Іменем України
17 лютого 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1203/24
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єнокян Катерини Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 10 жовтня 2024 року надійшов адміністративний позов адвоката Єнокян Катерини Леонідівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу грошового забезпечення в 2020, 2021, 2022 та 2023 роках з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період служби з 01 січня 2020 року по 22 травня 2023 року з урахуванням прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року, за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 05 серпня 2019 року по 22 травня 2023 року.
Представник позивача зазначила, що за період служби позивача з 01 січня 2020 року по 22 травня 2023 року посадовий оклад та оклад за військове звання розраховувалися з урахуванням прожиткового мінімуму, взятого станом на 1 січня 2018 року в розмірі 1762 грн, замість розрахунку посадового окладу: в 2020 році за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року в розмірі 2027 грн, в 2021 році за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року (2379,00 грн), в 2022 році за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), з січня 2023 року по травень 2023 року за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року (2684,00 грн).
На думку представника позивача, оскільки надбавка за особливості проходження військової служби, премії та надбавка за вислугу років розраховувалися відповідно до посадового окладу розрахованого в супереч вимог Конституції та законів України з урахуванням прожиткового мінімуму взятого станом на 1 січня 2018 року, тому надбавка за особливості проходження військової служби, премії та надбавка за вислугу років також мають бути перераховані.
Представником позивача 22 липня 2024 року на адресу відповідача було направлено заяву в інтересах позивача про перерахунок грошового забезпечення та виплат.
За результатами розгляду заяви отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_1 від 14 вересня 2024 року № 22/3850, в якій відповідач повідомив, що підстави для здійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 відсутні, так як усі нарахування проводились відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення та виплат позивач вирішив звернутися до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою від 11 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу (представнику позивача) протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 22 травня 2023 року із зазначенням інших підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали від 11 жовтня 2024 року від представника позивача 16 жовтня 2024 року надійшла заява про поновлення строку для звернення до адміністративного суду.
За наслідком розгляду заяви про поновлення строку для звернення до адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року без номеру, ухвалою суду від 21 жовтня 2024 року позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 19 липня 2022 року по 22 травня 2023 з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з 19 липня 2022 року по 22 травня 2023 року з урахуванням прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених станом на 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року, за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів, повернуто позивачу.
Позовну заяву в іншій частині позовних вимог ухвалою від 21 жовтня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу адвоката Єнокян К.Л. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року в справі № 360/1203/24 задоволено; ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року в справі № 360/1203/24 скасовано, а справу направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В мотивувальній частині постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі № 360/1203/24 зазначено, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що про своє порушене право позивач дізнався саме з моменту отримання листа відповідача у вересні 2024 року, з позовом звернувся до суду у жовтні 2024 року, відтак, встановлений строк звернення до суду, позивачем не пропущений.
Ухвалою від 18 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в частині позовних вимог про:
визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 19 липня 2022 року по 22 травня 2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування;
зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з 19 липня 2022 року по 22 травня 2023 року з урахуванням прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених станом на 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року, за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів;
визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; запропоновано відповідачу подати відзив на позов та зобов'язано відповідача надати до суду докази, яких не вистачає для розгляду справи.
Від Військової частини НОМЕР_1 до суду 02 січня 2025 року надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, чим і керувалося командування військової частини під час встановлення окладу за військове звання та посадового окладу позивачу.
Жодне з рішень суду, в тому числі Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам звільнених з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», не відміняє законодавчо встановленої вимоги щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як базового при нарахуванні та виплаті посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, встановленої спеціальним нормативно правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Враховуючи викладене, безспірною є правомірність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивачу такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня 2018 року. Нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу проведена у відповідності до вимог чинного законодавства.
Від представниці позивача до суду 07 січня 2025 року надійшла відповідь на відзив, в якій викладено аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві аргументів та мотиви їх відхилення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) в період з 05 серпня 2019 року по 22 травня 2023 року проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено відповідними записами у військовому квитку позивача серії НОМЕР_3 , витягами з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 05 серпня 2019 року № 171 та від 22 травня 2023 року № 144, копії яких наявні в матеріалах справи.
Представниця позивача звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 22 липня 2024 року про перерахунок: грошового забезпечення позивача за період служби з 01 січня 2020 року по 22 травня 2023 року з урахуванням прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, з вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків, зборів; одноразової грошової допомоги, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, матеріальних допомог на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за період служби з 01 січня 2020 року по 22 травня 2023 року з урахуванням прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, з вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків, зборів.
У відповідь на звернення отримано лист Військової частини НОМЕР_1 від 14 вересня 2024 року № 22/3850, яким повідомлено, що 01 березня 2018 року вступила в законну дію постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схему тарифних коефіцієнтів за військовим званням, та встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
З урахуванням вищезазначеного, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховувалися виходячи із встановленого розміру 1762 грн та визначалися шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови № 704. Крім того, Фонди розрахунків грошового забезпечення на відповідний рік затверджувалися головним розпорядником коштів МОУ з розрахунку 1762 грн.
Отже, грошове забезпечення (в тому числі посадовий оклад та оклад за військове звання), інші додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, в тому числі й грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, нараховувалися та виплачувалися військовою частиною НОМЕР_1 відповідно до норм чинного законодавства України.
Підстав для перерахунку основних та додаткових видів грошового забезпечення згідно заявлених клопотань немає.
Разом з вказаним листом відповідачем надано представниці позивача довідку від 14 вересня 2024 року № 22/3849 про нараховане ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 22 травня 2023 року, дослідженням якої встановлено, що окрім щомісячного грошового забезпечення позивачу нараховано та виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік в сумі 10804,50 грн, за 2021 рік - 11086,65 грн, за 2022 рік - 14386,05 грн.
Розмір нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення підтверджений також довідкою Військової частини НОМЕР_1 про виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 від 27 грудня 2024 року № 22/6301 та довідкою-розрахунком нарахованого та виплаченого окладу за військовим званням та посадового окладу ОСОБА_1 від 27 грудня 2024 року № 22/6302.
Предметом доказування у даній справі є правомірність дій відповідача щодо застосування такої розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення позивача, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої - третьої статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерством оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260, тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир) (абзац п'ятий пункту 8 розділу І Порядку № 260).
Згідно із пунктом 11 розділу І Порядку № 260 у разі змін розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби (у тому числі під час відряджень, відпусток, навчання, звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою, перебування на лікуванні в лікарняних закладах та розпорядженні тощо) здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни.
Пунктом 14 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку № 260 посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) (далі - постанова № 704).
Згідно із пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 260 оклади за військовими званнями виплачуються в розмірах, визначених у додатку 14 до постанови № 704.
Пунктом 1 розділу ІV Порядку № 260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у визначених розмірах.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХVІ Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
З 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом другим якої, внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (пункт 2 цієї Постанови) та викладено абзац перший цього пункту в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року включно розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також суд зважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки відповідно, не містять.
Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно із правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 у справі № 160/1088/19).
Отже з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року включно діяла первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року (позовні вимоги, що перебувають на розгляді у цьому провадженні) є беззаперечним.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 гривні.
Щодо установлення у статтях 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до положень Закону України від 15.07.1999 № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
На переконання суду, перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у цьому Законі є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Водночас, Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, зокрема розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні.
Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 966-XIV, а положення Законів України «Про державний бюджет на 2020, 2021, 2022, 2023 рік» вважати загальними нормами.
Зважаючи на вище наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно в період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно не здійснено нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням позивача виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.
Оскільки за вищенаведеними положеннями Порядку № 260 визначено, що щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення визначаються в залежності від розміру посадового окладу, суд також погоджується з твердженнями представниці позивача, що їх нарахування та виплата у спірному періоді також мала здійснюватися з розміру посадового окладу, розрахованого з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.
При цьому, суд також зауважує, що, як вже вище вказано, з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, та установлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Згідно із частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище Рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що коментована Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
Отже суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, тобто до правовідносин, що виникли між сторонами до набрання чинності Постановою № 481, положення цієї Постанови є незастосовними.
Однак, оскільки після набрання чинності Постановою № 481 з 20 травня 2023 року змінились правила обчислення посадових окладів, окладів за військове звання військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, суд дійшов висновку, що відповідач починаючи з 20 травня 2023 року правомірно здійснював розрахунок розміру посадового окладу та окладу за військове звання позивача, виходячи з розміру 1762 гривні, тому позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20 по 22 травня 2023 року є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Отже, підсумовуючи все вище викладене, з огляду на відсутність у відповідача правових підстав для застосування при обчисленні позивачу грошового забезпечення у період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 19 липня 2022 року по 22 травня 2023 року та інших виплат, що обчислюються із них, із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню із її словесним коригуванням та визначенням правильного періоду, протягом якого відбувалося порушення прав позивача на належне грошове забезпечення, а саме: в період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.
Як наслідок часткового задоволення основної вимоги, підлягає задоволенню й позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови № 704.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Щодо стягнення на користь позивача судових витрат на правничу (правову) допомогу, понесених за послуги, надані адвокатським об'єднанням у суді першої інстанції, в сумі 6200,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката суду надано договір про надання послуг правничої (правової) допомоги від 18 липня 2024 року № 2024-0269.
Дослідженням Договору встановлено, що Адвокатське об'єднання «Ганна Іщенко та партнери» (надалі - Виконавець) в особі Керуючого партнера Іщенко Ганни Михайлівни, яка діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та ОСОБА_1 (надалі - Замовник, Довіритель), з іншої сторони, уклали цей Договір про надання послуг правничої (правової) допомоги про таке.
Відповідно до пункту 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором та додатковими угодами до нього, Виконавець зобов'язується за дорученням Довірителя надавати за оплату послуги правничої (правової) допомоги, а саме: отримання перерахунку грошового забезпечення за прожитковим мінімумом 2020-2023 роки.
- Здійснювати представництво інтересів Замовника, зокрема в судах загальної юрисдикції (загальних, господарських, адміністративних судах всіх інстанцій), Верховному Суді;
- Надає юридичні консультації з питань, пов'язаних із наданням послуг за цим Договором;
- Складає звернення, заяви, адвокатські запити, процесуальні документи (позовні заяви, відзиви, заперечення, клопотання, претензії, апеляційні і касаційні скарги, заяви про вжиття заходів забезпечення позову) та інші документи відповідно до вимог процесуального законодавства;
- Надає інші послуги правничої (правової) допомоги за завданням Довірителя.
Послуги за цим договором можуть надаватися адвокатами, які є партнерами, працівниками Виконавця або іншими залученими Виконавцем спеціалістами. Виконавець перед Замовником несе відповідальність за якість та повноту наданих послуг, а перед залученими спеціалістами - зобов'язання з приймання та оплати послуг.
У підпункті 2.1.3 пункту 2.1 Договору зазначено, що Виконавець має право отримати оплату за надані послуги та гонорар успіху в розмірах і строки, передбачені цим Договором та додатковими угодами до цього Договору.
У підпункті 3.2.2 пункту 3.2 Договору визначено, що Довіритель зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати витрати Виконавця, необхідні для виконання доручення, своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги Виконавця, визначені цим Договором та додатковими угодами до нього. Ці витрати можуть бути компенсовані Довірителю згідно визначеними процесуальними кодексами процедури й у встановленому законом порядку. Довірителю надано всі необхідні роз'яснення, Довіритель підтверджує свою згоду на проведення процедури компенсації судових витрат (судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи).
Відповідно до пункту 4.1 Договору загальна ціна Договору становить загальну вартість наданих послуг, зазначену в додаткових угодах та усіх підписаних Актах здавання-приймання наданих послуг до цього Договору.
Згідно із пунктом 4.2 Договору оплата за надані послуги здійснюється Замовником шляхом (за погодженням сторін):
авансування вартості правової допомоги в розмірі 6200,00 грн (підпункт 4.2.1);
судові витрати для виконання взятих за Договором Виконавцем зобов'язань сплачуються Клієнтом окремо в терміни та на умовах, визначених за домовленістю Сторін. Судові витрати не приймаються на реквізити Виконавця. Порядок їх оплати встановлюється окремо за домовленістю сторін. Судові витрати оплачуються за кожну позовну вимогу окремо.
Згідно з позовною заявою її подано в інтересах позивача та підписано адвокатом Єнокян Катериною Леонідівною.
На підтвердження повноважень адвоката в матеріали справи надано ордер від 19 вересня 2024 року серії АІ № 1697824 на надання правничої допомоги Іванову Віктору Вікторовичу у Луганському окружному адміністративному суді, зі змісту якого слідує, що цей ордер виданий адвокатом Єнокян Катериною Леонідівною, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
Положення про ордер на надання правничої допомоги встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об'єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів затверджено рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (із змінами, внесеними Рішеннями Ради адвокатів) (далі - Положення).
Абзацом першим пункту 2 Положення визначено, що ордер на надання правничої допомоги є письмовий документ (в паперовій або електронній формі), що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.
Згідно із пунктом 4 Положення ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
Пунктом 9 Положення визначено, що ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом (власноручно або електронним підписом) та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).
Відповідно до пункту 10 Положення ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням, обов'язково має містити підпис адвоката (власноручний або електронний) який надає правничу допомогу на підставі цього ордера, та підпис (власноручний або електронний) керівника адвокатського бюро, адвокатського об'єднання і скріплений печаткою юридичної особи (за її наявності).
Під час дії воєнного стану на території України дозволяється видача адвокатським бюро/адвокатським об'єднанням ордеру без скріплення його печаткою юридичної особи та без підпису керівника адвокатського об'єднання, адвокатського бюро. Правовідносини між адвокатом, який надає правничу допомогу на підставі цього ордера та адвокатським об'єднанням, адвокатським бюро врегульовуються внутрішніми документами цих організаційно правових форм здійснення адвокатської діяльності.
Отже зі змісту наданого в матеріали справи ордеру слідує, що правничу допомогу позивачу у цій справі надано адвокатом Єнокян Катериною Леонідівною, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
Згодом представницею позивача разом із заявою про ухвалення додаткового рішення в матеріали справи надано Договір про надання послуг правничої (правової) допомоги від 18 липня 2024 року № АО 18/07-24 (далі - Договір № АО 18/07-24), укладений Адвокатським об'єднанням «Ганна Іщенко та партнери» (надалі іменується «Замовник»), в особі Керуючого партнера Іщенко Ганни Михайлівни, яка діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та самозайнятою особою адвокатом Єнокян Катериною Леонідівною (надалі іменується «Виконавець»), яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 11084/10, видане на підставі Рішення Ради адвокатів Київської області від 07.04.2023, про таке.
Пунктами 1.1 та 1.2 Договору № АО 18/07-24 визначено, що виконавець зобов'язується за дорученням Замовника надати правничі (правові) послуги ОСОБА_1 (далі за текстом - клієнту Замовника), визначені цим Договором та/або додатками та/або додатковими угодами до нього (надалі іменуються «послуги»), а Замовник в свою чергу зобов'язується виплатити Виконавцю гонорар за результатами наданих послуг.
Цей договір укладений в межах Договору від 18 липня 2024 року № 2024-0269 про надання правничої (правової) допомоги клієнту Замовника. Цим Договором Замовник делегує свої повноваження щодо захисту прав та інтересів клієнта Замовника відповідно до положень пункту 1.1. Договору від 18 липня 2024 року № 2024-0269.
Згідно із пунктами 3.1 та 3.2 Договору № АО 18/07-24 виконавець до 15 числа звітного місяця та в останній робочий день звітного місяця надає Замовнику Звіт про наданні послуги та Акт здавання-приймання послуг (в двох примірниках, підписаний уповноваженою особою Виконавця та скріплений печаткою Виконавця), у яких приводиться опис наданих Виконавцем послуг за звітні періоди та їх вартість згідно Додаткової Угоди.
Замовник зобов'язаний підписати Акт здавання-приймання наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи в той же строк направити Виконавцю мотивовану відмову у 2 випадку, якщо зазначені в Акті послуги не відповідають фактично наданим Виконавцем згідно умов цього Договору та (або) вимогам, установленим чинним в Україні законодавством.
Отже Договором № АО 18/07-24 підтверджено, що Адвокатським об'єднанням «Ганна Іщенко та партнери» доручено Єнокян Катерині Леонідівні надавати ОСОБА_1 правничу допомогу на виконання умов договору від 18 липня 2024 року № 2024-0269.
Також представницею позивача разом із заявою про ухвалення додаткового рішення в матеріали справи надано: акт наданих послуг від 27 листопада 2024 року № 483, підписаний сторонами Договору № АО 18/07-24, згідно з яким Виконавцем надано правову допомогу за Договором № 2024-0269: складання адвокатських запитів, складання та подання позовної заяви, супровід досудового врегулювання, загальна вартість робіт 6200,00 грн; та квитанцію до платіжної інструкції від 18 липня 2024 року № 45974299, згідно з якою ОСОБА_1 сплатив Адвокатському об'єднанню «Ганна Іщенко та партнери» 6200,00 грн за юридичні послуги (аванс) згідно з Договором від 18 липня 2024 року № 2024-0269.
Отже, наданими в матеріали справи разом із позовом і заявою про ухвалення додаткового рішення документами підтверджено надання Адвокатським об'єднанням «Ганна Іщенко та партнери» через адвоката Єнокян К.Л. послуг Іванову В.В. та понесення останнім витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 6200,00 грн.
Судом не встановлено, що витрати на оплату послуг адвоката є неспівмірними із критеріями, наведеними у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Також суд враховує, що від відповідача не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Однак, суд зауважує, що на розгляді у даному провадженні перебуває лише частина позовних вимог за поданою до суду 10 жовтня 2024 року позовною заявою, що стосується нарахованого позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 22 травня 2023 року. Частина позовних вимог щодо грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2020 року по 18 липня 2022 року (тобто більша частина) перебувала на розгляді в іншому провадженні, за наслідками якого ухвалено рішення від 25 листопада 2024 року, в якому, серед іншого, судом вже вирішено питання про судові витрати щодо розглянутої частини позовних вимог.
Наведені обставини свідчать, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 6200,00 грн лише частково пов'язані з розглядом цієї справи, тому підлягають компенсації позивачу пропорційно до розміру задоволених вимог.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, а позов підлягає частковому задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Єнокян Катерини Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код за ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 18 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 18 липня 2022 року по 19 травня 2023 рок включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова