17 лютого 2025 рокусправа № 380/15840/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 26.10.2022 та розміру грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020, 2021 та 2022 роки відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 26.10.2022 та розміру грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020, 2021 та 2022 роки відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що за період з 30.01.2020 до 26.10.2022 відповідач неправильно нараховував та виплачував йому грошове забезпечення, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Стверджує, що у зв'язку з наведеними обставинами отримував допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у заниженому розмірі. Вважаючи дії відповідача щодо неповноти нарахування та виплати щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 29.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
02.08.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що п. 4 постанови №704 передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Наголошує, що попередня редакція п. 4 постанови після скасування п. 6 постанови №103 не поновила дію. Отже, з 01.03.2018 діяла одна розрахункова величина обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Крім того зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду. А тому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Частиною 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2022 №453 майора ОСОБА_1 , командира зенітно-ракетної батареї військової частини НОМЕР_2 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, починаючи з 26.10.2022.
14.05.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 26.10.2022, грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 та 2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року і множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом від 21.06.2024 №823/489/1563 пс/1 відповідач повідомив, що п. 4 постанови №704 передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб визначено у розмірі 1762,00 грн. Ці норми чинного законодавства застосовувалися під час нарахування щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових видів грошового забезпечення з 30.01.2020 по 26.10.2022.
До відповіді додав довідку про грошове забезпечення та грошовий атестат позивача.
З довідки, виданої відповідачем 21.06.2024 №823/489/1563пс/2 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 26.10.2022, вбачається, що при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням військова частина НОМЕР_1 застосовувала прожитковий мінімум, встановлений законом на 01.01.2018.
Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати щомісячного грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 26.10.2022 та одноразових додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2020, 2021, 2022) року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», протиправними, позивач пред'явив цей позов.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із незастосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, під час обчислення грошового забезпечення позивача.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За правилами ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами ст. 40 Закону №2232-XII регламентовано, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців унормовано Законом України від 20.12.1991 №2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), ст. 1 якого встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 1, 2 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оброни України від 26.06.2018 №260 (далі - порядок №260).
Згідно з п. 2 розділу І порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди та допомоги.
За правилами п. 3 розділу І порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є штат військової частини (установи, організації); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до абз. 4 п. 8 порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), п. 1 якої, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 15.
Відповідно до п. 2 постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 (у редакції, чинній до 01.10.2020) містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова №704 набрала чинності 01.03.2018.
Разом з тим, 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова №103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 п. 4 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому зміни до додатків, у тому числі до приміток додатків 1, 14, не вносилися. За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем безпосередньо для супроводу та зв'язку з нормою, а відтак вона не має визначального значення.
Отже, з 24.02.2018 (з дати набрання чинності постанови №103) змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Суд акцентує на тому, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) п. 4 вже був викладений в редакції змін згідно з п. 6 постанови №103.
Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови №103, яким внесені зміни до п. 4 постанови №704. Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 зазначену постанову адміністративного суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Тобто з 29.01.2020 у зв'язку з втратою чинності п. 6 постанови №103 відновлено дію п. 4 постанови №704 у первинній редакції. Відповідно виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (тобто станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови №704, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як стверджує відповідач.
Таким чином, відповідно до редакції п. 4 постанови №704, яка діяла до внесення змін, з 29.01.2020 розрахунковими величинами для визначення розміру посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, та відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Ця позиція кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.
Крім того, суд звертає увагу, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ).
За змістом п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Оскільки ця норма чинна та за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 постанови №704, а також додатків 1, 12, 13, 14 до неї, то відсутні правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Застосування зазначених нормативно-правових актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 в справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки:
- з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
У подальшому такий висновок підтриманий Верховним Судом, зокрема, але не виключно у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), №120/6288/21-а (постанова від 15.02.2023), №340/3604/22 (постанова від 05.04.2023), №340/608/23 (постанова від 02.04.2024), №140/5956/22 (постанова від 24.07.2024).
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до обставин справи, що розглядається, суд зазначає, що для вирішення питання про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 необхідно встановити чи відбулось зростання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій регламентовано Законом України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі - Закон №2017-III).
За дефініцією, закріпленою ст. 1 Закону №2017-III, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому за правилами ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Натомість, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України від 15.12.2020 № 1082-I0 «Про Державний бюджет України на 2021рік», 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2020, 2021 та 2022 роки відповідно, не містять.
Отже, розрахунковою величиною для визначення розміру грошового забезпечення позивача є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022.
Водночас, суд зауважує, що 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», якою внесено зміни до п. 4 постанови №704, виклавши абц. 1 в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 і саме з цієї дати діє нова редакція п. 4 постанови №704, за яким встановлено фіксований розмір грошової суми, з якого обчислюються розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Жодним із положень постанови №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема й у період з 29.01.2020, дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування п. 6 №103, яким внесено зміни до п. 4 постанови №704.
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв'язку із чим повинні зазначатися в останньому.
Зважаючи на відсутність у постанові №481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, в суду, станом на час вирішення цього спору, відсутні підстави для висновку, відмінного від вищевикладеного, згідно з усталеною практикою Верховного Суду.
Викладене дозволяє виснувати про наявність у позивача права на перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 26.10.2022, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно. Тобто відповідач протиправно застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Стосовно виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704, суд зазначає таке.
У силу приписів розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 1 розділу XXIV порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Із аналізу наведених нормативних приписів суд виснує, що виплата грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця. Відтак, перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, у тому числі й одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які є предметом цього спору.
За таких обставин у позивача виникло право на донарахування та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік (виплачена у жовтні 2020 року) та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік (виплачена у грудні 2020 року) із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік (виплачена у грудні 2021 року) та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік (виплачена у жовтні 2021 року) із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021. Відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу приписів ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, КАС України передбачає, що строк звернення до суду може встановлюватися іншими спеціальними законами.
Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 у справі №420/7697/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці врегульовано спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а в частині, яка не врегульована вказаним законодавством, - субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України.
Порядок і строки звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення спеціальне законодавство не містить.
Водночас, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 виснував про те, що положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, якщо було порушено законодавство про працю, не було обмежено строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набув чинності 19.07.2022, внесено зміни до діючого законодавства про працю.
Зокрема, ч. 1-2 ст. 233 КЗпП України викладені у такій редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1);
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2).
Таким чином, ч. 2 ст. 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, зокрема про застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 30.01.2020 до 26.10.2022 прожиткового мінімуму у розмірі 1762 грн, позивач довідався з довідки про розмір грошового забезпечення, виданої відповідачем 21.06.2024 №823/489/1563пс/2.
Із цим позовом позивач звернувся до суду 24.07.2024, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду, перебіг якого суд пов'язує з моментом одержання письмового повідомлення про нараховане та виплачене грошове забезпечення.
З огляду на зазначене, суд критично оцінює доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду.
Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 9 КАС України регламентовано, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За змістом позовних вимог позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення. Проте, за своєю правовою природою протиправні дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Натомість протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.09.2022 у справі №9901/276/19, від 04.07.2024 у справі №990/61/24.
У контексті спірних відносин, які склалися між сторонами спору, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не вчинив тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладеної на нього компетенції згідно з чинним законодавством, а тому настання для позивача негативних наслідків пов'язано саме з бездіяльністю відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд виснував, що його бездіяльність щодо незастосування під час здійснення нарахування та виплати щомісячного грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивача на соціальний захист.
Зважаючи на встановлені судом обставини, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу щомісячного грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 26.10.2022, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 26.10.2022, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
За змістом вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність поведінки щодо нарахування грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та висновками Верховного Суду, тому такі міркування суд не враховує.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд виснував про задоволення позову повністю, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред'явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат він до суду не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 26.10.2022, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 26.10.2022, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна