Рівненський апеляційний суд
Іменем України
11 лютого 2025 року м. Рівне
Справа № 557/1507/23
Провадження № 11-кп/4815/136/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілого ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12023181080000109 за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_7 на вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 18 квітня 2024 року стосовно
ОСОБА_6 , котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Здолбунів Рівненської області, де зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, працюючого заступником директора з виробництва ТОВ «Традекс Агрі»,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Вироком Гощанського районного суду Рівненської області від 18 квітня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за ч.1 ст. 286-1 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, до покарання у виді штрафу у розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
При цьому судом вирішено питання стосовно речових доказів, процесуальних витрат, а також скасовано арешт, накладений на майно у даному кримінальному провадженні.
Цим вироком ОСОБА_6 визнаний винним в тім, що він 09 травня 2023 року о 19 годині, перебуваючи у стані середньої степені алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «MERCEDES BENZ ML-320», реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження технічного стану транспортного засобу №2013-Е від 24 травня 2023 року, на 312 км+700 м автомобільної дороги М-06 «Київ-Чоп», рухаючись з боку міста Рівне в напрямку селища Гоща Рівненської області, в порушення пункту 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР), при зміні напрямку руху з лівої крайньої смуги у праву крайню смугу, проявив неуважність до дорожньої обстановки, при виникненні небезпеки для руху у вигляді автомобіля ЗАЗ 110270 «Таврія», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , що рухався проїзною частиною дороги в попутному напрямку, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, допустив зіткнення з останнім.
У результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої неускладненої травми ШВХ з наявністю переловивиху 6-го шийного хребця (С6) зі зміщенням та перелому зовнішньої колони 6-го шийного хребця (С6), ускладненого компресійно-корінцевим симптомом, які за висновком судово-медичної експертизи №449 від 19 червня 2023 року відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень по критерію тривалого розладу здоров'я.
Порушення ОСОБА_6 вимог пункту 10.1 Правил дорожнього руху, який передбачає, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, відповідно до судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди №2213-Е від 02 червня 2023 року, перебуває у прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_7 просить вказаний вирок змінити, призначивши ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст. 286-1 КК, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, у виді штрафу у розмірі 2 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн., без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
В обґрунтування цих вимог зазначив, що місцевий суд, призначаючи покарання, не дав належної оцінки даним про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання і має на своєму утриманні дружину з інвалідністю 3-ї групи, матір та неповнолітнього сина, тобто він - єдиний годувальник сім'ї. Також він приймає активну участь у житті громади за місцем проживання і є волонтером - сплачує кошти для Збройних Сил України та на відновлення і відбудову України.
Наступного дня після події обвинувачений відвідав потерпілого у лікувальному закладі, перепросив за вчинене необережне діяння та добровільно сплатив компенсацію за завдану моральну шкоду. Між обвинуваченим та потерпілим було укладено угоду про примирення, якою сторонами передбачено взаємоузгоджене та справедливе покарання, пропорційне тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яка не була затверджена судом.
Також прокурором ОСОБА_9 було подано апеляційну скаргу, в якій він просив вказаний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним та засудити за ч.1 ст. 286-1 КК на 1 рік позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
До початку апеляційного розгляду від прокурора ОСОБА_9 надійшла заява в порядку ст. 403 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) про відмову від апеляційної скарги.
Як передбачено частиною першою вкзаної норми кримінально-процесуального закону особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду.
За цих обставин, колегією суддів розглядається лише апеляційна скарга сторони захисту.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги, міркування прокурора ОСОБА_4 про залишення вироку без змін, думку потерпілого ОСОБА_5 щодо законності оскаржуваного вироку, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Щодо обраного виду та міри покарання обвинуваченому, то колегія суддів вважає, що воно ґрунтується на вимогах закону про кримінальну відповідальність.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 Постанови від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Як передбачено статтею 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Ухвалюючи цей вирок, суд першої інстанції в повній мірі дотримався вказаних вимог закону, призначивши обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає як особі винного, так і встановленим обставинам кримінального провадження.
Зокрема судом було враховано пом'якшуючі покарання обставини, а саме визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, те, що відшкодував шкоду потерпілому та примирився з ним, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
При цьому, місцевий суд дано належну оцінку ступеню тяжкості скоєного обвинуваченим злочину та обставинам його вчинення, відсутність тяжких наслідків і дані про особу винного, а саме те, що він раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки - на його утриманні неповнолітня дитина і дружина, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, позитивно характеризується, проявляє волонтерські зусилля та ініціативи.
Сукупність вказаних обставин стала підставою для висновку місцевого суду про можливість призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, перейшовши до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного у санкції ч.1 ст. 286-1 КК, а саме штрафу, визначивши його розмір - 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів зауважує, що, враховуючи положення ст. 53 КК, конкретний розмір штрафу, який підлягає стягненню із засудженого, повинен визначатися судом з урахуванням двох критеріїв: а) тяжкості вчиненого злочину і б) майнового стану винного, і за загальним правилом це покарання призначається в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
Стороною захисту не було надано жодних доказів, що визначений місцевим судом розмір штрафу не відповідає майновому стану обвинуваченого та тяжкості вчиненого злочину. Не було встановлено таких обставин і під час апеляційного розгляду.
Окрім того, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності призначення обвинуваченому, додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на мінімальний строк, встановлений санкцією ч.1 ст. 286-1 КК.
Враховуючи те, що вказаний злочин був учинений обвинуваченим у стані алкогольного сп'яніння, тому, на переконання колегії суддів, призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами є обов'язковим, адже сприятиме виправленню ОСОБА_6 та попередить вчинення ним злочинів аналогічного характеру у майбутньому.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, ухвалений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а також закону про кримінальну відповідальність, а тому підстав для його зміни та задоволення апеляційних вимог сторони захисту не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 18 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3