_9 безперешкодно проник до салону вказаного автомобіля та таємно викрав майно ОСОБА_11 , а саме шкіряну сумку чорного кольору марки «Diamond», вартість якої згідно з висновком експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса №16345 від 05.10.2020 складає 2910 (дві тисячі дев'ятсот десять) грн. 00 коп., в якій знаходились грошові кошти в сумі 630 (шістсот тридцять) грн. 00 коп., а також наступні речі: банківська картка «ПриватБанку» № НОМЕР_3 ; банківська картка «ОщадБанку» № НОМЕР_4 , банківська картка «ПриватБанку» № НОМЕР_5 ; банківська картка «ПриватБанку» № НОМЕР_6 ; дисконтна картка «БУДМЕН» № 852618; дисконтна картка «Метро» № 8040101300581120011595; дисконтна картка «Faishka» № 1000463969820; дисконтна картка «Нова Лінія» № 708831160; талон до посвідчення водія (серія номер: НОМЕР_7 ) виданий на ім'я ОСОБА_11 ; дисконтна картка « SMART» № НОМЕР_8 ; перепустка № НОМЕР_9 видана на ім'я ОСОБА_11 ; посвідчення водія (серія НОМЕР_10 ), видане на ім'я ОСОБА_11 ; лікарська довідка видана на ім'я ОСОБА_11 ; паспорт громадянина України (серія НОМЕР_11 ), виданий на ім'я ОСОБА_11 ; посвідчення працівника Національної поліції на ім'я ОСОБА_11 ; спеціальний жетон (нагрудний жетон) працівника Національної поліції № 0146720; кулькова ручка жовтого кольору; повербанк, які не мають матеріальної цінності.
Після цього ОСОБА_9 , будучи впевненим, що вказане майно належить ОСОБА_8 , передав його останньому. Заволодівши викраденим майном, ОСОБА_8 розпорядився ним на власний розсуд та з місця скоєння злочину зник, чим спричинив потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 3540 (три тисячі п'ятсот сорок) грн. 00 коп., чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 185 КК України.
Крім цього, за аналогічних обставин, як викладено у вироку суду першої інстанції, заволодівши сумкою з вище вказаними документами, ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що в ній знаходяться важливі особисті документи, втрата яких істотно ускладнює реалізацію особою своїх прав, свобод та законних інтересів, з місця скоєння злочину зник та в подальшому розпорядився ними на власний розсуд, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 357 КК України.
Крім цього, за аналогічних обставин, як викладено у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 заволодів сумкою, в якій знаходилися банківські картки ПриватБанку № НОМЕР_3 ; № НОМЕР_5 ; № НОМЕР_6 , банківська картка «ОщадБанку» № НОМЕР_4 та з місця скоєння злочину зник та в подальшому розпорядився ними на власний розсуд.
Відповідно до статті 1 Закону від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ «Про інформацію», підпунктів1. 4, 1. 14, 1. 27, 1. 31 статті 1, пунктів 15. 2 статті 15 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону від 7 грудня 2000 р. № 2121-III «Про банки та банківську діяльність» документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) є засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. При цьому один із видів доступу до банківських рахунків - це спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо), які є емітованими в установленому законодавством порядку пластиковими чи іншого виду картками, що використовуються для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або банку, а також для здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 357 КК України.
Крім того, за аналогічних обставин, як викладено у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний намір, діючи повторно, із корисливих мотивів, достовірно знаючи, що ОСОБА_9 не досяг чотирнадцятилітнього віку, тобто є малолітнім, та маючи умисел на втягнення малолітнього у злочинну діяльність, виконуючи свої злочинні дії, шляхом обману, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_12 , тримаючись на певній відстані від даного автомобіля, використавши раніше приготований пристрій для сканування сигналізації, відімкнув двері автомобіля «Mitsubishi Outlander», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , після чого ОСОБА_9 безперешкодно проник до салону вказаного автомобіля та таємно викрав майно ОСОБА_11 . Після цього ОСОБА_9 , будучи впевненим, що вказане майно належить ОСОБА_8 , передав його останньому. Заволодівши викраденим майном, ОСОБА_8 розпорядився ним на власний розсуд та з місця скоєння злочину зник, чим спричинив потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 3540 (три тисячі п'ятсот сорок) грн. 00 коп., чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 304 КК України. Не погодившись з вироком, захисник обвинуваченого та прокурор у кримінальному провадженні подали апеляційні скарги.
Прокурор до початку апеляційного розгляду відмовився від поданої апеляційної скарги, про що надав до суду відповідну письмову заяву.
Захисник обвинуваченого до початку апеляційного розгляду подав апеляційну скаргу зі зміненими доводами, в якій просить вирок суду скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги захисник мотивує тим, що в основу обвинувачення ОСОБА_8 були покладені покази ОСОБА_9 , який в судовому засіданні допитаний не був. Суд першої інстанції визнав доказами відомості, які не були предметом безпосереднього дослідження, а саме покази ОСОБА_9 . Крім того, суддя не мотивував у своєму рішенні чому саме зробив висновки про винуватість ОСОБА_8 , не прибрав існуючі розбіжності між обвинувальним актом і вироком, лише перелічив всі долучені стороною обвинувачення письмові докази, як докази, що підтверджують вину ОСОБА_13 , незважаючи на те, що жодного прямого доказу винуватості обвинуваченого серед цих документів, не має. Захисник вважає, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, грунтуються на припущеннях. Суд першої інстанції у вироку посилається на показання потерпілого ОСОБА_11 , однак потерпілий під час судового засідання не впізнав ОСОБА_8 , як ту людину, що вкрала його майно з автомобіля. Далі суд перераховує перелік процесуальних документів, які не містять жодного доказу винуватості ОСОБА_8 . Суд першої інстанції посилається на оглянуті в судовому засіданні відеозаписи, на яких нібито «чітко видно як ОСОБА_8 підходить до задніх дверей автомобіля «Mitsubishi Outlender», рукою відкриває їх, звідси вилазить ОСОБА_14 та вони вдвох швидко ідуть в бік Центрального ринку». Однак, сторона захисту не пам'ятає такого відео, де було б чітко видно вищевказане. Як пояснив ОСОБА_8 , він мешкає в цьому районі і проходить там майже щодня, жодного відеозапису, який би підтвердив участь ОСОБА_8 в указаній крадіжці, не має.
Також наявні суперечливі докази, а саме наявність пристрою для сканування сигналізації, на який посилається як досудове слідство в обвинувальному акті, так і суд у своєму рішенні. В матеріалах кримінального провадження такий пристрій відсутній і будь-якого підтвердження, що він існував, не має. Докази того, що ОСОБА_9 передав ОСОБА_8 викрадене майно з автомобіля потерпілого, також відсутні. Навпаки, всі речі, повернуті потерпілому під час досудового слідства, були надані органам досудового слідства матір'ю ОСОБА_9 .
Захисник вважає, що суд вийшов за межі висунутого обвинувачення, посилаючись на відбитки пальців руки ОСОБА_8 на автомобілі, оскільки відповідно до обвинувального акту ОСОБА_8 тримався на певній відстані від автомобіля. На думку сторони захисту, всі перелічені вироком докази не перевірені судом на їх належність, оскільки вони не підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, недостовірні, оскільки дані для обвинувачення і вироку, отримані не з цих доказів, а є припущення органу досудового слідства і суду першої інстанції. Всі ці докази в своїй сукупності та взаємозв'язку містять багато суперечностей. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційні вимоги, просили їх задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла наступного. Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно із статті 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок, яка має здійснюватись судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. На думку колегії суддів, судом першої інстанції вказані вимоги дотримані, висновок щодо винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 , кваліфікації його дій, є обґрунтованим, зроблений на підставі об'єктивного з'ясування обставин, які підтверджено сукупністю всіх досліджених судом доказів, що є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_8 . Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, посилався на показання потерпілого ОСОБА_11 , досліджені матеріали, а саме: заяву ОСОБА_11 від 13.09.20 про вчинення кримінального правопорушення; витяг з ЄРДР від 14.09.20; протокол огляду місця події від 13.09.20р. та додані до нього ілюстративні матеріали, відповідно до якого оглядалось місце події від 13.09.20 за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 24 та автомобіль «Mitsubishi Outlander», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; протокол огляду предмету від 15.09.20, відповідно до якого оглядався конверт, в якому знаходився металевий балончик; постанову про визнання речових доказів від 15.09.20р. (квитанція №2782); протокол огляду місця події від 22.09.20 та додані до нього ілюстративні матеріали, відповідно до якого оглядалась вилучена 22.09.20 в ході огляду місця події у ОСОБА_15 сумка марки «Diamond» та речі, які в ній знаходились; заяву ОСОБА_15 про добровільну згоду на проведення слідчого експерименту; протокол проведення слідчого експерименту від 22.09.20 та додані до нього ілюстративні матеріали, відповідно до якого слідчий експеримент проводився за адресою м. Харків, вул. Озерянська, 61, у дворі якого ОСОБА_15 22.09.20 знайшла сумку з документами, яка належить ОСОБА_11 ; протокол огляду предмету від 22.09.20, відповідно до якого оглядалась вилучена 22.09.20 в ході огляду місця події у ОСОБА_15 сумка марки «Diamond» та речі, які в ній знаходились; постанову про визнання речових доказів від 22.09.20; ухвалу Ленінського райсуду м. Харкова від 24.09.20р. про накладення арешту на майно; протокол пред'явлення речей для впізнання від 01.10.20 та додані до нього ілюстративні матеріали за участю потерпілого ОСОБА_11 , який підтвердив, що сумка та документи, які було викрадено з автомобіля, належить йому; зберігальні розписки від 23.09.20, 01.10.20; висновок судово-товарознавчої експертизи від 05.10.20 №16345, відповідно до якої ринкова вартість сумки чорного кольору, марки «Diamond», зазначеного в постанові про призначення експертизи з урахуванням зниження якості від зносу, станом на 13.09.20 складала 2910 грн. Ринкова вартість пензлика кулькового не визначалась з причини, вказаної в дослідницькій частині висновку. Ринкова вартість Повербанку не визначалась з причини, вказаної в дослідницькій частині висновку; рапорт о/у ВКП Холодногірського ВП ГУНП в Хар.обл. ОСОБА_16 ; протокол перегляду відеозапису від 05.10.20, відповідно до якого камера спостереження охоплювала заїзд на «Макдрайв» ресторану «Макдональдз» за адресою: м. Харків, вул. Суздальські ряди, 9 та вул. Різдвяної та диском із записом з камер відеоспостереження, 13.09.20, який був відтворений у судовому засіданні; заяву ОСОБА_8 від 16.10.20р. про добровільне видачу для огляду речі; протокол огляду предмету від 16.10.20, відповідно до якого оглядалась надані ОСОБА_8 речі, а саме: сорочка блакитного кольору, брюки чоловічі коричневого кольору та чорна чоловіча сумка. Вказані речі були на ОСОБА_8 під час крадіжки і їх чітко видно на відеозаписах з камер відеоспостереження; протокол пред'явлення особи для впізнання від 19.10.20 та додані до нього ілюстративні матеріали; протокол пред'явлення особи для впізнання від 21.10.20 та додані до нього ілюстративні матеріали; постанову про відібрання зразків для проведення експертизи від 20.10.20, заяву ОСОБА_8 про добровільну згоду на відібрання зразків та протоколом про отримання зразків від 20.10.20; постанову про доручення проведення експертизи від 20.10.20; висновок дактилоскопічної експертизи від 30.10.20 №10/1/1393СЕ-20 та додану до нього ілюстративну таблицю, постанови про визнання речових доказів від 05.10.20, 16.10.20, 04.11.20; протокол огляду предмету від 04.11.20, а саме паперового пакету з слідами рук від копійованих на трьох відрізках липкої стрічки. Суд першої інстанції, дослідивши дані з вищенаведених показань та письмових доказів, дійшов висновку про їх належність, допустимість та достатність для доведення винуватості ОСОБА_8 , з чим погоджується суд апеляційної інстанції. Сторона захисту посилається на те, що висновки суду першої інстанції грунтуються на припущеннях, а досліджені докази не підтверджують участі ОСОБА_8 у вчиненні крадіжки. Суд апеляційної інстанції не погоджується з наведеними твердженнями захисника, оскільки досліджені судом першої інстанції докази у їх сукупності є достатніми для висновку, що саме ОСОБА_8 вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення. Зокрема, потерпілий ОСОБА_11 , допитаний судом першої інстанції, пояснив, що він разом з дружиною і дитиною приїхав на «Центральний ринок», припаркував своє власне авто біля МакДональдса, неподалік від смітника, вони втрьох вийшли з машини і попрямували в бік автовокзалу. Коли він відійшов близько 50 метрів, то обернувся і йому здалося, що він побачив поряд зі своїм авто чоловіка, який стояв біля передньої водійської двері, та після спливу трьох років з моменту тієї події, він не пам'ятає як саме виглядав той чоловік, але він точно пам'ятав це під час досудового слідства, коли давав свідчення і ці свідчення є в матеріалах справи. Далі, ОСОБА_11 пояснив, що коли він побачив чоловіка біля свого авто то почав обертатися і приглядатися, щоб впевнитися в побаченому і в той момент помітив, як якийсь чоловік відкрив на декілька секунд (2-4 секунди) і закрив ліві двері його автомобіля і в цей же час спрацювала сигналізація на відкриття і закриття дверей автомобіля, ніби потерпілий натиснув на брелок. Також потерпілий зазначив, що мабуть чоловік до автомобіля не залазив, максимум - протягував руку. Враховуючи те, що автомобіль високий («Аутлендер»), майже в зріст людини, то потерпілий не зміг з впевненістю сказати, чи бачив він як відкривались і закривались задні ліві двері, але бачив як хтось відкривав передні ліві двері, так як стояв праворуч від авто по діагоналі. Потерпілий зустрівся поглядом з підозрюваним і пришвидшив рух в сторону свого автомобіля, невідомий також пришвидшився, почав відходити від автомобіля, повернув праворуч по тротуару до центрального входу в МакДональдс і швидко пішов до перехрестя в сторону «Центрального ринку». Також потерпілий пояснив, що коли він проводжав поглядом того чоловіка, якого бачив біля свого автомобіля, то на відстані вже десь 60-100 метрів - перед перехрестям, до нього підійшов хлопчик 12-13 років, зростом десь по груди може трохи нижче, який рухався в сторону МакДональдса і зупинився біля нього. Чи було в нього щось в руках, на даний час пригадати не зміг. Коли потерпілий підбіг до свого автомобіля, то він смикнув за двері і вони були зачинені, тому він вирішив, що йому все це здалося і цей чоловік не був в його автомобілі, але все одно вирішив перевірити чи вдалося чоловіку потрапити до авто, відкрив його своїм брелком і помітив, що там відсутня його барсетка, велика як сумка, яка була на задньому сидінні. З наведених показань потерпілого вбачається, що він бачив особу, яка перебувала поряд з його автомобілем 13.09.2020 та відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання від 19.10.2020 та доданим до нього ілюстративним матеріалом, потерпілий ОСОБА_11 впізнав особу № 3 зліва ( ОСОБА_8 ), як особу, яка 13.09.2020 скоїла крадіжку із його авто. Присутність ОСОБА_8 на місці події та його причетність до інкримінованих злочинів підтверджується протоколом перегляду відеозапису від 05.10.2020, відповідно до якого камера спостереження охоплювала заїзд на «Макдрайв» ресторану «Макдональдз» за адресою: м. Харків, вул. Суздальські ряди, 9 та вул. Різдвяної та диском із записом з камер відеоспостереження, 13.09.2020, який був відтворений у судовому засіданні суду першої інстанції. На відеозаписі «00000003550000401» чітко видно як ОСОБА_8 підходить до задніх лівих дверей автомобіля «Mitsubishi Outlander», рукою відкриває їх, звідси вилазить ОСОБА_9 та вони вдвох швидко їдуть в бік Центрального ринку. Також камера фіксує як потерпілий біжить до свого автомобіля, зупиняється і далі не переслідує ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Відповідно до рапорту о/у ВКП Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_16 , в ході відпрацювання осіб раніше засуджених за аналогічні злочини встановлено особу, зображену на скріншотах з відеозаписів камер відеоспостереження, якою є ОСОБА_8 . При цьому, сторона захисту не заперечує того, що на вказаному скріншоті зображено саме ОСОБА_8 . Обвинувачений у суді першої інстанції пояснив, що кожного дня ходить в тому місці, де відбувались дані події і біля автомобіля потерпілого він опинився випадково. ОСОБА_9 він знає, бо сидів в тюрмі з його батьком і колись бачив їх разом, нікуди з ним не ходив, а лише зустрічав його в різних місцях міста декілька разів. Знав, що його батько хворий, все що питав - «як у батька справи?», жодних злочинів з ним не скоював і навіть розмов про злочини у них не було. Також пояснив, що згідно відео з місця скоєння злочину, видно, що він просто зустрів на парковці ОСОБА_9 , спитав у нього за батька і вони розійшлися кожен своєю дорогою. Однак, показання обвинуваченого в частині, що він не скоював інкримінованих йому злочинів спростовується як змістом відеозапису, переглянутого судом першої інстанції та перевіреним судом апеляційної інстанції, а також висновком дактилоскопічної експертизи від 30.10.20р. №10/1/1393СЕ-20 та доданою до нього ілюстративною таблицею, відповідно до якої на задніх дверях автомобіля «Mitsubishi Outlander», виявлено відбитки пальців лівої та правої руки ОСОБА_8 . Колегія суддів не погоджується з доводами захисника про те, що суд першої інстанції вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, посилаючись на наявність відбитків пальців обвинуваченого на автомобілі, враховуючи, що відповідно до пред'явленого йому обвинувачення, останній тримався на певній відстані від автомобіля. Дійсно, відповідно до пред'явленого обвинувачення, яке визнано судом першої інстанції доведеним, ОСОБА_8 , тримаючись на певній відстані від даного автомобіля, використавши раніше приготований пристрій для сканування сигналізації, відімкнув двері автомобіля «Mitsubishi Outlander», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , після чого ОСОБА_9 безперешкодно проник до салону вказаного автомобіля та таємно викрав майно ОСОБА_11 . Разом з тим, як вбачається із встановлених обставин, обвинувачений тримався на певній відстані від автомобіля спочатку, тобто до того, як він заволодів викраденим майном, оскільки до транспортного засобу проник ОСОБА_9 , після чого на відеозаписі із камери відеоспостереження зафіксовано як обвинувачений швидко крокує до автомобіля та рукою відкриває задні ліві двері автомобіля «Mitsubishi Outlander», звідки вилазить ОСОБА_9 та вони вдвох швидко їдуть в бік Центрального ринку. Щодо доводів захисника про відсутність пристрою для сканування сигналізації, який так і не був встановлений органом досудового розслідування, слід зазначити, що матеріали провадження не містять даних про проникнення до автомобіля шляхом злому дверей чи замка, потерпілий про це не повідомляв, навпаки вказав, що помітив, як якийсь чоловік відкрив на декілька секунд (2-4 секунди) і закрив ліві двері його автомобіля і в цей же час спрацювала сигналізація на відкриття і закриття дверей автомобіля, ніби потерпілий натиснув на брелок. Коли потерпілий підбіг до свого автомобіля, то він смикнув за двері і вони були зачинені, тому він вирішив, що йому все це здалося і цей чоловік не був в його автомобілі, але все одно вирішив перевірити чи вдалося чоловіку потрапити до авто, відкрив його своїм брелком. Та обставина, що органом досудового розслідування не встановлено місцезнаходження пристрою для сканування сигналізації, не спростовує причетності ОСОБА_8 до викрадення майна з транспортного засобу потерпілого ОСОБА_11 . Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що на банківських картках, які знаходилися в середині шкіряної сумки (барсетки) потерпілого виявлені відбитки пальців лівої та правої руки ОСОБА_8 , що обвинувачений пояснити не зміг. Вказана обставина також спростовує доводи захисника про відсутність доказів передачі викраденого майна ОСОБА_9 обвинуваченому ОСОБА_8 . Захисник стверджує, що в основу обвинувачення покладені показання ОСОБА_9 , який не був безпосередньо допитаний судом першої інстанції. Разом з тим, відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.10.2020 та доданим до нього ілюстративним матеріалом, свідок ОСОБА_9 впізнав особу №3 ( ОСОБА_8 ), як особу на ім'я ОСОБА_17 , який сказав йому 13.09.2020 взяти чоловічу сумку із салону авто. Вказаний протокол є самостійним джерелом доказів, зауважень щодо його допустимості як доказу у кримінальному провадженні сторона захисту не висловила та не ставила під сумнів сам зміст даного протоколу, а стверджує, що суд мав безпосередньо допитати вказаного свідка. Підтвердження відомостей, встановлених під час пред'явлення особи для впізнання, не потребує обов'язкового проведення допиту судом особи, з якою проводилася така слідча дія. З матеріалів судового провадження встановлено, що під час судового розгляду вирішувалося питання щодо допиту свідків ОСОБА_9 та його матері ОСОБА_15 . В матеріалах провадження наявна копія ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.10.2022, зі змісту якою вбачається, що ОСОБА_18 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, 18.03.2022 перетнув державний кордон України через пункт пропуску «Солотвино», у зв'язку із чим ОСОБА_18 ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.10.2022 оголошено в розшук, а провадження щодо нього зупинене. В подальшому, Ленінський районний суд м. Харкова за клопотанням прокурора постановив ухвалу від 26.10.2022 про витребування інформації щодо перетину свідками ОСОБА_15 та її сином ОСОБА_9 державного кордону України. Відповідно до відповіді на запит суду, надано інформацію про в'їзд та виїзд ОСОБА_15 за кордон в період з 01.08.2022 по 24.01.2024, інформації щодо ОСОБА_19 за вказаний період не виявлено. Крім того, судом першої інстанції в порядку статті 333 КПК України надавалося доручення органу досудового розслідування на встановлення місцезнаходження вказаних свідків. Згідно рапорту старшого о/у СКП ВП № 2 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області, місцеперебування свідків встановити неможливо, за останніми даними свідки знаходяться за кордоном. Відповідно до заяви від 14.05.2024, прокурор з урахуванням всіх обставин та неможливості встановлення місцезнаходження свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_15 , просила їх не допитувати. Враховуючи, що судом першої інстанції та органом досудового розслідування вживалися заходи щодо встановлення місцезнаходження свідків, а прокурор у подальшому фактично відмовилася від їх допиту, у зв'язку із неможливістю встановлення їх місця перебування та повідомлення про необхідність явки до суду, суд апеляційної інстанції вважає, що принцип безпосередності дослідження показань та доказів, судом першої інстанції не порушений. Таким чином, на переконання колегії суддів, всі докази в їх сукупності підтверджують обставини, встановлені судом першої інстанції та викладені у вироку. Висновки суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень є обгрунтованими та мотивованими. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на час судового розгляду закінчилися строки притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за частинами 1, 3 статті 357 КК України, передбачені частиною 1 статті 49 КК України. Вказані кримінальні правопорушення є кримінальними проступками, строк давності за якими відповідно пункту 2 частини 1 статті 49 КК України становить 3 роки. Враховуючи, що всі вчинені ОСОБА_8 кримінальні правопорушення утворюють ідеальну сукупність, строк давності за всі кримінальні правопорушення розпочинається з 13.09.2020. Даних про те, що перебіг давності зупинявся чи перервався, матеріали провадження не містять. Частина 2 статті 285 КПК України зобов'язує суд роз'яснити особі, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, право на таке звільнення. У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 284, частини 3 статті 288 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності; суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Відповідно до статті 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження. Судом апеляційної інстанції роз'яснено ОСОБА_8 його право на звільнення від кримінальної відповідальності за частинами 1, 3 статті 357 КК України, роз'яснено, що це є нереабілітуючою обставиною, на що останній погодився та підтвердив своє бажання на звільнення його від кримінальної відповідальності за вказаними кримінальними правопорушеннями. Захисник обвинуваченого не заперечував проти такої позиції підзахисного. У зв'язку із наведеним, вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року в частині засудження ОСОБА_8 за частинами 1, 3 статті 357 КК України необхідно скасувати, на підставі частини 1 статті 49 КК України звільнити ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 357 та за частиною 3 статті 357 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за частинами 1, 3 статті 357 КК України, у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України - закрити. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлені підстави для часткового скасування вироку суду, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.
Вказана обставина не впливає на вид та міру призначеного судом першої інстанції ОСОБА_8 покарання як окремо за частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 304 КК України так і за сукупністю кримінальних правопорушень, оскільки призначене покарання не є максимальним та з урахуванням даних про особу обвинуваченого, є необхідним та достатнім для досягнення мети та завдань покарання. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого вироку та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 284, 405, 407, 417, 418, 419 КПК України, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково. Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року в частині засудження ОСОБА_8 за частинами 1, 3 статті 357 КК України скасувати.
На підставі частини 1 статті 49 КК України звільнити ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 357 та за частиною 3 статті 357 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за частинами 1, 3 статті 357 КК України, у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України - закрити.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за частиною 3 статті 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за частиною 2 статті 304 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, та на підставі статті 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: