17 лютого 2025 року м. Харків Справа № 922/3460/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
без участі представників сторін,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вх.№3103Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2024, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Сальніковою Г.І., повний текст рішення складено 09.12.2024, у справі №922/3460/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квітень-2011", м. Харків,
про стягнення 294 520, 16грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квітень-2011" про стягнення 294 520, 16грн, з яких: основний борг у розмірі 180 395, 18грн, пеня у розмірі 27 599, 62грн, 3% річних у розмірі 14 424, 89грн, інфляційні втрати у розмірі 72 100, 47грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 534, 24грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого природного газу в листопаді-грудні 2021 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 позов задоволено частково; стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квітень-2011" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" основний борг у розмірі 180 395, 18грн, 3% річних у розмірі 500, 46грн, інфляційні втрати у розмірі 3 746, 01грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 215, 69грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано відсутністю у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за спожитий природний газ, відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення основного боргу у розмірі 180 395, 18грн, є обґрунтованою.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 27 599, 62грн, зважаючи на карантинні обмеження, а також триваючий до цього часу воєнний стан, що розрахована за період з 01.01.2022 по 30.06.2022 за зобов'язаннями листопада 2021 року та за період з 01.02.2022 по 31.07.2022 за зобов'язаннями грудня 2021 року є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Місцевий господарський суд також зазначив, що обґрунтованими та арифметично вірними до стягнення є розраховані за зобов'язаннями листопада 2021 року 3% річних у розмірі 222, 27грн та інфляційні втрати у розмірі 1 391, 44грн, а за зобов'язаннями грудня 2021 року - 3% річних у розмірі 278, 19грн та інфляційні втрати у розмірі 2 354, 57грн.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних в розмірі 13 924, 43грн, пені в розмірі 27 599, 62грн та інфляційних в розмірі 68 354, 46грн та ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" та постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" відсутні.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 у справі №922/3460/24; постановлено здійснити розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 у справі №922/3460/24 у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Копія ухвали апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження вручена позивачу у справі у підсистемі "Електронний суд", користувачем якої він є.
Відповідач не зареєстрований у підсистемі "Електронний суд".
Поштовий конверт з копією ухвали Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2024, що був надісланий на адресу відповідача, повернувся до суду з відміткою підприємства поштового зв'язку "адресат відсутній".
Верховний Суд неодноразово висловлював (підтримував) позицію, за якою листи, що повернулися з відмітками: "адресат відсутній», “за закінченням терміну зберігання» або “інші причини», є належно врученими, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Від відповідача відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, заяв і клопотань від учасників справи не надійшло.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається із доводів і вимог апеляційної скарги позивача, останній не погоджується з рішенням місцевого господарського суду від 09.12.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних в розмірі 13 924, 43грн, пені в розмірі 27 599, 62грн та інфляційних в розмірі 68 354, 46грн та просить ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.
Відтак, рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 переглядається апеляційним господарським судом в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних в розмірі 13 924, 43грн, пені в розмірі 27 599, 62грн та інфляційних в розмірі 68 354, 46грн.
Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено місцевим господарським судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання та вважається укладеним із споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501.
Так, відповідно до пункту 2.1. договору постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Умовами пункту 3.1. договору передбачено, що постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Згідно з підпунктом 4.2. розділу IV договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Згідно з підпунктом 1 пункту 5.1 та підпунктом 1 пункту 5.2. договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами договору.
Пунктом 8.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством.
Відповідно до умов пункту 11.1. договору договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за договором.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується: листом оператора ГТС від 07.03.2024 №ТОВВИХ-24-3558 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ00011I9IN00K; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Форма № 10).
Матеріали справи також свідчать, що в листопаді 2021 року позивач поставив відповідачу природний газ в об'ємі 1, 29397тис.куб.м. на суму 51 754, 76грн, а відповідач частково здійснив оплату згідно рахунку на оплату (природний газ) №30383 від 10.12.2021, підписав акт приймання-передачі природного газу №21222 від 30.11.2021 та коригуючий акт №29040 від 23.12.2021.
Також в грудні 2021 року позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ в об'ємі 2, 61616тис.куб.м. на суму 147 160, 92грн, про що свідчить підписаний між сторонами акт приймання-передачі природного газу №31981 від 31.12.2021.
Натомість відповідач не здійснив оплату за поставлений газ згідно рахунку на оплату №2620 від 12.01.2022, що призвело до виникнення заборгованості.
Зазначені акти приймання-передачі природного газу і наявні у справі рахунки на оплату природного газу були направлені позивачем засобами поштового зв'язку на юридичну адресу відповідача, про що свідчать наявні у матеріалах справи роздруківки списків згрупованих відправлень та фіскальні чеки АТ "Укрпошта".
Відповідно до листа АТ "Ощадбанк" №16/2-09/30867/2024 від 07.03.2024 відповідачем було здійснено на користь позивача часткову сплату коштів за природний газ 31.01.2022 у розмірі 3 774, 04грн, 03.11.2023 у розмірі 7 746, 46грн, 10.11.2023 у розмірі 7 000, 00грн. Всього - 18 520, 50грн.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке ж положення міститься і в статті 173 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1-3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", предметом якого є постачання природного газу для власних потреб споживача.
За умовами статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України ).
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як встановлено місцевим господарським судом, пунктом 4.5. договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі 0, 01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно матеріалів справи, позивачем нараховані пеня у розмірі 27 599, 62грн, 3% річних у розмірі 14 424, 89грн, та інфляційні втрати у розмірі 72 100, 47грн за період з 01.01.2022 по 01.01.2024 за зобов'язаннями листопада 2021 року та за період з 01.02.2022 по 01.01.2024 за зобов'язаннями грудня 2021 року.
Разом з тим, підпунктом 4 пункту 3 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" встановлено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінет Міністрів України постановив установити з 12 березня на усій території України карантин.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, в період з 11.03.2020 по 30.06.2023 на всій території України діяв карантин з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.
В той же час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками; колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Так, Закон України “Про ринок природного газу» виокремлює серед суб'єктів ринку природного газу категорії побутового споживача та споживача:
1) побутовий споживач (відповідно до пункту 23 частини 1 статті 1 зазначеного Закону) - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність;
2) споживач (відповідно до пункту 37 частини 1 статті 1 зазначеного Закону) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно із частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Частиною першою статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (стаття 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Статтями 4 та 6 вказаного Закону передбачено, що об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках).
Управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління (частина перша статті 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники зобов'язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.
Згідно із статтею 12 вказаного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.
Отже, в даному випадку Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квітень-2011" в інтересах співвласників уклав договір з позивачем про постачання природного газу для забезпечення потреб співвласників багатоквартирного будинку.
Колегія суддів зазначає, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно норм чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема газу. Цей газ постачається у багатоквартирний будинок виключно задля функціонування спільного майна співвласників та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників.
Діяльність Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квітень-2011" спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, а, відтак, така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб'єкта, а не комерційною діяльністю з метою отримання прибутку.
Аналізуючи вказані норми, судова колегія зазначає, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є колективним побутовим споживачем, тобто, юридичною особою, що об'єднує споживачів власників жилих та нежилих приміщень у будинку та діє в інтересах фізичних осіб - власників квартир, які використовують поставлений позивачем газ виключно для своїх побутових потреб (надані відповідачем послуги з опалення та постачання гарячої води населенню).
В порядку частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, апелянтом не підтверджено наявність в його розпорядженні належних і допустимих в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів про те, що споживання за спірним договором відбувалося не лише мешканцями будинку, але й суб'єктами господарювання.
З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач виступає у спірних відносинах з позивачем саме як колективний побутовий споживач (від імені всіх фізичних осіб співвласників) та договір укладений для забезпечення та сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.
Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" та постанови КМУ від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" відсутні.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних на заборгованість "Квітень-2011" у тому числі, за період часу, коли на території України діяли карантин та воєнний стан.
Відтак, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 27 599, 62грн, зважаючи на карантинні обмеження, а також триваючий до цього часу воєнний стан, що розрахована за період з 01.01.2022 по 30.06.2022 за зобов'язаннями листопада 2021 року та за період з 01.02.2022 по 31.07.2022 за зобов'язаннями грудня 2021 року є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Разом з тим, враховуючи приписи постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", а також ту обставину, що відповідач є неприбутковою організацією, створеною мешканцями будинку (населенням) для забезпечення таких мешканців комунальними послугами та оплата таких комунальних платежів здійснюється за рахунок мешканців та за тарифами для населення, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням названих положень законодавства є обґрунтованими за період до введення воєнного стану в Україні, тобто до 23.02.2022 включно, оскільки під час дії карантину не було обмежено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Суд першої інстанції зробив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язаннями листопада 2021 року з 01.01.2022 по 23.02.2022 включно та за зобов'язаннями грудня 2021 року з 01.02.2022 по 23.02.2022 включно і встановив, що обґрунтованими та арифметично вірними до стягнення є розраховані за зобов'язаннями листопада 2021 року 3% річних у розмірі 222, 27грн та інфляційні втрати у розмірі 1 391, 44грн, а за зобов'язаннями грудня 2021 року - 3% річних у розмірі 278, 19грн та інфляційні втрати у розмірі 2 354, 57грн.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, прийнятого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 у справі №922/3460/24 - без змін.
Керуючись статтями 129, 256, 269-270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 у справі №922/3460/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Л.М. Здоровко
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна