Справа № 240/18938/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
17 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
у вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (внаслідок заміни Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року позов задоволено, а саме:
- визнано неправомірними дії Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) щодо невключення до розрахунку середньомісячної заробітної плати суми винагороди державного виконавця при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги за 2016 та 2017 рік;
- зобов'язано з Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), здійснити ОСОБА_1 перерахунок матеріальної допомоги за 2016 та 2017 рік, врахувавши при визначенні середньої заробітної плати суми отриманої нею винагороди державного виконавця, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Додатковим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року визнано неправомірними дії Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) щодо невключення до розрахунку середньомісячної заробітної плати суми винагороди державного виконавця при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щорічної основної оплачуваної відпустки за 2016 та 2017 рік; зобов'язано з Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної основної оплачуваної відпустки за 2016 та 2017 рік, врахувавши при визначенні середньої заробітної плати суми отриманої нею винагороди державного виконавця, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги зазначено, що винагорода державного виконавця не входить до структури заробітної плати, а тому у відповідача не має обов'язку її враховувати при обчисленні додаткових виплат.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду - залишити без змін.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з урахуванням наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом Головного територіального управління юстиції у Житомирській області № 617/11 від 07.05.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з 07.05.2015в порядку переведення.
Згідно з наказами Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 14.06.2016 №470/12, від 09.06.2016 №454/12 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку та нараховано відпускні в сумі 543,95 грн. - без врахування суми отриманої винагороди державного виконавця.
Згідно з наказами Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 14.07.2016 №655/12, від 13.07.2016 №649/12 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку та нараховано відпускні в сумі 3708,43 - без врахування суми отриманої винагороди державного виконавця.
Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Житомирській області №970/12 ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань в розмірі щомісячної середньої заробітної плати в сумі 3046,16 грн., - без врахування суми отриманої винагороди державного виконавця,
У вересні 2016 року ОСОБА_1 виплачувалась винагорода державного виконавця в сумі 4250.00 грн., а в грудні 2016 року в сумі 62319,89 грн.
Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 25.11.2016 року №1082/12 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку та нараховано відпускні в сумі 1504,93 грн. - без врахування суми отриманої винагороди державного виконавця.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 виплачувалась винагорода державного виконавця в сумі 23381,81 грн.
Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 11.04.2017 №183/12 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку та нараховано відпускні в сумі 2659,73 грн. - без врахування суми отриманої винагороди державного виконавця.
Також, згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 11.04.2017 ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань в розмірі щомісячної середньої заробітної плати в сумі 8217,50 грн. - без врахування суми отриманої винагороди державного виконавця.
У червні 2017 року ОСОБА_1 виплачувалась винагорода державного виконавця в сумі 47765,34 грн.
Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від серпня 2017 року №637/12 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку та нараховано відпускні в сумі 3046,50 грн. - без врахування суми отриманої винагороди державного виконавця.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 виплачувалась винагорода державного виконавця в сумі 37515,13 грн.
Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від вересня 2017 року ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань в розмірі щомісячної середньої заробітної плати в сумі 14220,88 грн., - без врахування суми отриманої винагороди державного виконавця.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 виплачувалась винагорода державного виконавця в сумі 19920,33 грн., в листопаді 2017 року в сумі 9600.00 грн., у грудні 2017 року в сумі 20569,98 грн.
Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 20.09.2017 №970/11 ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань в розмірі щомісячної середньої заробітної плати в сумі 14220,88 грн., - без врахування суми отриманої винагороди державного.
Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 14.12.2017 року №1431/11 ОСОБА_1 надано відпустку у зв'язку із вагітністю та пологами в розмірі 107748,32 грн. - без врахування суми отриманої винагороди державного виконавця.
Відповідачем не заперечується, що при нарахуванні матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2016, 2017 роки та відпустки у зв'язку із вагітністю та пологами до обчислення розрахунку середньомісячної заробітної плати не включено суми отриманої державний виконавцем винагороди за попередні місяці.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, визначені в Законі України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.
Частиною 1 статті 8 Закону № 1403-VIII передбачено, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.
Відповідно до статті 57 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно з частиною 1 статті 59 Закону №889-VIII щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Згідно з статтею стаття 21 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи АI групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 2 статті 54 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 року №500, державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Пунктом 1 Порядку №100 передбачено, що вказаний Порядок застосовується у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати визначені пунктом 3 Порядку №100, який передбачає, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
Зміст вказаної норми свідчить, що перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат, на час спірних відносин не включав винагороду державного виконавця як таку, яка не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат.
Підпунктом «б» пункту 4 Порядку № 100 установлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Нормами статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Аналогічні положення містяться у ст.1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95).
Також, положеннями ст. 2 Закону №108/95 передбачено, додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Відповідно до п.1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати", затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Згідно з розділом 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, 2.2. фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно до частини 2 статті 50 Закон України №889-VIII (редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», якими врегульовано питання оплати праці працівників органів державної виконавчої служби, заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126).
Відповідно до статей 13 та 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 8 вересня 2016 року № 643, якою затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643).
Відповідно до пункту 1 Порядку №643 цей Порядок і розміри визначають механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Приписами пункту 2 Порядку №643 визначено, що у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру, стягнення заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, за виконавчим документом про стягнення аліментів державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода.
Згідно з пунктом 3 Порядку №643 державному виконавцю, на виконанні у якого перебував виконавчий документ немайнового характеру та який забезпечив його фактичне виконання в повному обсязі, виплачується винагорода в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є фізична особа, та двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є юридична особа.
Державні виконавці, зазначені у пункті 2 цього Порядку, мають право на винагороду за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Мін'юстом (далі - критерії виплати винагороди) (пункт 5 Порядку №643).
Отже, за змістом вказаного Порядку у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа (майнового характеру, немайнового характеру, стягнення аліментів та інше) державні виконавці мають право на винагороду за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Мін'юстом.
Відповідно до п.п. 17, 18 Порядку № 643 винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати. Виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.
Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що виплачена сума винагороди державного виконавці відповідно до Порядку №643 не є премією, сплаченою із бюджету, а є винагородою (заохоченням), яка виплачується із стягнутого з боржника виконавчого збору, який становить 10% суми боргу, що фактично стягнута з боржника.
Також, згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата».
Із аналізу вищенаведених норм випливає, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що винагорода державного виконавця відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п.4 Порядку №100.
За таких обставин, винагорода державного виконавця за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій.
Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою, а тому має бути врахована під час обчислення середньої заробітної плати.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 по справі №814/564/16, від 23.02.2023 у справі № 400/4679/20, від 31.01.2023.
Підстав відступлення від приведених висновків Верховного Суду судом не встановлено, а відповідачем не вказано.
Також у вказаних вище рішеннях касаційний суд відхилив посилання відповідача на положення статті 50 Закону України «Про державну службу», оскільки прямою нормою закону, а саме статтею 13 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що винагорода є складовою частиною заробітної плати працівника органу державної виконавчої служби.
Так, дійсно, підпунктом н) пункту 3 Порядку № 100 в редакції, чинній з 12 грудня 2020 року, встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються винагороди державним виконавцям.
Отже, саме з 12 грудня 2020 року винагорода державного виконавця не враховується при обчисленні середньої заробітної плати, а до цієї дати така винагорода відповідно до усталеної практики Верховного Суду мала враховуватися при обчисленні середньої заробітної плати для цілей відповідних розрахунків.
У зв'язку з тим, апеляційний суд визнає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для включення винагороди державного виконавця при обчисленні середньої заробітної плати в період з 2010 по 2020 роки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки неврахування відповідачем винагороди державного виконавця позивача при обчисленні його середньої заробітної плати в розрахунках виплати відпускних за 2016 та 2017 рік, є протиправним.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не встановлено, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) залишити без задоволення, а додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.