17 лютого 2025 року
м. Київ
справа №460/15907/23
адміністративне провадження № К/990/5939/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі №460/15907/23 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправними та скасування постанови, рішень, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (далі - ВМКЦ ЗР), Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України (далі також - ЦВЛК), у якому просив:
- визнати протиправною і скасувати постанову військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) ВМКЦ ЗР, оформлену довідкою від 09 лютого 2023 року №6412;
- визнати протиправним і скасувати рішення ЦВЛК, оформлене у формі листа від 27 березня 2023 року вих. №598/2141, щодо відсутності підстав для скасування постанови ВЛК ВМКЦ ЗР, оформленої довідкою цієї комісії від 09 лютого 2023 року №6412;
- визнати протиправним і скасувати рішення ЦВЛК, оформлене у формі листа від 15 травня 2023 року вих. №598/3924, щодо відсутності підстав для проведення повторного (контрольного) медичного огляду;
- зобов'язати ЦВЛК видати ОСОБА_1 направлення для проведення повторного (контрольного) медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби та причинного зв'язку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України щодо здійснення належного розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої в його інтересах адвокатом Владіміровою Ольгою Василівною, від 24 березня 2023 року про перегляд про перегляд та скасування довідки ВЛК ВМКЦ ЗР від 09 лютого 2023 року.
Визнано протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України щодо здійснення належного розгляду вимоги ОСОБА_1 , поданої в його інтересах адвокатом Владіміровою Ольгою Ваилівною, від 28 квітня 2023 року про розгляд заяви від 24 березня 2023 року у визначеному законом порядку.
Зобов'язано Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України розглянути заяву ОСОБА_1 , поданої в його інтересах адвокатом Владіміровою Ольгою Василівною, від 24 березня 2023 року про перегляд про перегляд та скасування довідки ВЛК ВМКЦ ЗР від 09 лютого 2023 року.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 3219 (три тисячі двісті дев'ятнадцять) грн 30 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України Міністерства оборони України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
14 лютого 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі №460/15907/23. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року справу №460/15907/23 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у зв'язку із існуванням низки судових рішень першої та апеляційної інстанцій у аналогічних справах з протилежними правовими висновками та відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Посилаючись на судові справи, в яких, на думку скаржника, судами попередніх інстанції по різному вирішено аналогічні спори, відповідач не обґрунтовує, що в зазначених справах висновки зроблені за аналогічних фактичних обставин та не містять індивідуальних ознак, характерних виключно для них.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі №460/15907/23 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправними та скасування постанови, рішень, зобов'язання до вчинення дій.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко