ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 лютого 2025 року Справа № 906/898/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Черначук А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 31 жовтня 2024 року по справі № 906/898/23 (суддя Лозинська І. В.)
час та місце ухвалення рішення: 31 жовтня 2024 року; м. Житомир, м-н Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 8 листопада 2024 року
за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія"
про стягнення 14 455 182 грн 19 коп.
за участю представників сторін:
від Позивача - Акуленко А.В.;
від Відповідача - Приведьон В.М..
Державне підприємство "Гарантований покупець" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Акціонерного товариства "Житомиробленерго" (надалі - Відповідач) про стягнення 33007538 грн 82 коп. пені, 10018983 грн 59 коп. штрафу, 2078710 грн 96 коп. 3% річних, 12376471 грн 23 коп. інфляційних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань за договором №459/03/22 від 8 березня 2022 року про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. За порушення строків оплати послуг Позивачем здійснило нарахування пені, інфляційних та 3% річних.
Ухвалою суду першої інстанції від 23 липня 2024 року прийнято до розгляду заяву Позивача від 22 липня 2024 року вих. №15/4183 про повернення до стадії підготовчого провадження, зменшення розміру позовних вимог, у якій Позивач просив повернутися на стадію підготовчого провадження, прийняти до розгляду та задовольнити заяву про зменшення розміру позовних вимог, а також стягнути з Відповідача на користь Позивача 2078710 грн 96 коп. 3% річних, 12376471 грн 23 коп. інфляційних втрат та 216827 грн 73 коп. судового збору, а також повернути Позивачу з Державного бюджету України частину судового збору у сумі 645397 грн 84 коп..
Рішенням місцевого господарського суду від 31 жовтня 2024 року в справі №906/898/23 позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2078710 грн 96 коп. 3% річних, 12376471 грн 23 коп. інфляційних втрат та покладено на Відповідача 216827 грн 73 коп. судового збору.
Відповідне судове рішення ґрунтується на тому, що у зв'язку з несвоєчасною оплатою Відповідачем за електричну енергію, Позивач звернувсь до господарського суду з позовом про стягнення 33007538 грн 82 коп. пені, 10018983 грн 59 коп. штрафу, 2078710 грн 96 коп. 3% річних, 12376471 грн 23 коп. інфляційних втрат, а також тим, що у подальшому, в процесі розгляду справи, на підставі заяви Позивача від 22 липня 2024 року ухвалою суду першої інстанції постановлено вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2078710 грн 96 коп. 3% річних та 12376471 грн 23 коп. інфляційних втрат.
Місцевий господарський суд в рішенні вказав, що перевіривши правильність нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що заявлені до стягнення Позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат не виходять за межі сум, обрахованих судом, з огляду на що виснував, що позовні вимоги в частині стягнення 2078710 грн 96 коп. 3% річних та 12376471 грн 23 коп. інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Не погоджуючи з рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/898/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення річних та інфляційних втрат. Також апелянт вказав, що якщо суд прийде до висновку про стягнення річних, то зменшити їх до 0,3 %.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Скаржник зазначає, що підписавши Акти зарахування зустрічних однорідних вимог між Позивачем та Відповідачем за період з квітня 2022 року Сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків, а тому строки проведення розрахунків Відповідачем не порушені.
Відповідач в апеляційній скарзі також зазначив, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Вважає, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання та обмежити розмір нарахованих відсотків річних з 3% до 0,3 %, які підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 31 жовтня 2024 року.
На поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що не є форс-мажорною обставиною відсутність у боржника коштів та що висновок Торгово-промислової палати України чи її представництва не є беззаперечним доказом існування форс-мажору. Вказав, що суд повинен оцінювати такий доказ з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Констатував, що Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості виконання ним свого обов'язку по оплаті за надані послуги за спірним договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, доказів про наявність причинно-наслідкового зв'язку між дією форс-мажорних обставин та порушенням зобов'язання за Договором, відповідно до розділу 7 Договору. Вважає, що лист Відповідача від 10 листопада 2023 року про наявність форс-мажорних обставин надісланий Позивачу поза межами періоду наявної заборгованості, за яким Позивач звернувся з позовом про стягнення. Нарахування 3% річних та інфляційних, згідно статті 625 Цивільного кодексу України, за доводами Позивача є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Наголошує, що ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Наявність форс-мажору не звільняє Відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок від інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2025 року в справі №906/898/23 проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 12 лютого 2025 року об 14:45 год.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 3 лютого 2025 року в справі №906/868/23 заяву представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі задоволено.
В судовому засіданні від 12 лютого 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача просив рішення Господарського суду Житомирської області скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення річних та інфляційних втрат, зауваживши, що якщо суд прийде до висновку про стягнення річних, то зменшити їх до 0,3 %. Представник Відповідача вказав, що підписавши Акти зарахування зустрічних однорідних вимог між Позивачем та Відповідачем за період з квітня 2022 року сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків, а тому строки проведення розрахунків Відповідачем на його переконання не порушені. Окрім того, представник вказав, що Позивач свідомо затягував час підписання актів, що й призвело до нарахування річних та інфляційних втрат.
В судовому засіданні від 12 лютого 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник вказав, що Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості виконання ним свого обов'язку по оплаті за надані послуги за спірним Договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, доказів про наявність причинно-наслідкового зв'язку між дією форс-мажорних обставин та порушенням зобов'язання за Договором, відповідно до розділу 7 Договору. Зауважив, що лист Відповідача від 10 листопада 2023 року про наявність форс-мажорних обставин надісланий Позивачу поза межами періоду наявної заборгованості, за яким Позивач звернувся з позовом про стягнення та що нарахування 3% річних та інфляційних, згідно статті 625 Цивільного кодексу України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Наголосив, що в матеріалах справи наявні копії актів зарахування зустрічних однорідних вимог, які підтверджують припинення відповідних зобов'язань відповідача перед позивачем, шляхом здійснення зарахування, при цьому сторонами не змінено порядок і строки розрахунків за договором, адже зарахування зустрічних однорідних вимог є одним зі способів припинення зобов'язання в частині зарахованих зустрічних однорідних вимог.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Як вбачається з доказів, долучених до матеріалів справи, 8 березня 2022 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір № 459/03/22 (надалі - Договір; том 1, а. с. 15-19).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Позивач зобов'язався продавати, а Відповідач зобов'язався на виконання наказу Міністерства енергетики України від 5 березня 2022 року №106 "Про забезпечення електричної енергії необхідних для задоволення потреб побутових споживачі" купувати електричну енергію, відповідно до умов Договору.
Згідно пункту 3.1 Договору обсяг, погодинні обсяги купівлі - продажу електричної енергії та інші умови продажу електричної енергії, яку Позивач продає, а Відповідач купує у розрахунковому періоді за Договором визначається шляхом погодження обсягів купівлі - продажу електричної енергії за формою, яка наведена у додатку №2 до цього Договору.
Як визначено пунктом 3.2 Договору, ціна на електричну енергію за якою Позивач здійснює продаж електричної енергії електропостачальнику дорівнює ціні, що склалася на ринку на добу наперед у відповідну годину постачання.
Розрахунковим періодом є календарний місяць (з 00:00 годин першого по 24:00 годин останнього числа включно).
Відповідно до пункту 3.9 Договору, підставою для купівлі - продажу електричної енергії у торговий день за цим Договором є здійснення сторонами реєстрації на електронній платформі ОСП відповідно до Правил ринку, рівних обсягів електричної енергії для усіх розрахункових періодів торгового дня.
Згідно з пунктом 4.1 Договору Відповідач розраховується з Позивачем за електричну енергію за цінами, що визначені відповідно до пункту 3.2 Договору.
Між тим пунктом 4.3 Договору визначено, що зобов'язання з оплати вважаються виконаним після того, як на рахунок Позивача надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього Договору.
У відповідності до пункту 4.4 Договору, оплата за придбану у Позивача електричну енергію здійснюється Відповідачем до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Пунктом 4.7 Договору визначено, що на виконання наказу Міністерства енергетики України від 5 березня 2022 року №106 Відповідач має право здійснювати оплату Позивачу шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов'язань, що виникли у результаті різниці між зобов'язаннями з оплати за пунктами 3.1, 3.2, 4.1-4.3 Договору та перерахованими грошовими коштами на виконання пункту 4.4 Договору, з непогашеними грошовими зобов'язаннями Позивача, що виникли у відповідному розрахунковому періоді при отриманні послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачі від Відповідача, згідно із Договором від 15 вересня 2021 року №2298/02/21.
Відповідно до пункту 4.9 Договору Позивач не пізніше 2-го робочого дня місяця, наступного розрахунковим, направляє Відповідачу на електронну адресу, вказану в пункті 10.3 Договору, в електронному вигляді акт купівлі-продажу електричної енергії, форма якого визначена в додатку №3 до Договору, з накладеннням КЕп керівника (уровноваженої особи).
25 березня 2022 року між Позивачем та Відповідачем укладено додаткову угоду №527/02/22 (том 1, а. с. 21), якою, зокрема, згідно пункту 1 дійшли згоди по тексту Договору слова, цифри та знаки "наказу Міністерства енергетики України від 5 березня 2022 року №106 "Про забезпечення електричної енергії необхідних для задоволення потреб побутових споживачів" замінити словами, цифрами та знаками "наказу Міністерства енергетики України від 21 березня 2022 року №132 "Про забезпечення купівлі - продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг в особливий період".
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №527/02/22, сторони дійшли згоди у пункті 4.7 Договору слова, цифри та знаки "наказу Міністерства енергетики України від 5 березня 2022 року №106 "Про забезпечення електричної енергії необхідних для задоволення потреб побутових споживачів" замінити словами, цифрами та знаками "На виконання наказу до 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим електропостачальник здійснює".
Усі інші умови Договору залишаються незмінними та сторони підтверджують свої зобов'язання за ними.
2 березня 2023 року між сторонами укладено додаткову угоду №325/03/33 (том 1, а. с. 23), у якій сторони внесли зміни в ряд пунктів Договору, зокрема, згідно пункту 6, сторони дійшли згоди пункт 3.9 Договору викласти у такій редакції:
"3.9 Кожна сторона самостійно зобов'язана до 09:00 за 1 день до кожного торгового дня здійснити подання повідомлень для реєстрації обсягів купівлі - продажу електричної енергії, що відповідають розрахунковим періодам торгового дня, на електронній платформі ОСП, відповідно до Правил ринку. У разі анулювання реєстрації ДД у зв'язку із НС на торговий день, допускається не здійснення сторонами подання повідомлень для реєстрації обсягів електричної енергії, що відповідають розрахунковим періодам такого торгового дня, на електронній платформі ОСП".
Відповідно до наданих до позовної заяви копій актів купівлі - продажу електричної енергії за періоди постачання з березня 2022 року по квітень 2023 року (том 1, а. с. 25-38), обсяги вартості проданої енергетичної енергії становили: у березні 2022 року - 23661,756 МВт*год - 70003392,14 грн; у квітні 2022 року - 29620,861 МВт*год - 87152244,94 грн; у травні 2022 року - 43363,755 МВт*год - 129663033,23 грн; у червні 2022 року - 35832,591 МВт*год - 107578765,46 грн; у липні 2022 року - 40759,100 МВт*год - 139008280,52 грн; у серпні 2022 року - 45445,646 МВт*год - 171169635,07 грн; у вересні 2022 року - 18346,476 МВт*год - 79074085,55 грн; у жовтні 2022 року - 9217,877 МВт*год - 42869275,56 грн; у листопаді 2022 року - 313942,152 МВт*год - 65499543,32 грн; у грудні 2022 року - 41931,871 МВт*год - 192162883,55 грн; у січні 2023 року - 17188,720 МВт*год - 75452953,09 грн; у лютому 2023 року - 44440,349 МВт*год - 164061727,91 грн; у березні 2023 року - 55093,747 МВт*год - 230344339,16 грн; у квітні 2023 року - 47746,047 МВт*год - 173721967,08 грн, що складає загальну суму у розмірі 1727762126 грн 58 коп..
Відповідачем частково здійснено оплату електричної енергії за березень 2022 року на загальну суму 5750137 грн 44 коп. (том 1, а. с. 39).
Також Позивач зазначає, що сторонами в порядку, визначеному пунктом 4.7 Договору, заборгованість Відповідача за придбану електричну енергію у період з березня 2022 року по червень 2023 року сплачена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов'язань, що підтверджується відповідними актами (том 1, а. с. 40-64) на загальну суму 1722011989 грн 14 коп. (з ПДВ).
На підтвердження відсутності заборгованості у Відповідача з оплати електричної енергії Позивачем надано відповідну довідку від 12 червня 2023 року (том 1, а. с. 95).
Позивач зважаючи на вищевстановлені обставини, звернувся до суду з позовом з метою захисту порушеного, на його думку права, до Відповідача про стягнення 2078710 грн 96 коп. 3% річних та 12376471 грн 23 коп. інфляційних.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії" від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII.
В силу дії пункту 10 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.
Пунктом 40 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що користувачі системи передачі/розподілу (далі користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії.
Пунктом 55 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що оператор систем передачі (далі ОСП) - це юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
За пунктом 60 частини 1 статті 1 Закону "Про ринок електричної енергії", що передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями.
Постачання електричної енергії - це продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії.
Статтею 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, про надання послуг з передачі.
У відповідності до статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії", державне регулювання ринку електричної енергії здійснює регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. До повноважень регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження типових та примірних договорів, визначених цим Законом. Регулятор має право, серед іншого, видавати обов'язкові для виконання учасниками ринку рішення.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики щодо діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії.
Відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.
У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" ОСП надає послуги з передачі електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, встановлених цим законом та Кодексом системи передачі, з дотриманням встановлених показників якості надання послуг.
Частиною 4 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що ОСП надає послуги з передачі електричної енергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Типові договори про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління затверджуються Регулятором. Порядок укладання таких договорів визначається Кодексом системи передачі.
Згідно з пунктів 1.1, 1.2 глави 1 розділу XI Кодексу системи передачі послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються ОСП на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, установлених законодавством та цим кодексом. Послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються на договірних засадах на основі типових договорів згідно з порядком, визначеним цим кодексом. Типові форми договорів про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та про надання послуг з передачі електричної енергії наведені в додатках 5 та 6 до цього Кодексу відповідно.
З поданої Відповідачем апеляційної скарги, вбачається що всі її заперечення зводяться до скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, або зменшити 3 відсотки річних до 0,3%.
Дослідивши докази, долучені Позивачем та Відповідачем до матеріалів справи, в підтвердження позовних вимог щодо стягнення річних та інфляційних, в розрізі заперечень Відповідача щодо існування форс-мажорних обставин, котрі як вказує скаржник, підтверджуються висновком Рівненської торгово-промислової палати, колегія суддів зауважує таке.
Позивачем нараховано до стягнення з Відповідача 2078710 грн 96 коп. 3% річних та 12376471 грн 23 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до копій актів купівлі - продажу електричної енергії за періоди постачання з березня 2022 року по квітень 2023 року (том 1, а. с. 25-33), обсяги вартості проданої енергетичної енергії становили: у березні 2022 року - 23661,756 МВт*год - 70003392,14 грн; у квітні 2022року - 29620,861 МВт*год - 87152244,94 грн; у травні 2022 року - 43363,755 МВт*год -129663033,23 грн; у червні 2022 року - 35832,591 МВт*год -107578765,46 грн; у липні 2022року - 40759,100 МВт*год -139008280,52 грн; у серпні 2022 року - 45445,646 МВт*год - 171169635,07 грн; у вересні 2022 року -18346,476 МВт*год - 79074085,55 грн; у жовтні 2022 року -9217,877 МВт*год - 42869275,56 грн; у листопаді 2022 року - 313942,152 МВт*год - 65499543,32 грн; у грудні 2022 року - 41931,871 МВт*год -192162883,55 грн; у січні 2023 року -17188,720 МВт *год - 75452953,09 грн; у лютому 2023 року - 44440,349 МВт *год - 164061727,91 грн; у березні 2023року - 55093,747 МВт*год - 230344339,16грн; у квітні 2023 року - 47746,047 МВт *год -173721967,08 грн, що складає загальну суму у розмірі 1 727 762 126 грн 58 коп. Відповідачем частково здійснено оплату електричної енергії за березень 2022 року на загальну суму 5 750137 грн 44 коп. (том 1, а. с. 39).
Також сторонами в порядку, визначеному пунктом 4.7 Договору, вирішено заборгованість Відповідача за придбану електричну енергію у період з березня 2024 року по червень 2023 року сплачена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов'язань, що підтверджується відповідними актами (том 1, а. с. 40-64 ) на загальну суму 1722011989 грн 14 коп. (з ПДВ).
На підтвердження відсутності заборгованості у Відповідача з оплати електричної енергії Позивачем надано відповідну довідку від 12 червня 2023 року (том 1, а. с. 95).
Отже, з наведеного вище вбачається, що з 1 727 762 126 грн 58 коп. Відповідачем було здійснено оплат на суму 5 750 137 грн 44 коп., а щодо решти суми здійснено зарахування у низці випадків після граничної дати розрахунків, встановленої Договором.
Отже, як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання, і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з приписами статтей 611, 625 Цивільного кодексу України.
При цьому зобов'язання з оплати планового обсягу послуги та зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуги не можуть існувати одночасно за один і той же розрахунковий період.
Це означає, що: а) існування зобов'язання з оплати планового обсягу послуги виключає можливість існування зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуги за один і той самий розрахунковий період; б) існування зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуги виключає можливість існування зобов'язання з оплати планового обсягу за один і той самий розрахунковий період.
За вказаного, судова колегія виснує, що зобов'язання з оплати послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, виникає як зобов'язання з передоплати в строки, визначені Договором, а припиняється в момент, коли згідно з умовами Договору має виникнути зобов'язання з оплати вартості фактичного обсягу послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління (тобто 15 числа наступного місяця за розрахунковим).
Частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України визначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У разі невиконання зобов'язання зі сплати фактичного обсягу послуги, користувач є таким, що прострочив, з наступного дня за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.
Згідно з розрахунком Позивача, останній здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
При цьому, судова колегія зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі №922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі №902/417/18, від 22 вересня 2020 року в справі №918/631/19, від 19 липня 2023 року в справі №910/16820/21.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі №686/21962/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі №161/12771/15-ц, від 19 червня 2019 року в справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року в справі №711/4010/13, від 23 червня 2020 року в справі №536/1841/15-ц, від 7 липня 2020 року в справі №712/8916/17, від 22 вересня 2020 року в справі №918/631/19, від 9 листопада 2021 року в справі №320/5115/17, від 19 липня 2023 року в справі №910/16820/21.
За змістом статтей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Аналогічні правові висновки наведені й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі №758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року в справі №686/21962/15-ц, від 9 листопада 2023 року в справі №420/2411/19.
Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Аналогічний правовий висновок наведений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року в справі № 910/4590/19.
Щодо тверджень Відповідача про зміну порядку розрахунків за Договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, то колегія суду зауважує, що наказом Міністерства енергетики України від 5 лютого 2022 року № 106 «Про забезпечення електричної енергії необхідної для задоволення потреб побутових споживачів» не змінено порядок розрахунків за Договором.
У вказаному наказі йдеться мова про можливість здійснення припинення непогашених зобов'язань, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, в матеріалах справи наявні копії актів зарахування зустрічних однорідних вимог, які підтверджують припинення відповідних зобов'язань Відповідача перед Позивачем, шляхом здійснення зарахування. Тобто матеріалами справи підтверджується виконання сторонами приписів вищенаведеного наказу Міністерства енергетики України. Інакше кажучи, вищевказаним наказом, як і наступним наказом Міністерства енергетики України від 21 березня 2022 року № 132, не було змінено порядок і строки розрахунків за договором, адже зарахування зустрічних однорідних вимог є одним зі способів припинення зобов'язання в частині зарахованих зустрічних однорідних вимог, проте не змінює порядок та строки виконання непогашених зобов'язань в невиконаній частині, а лише підтверджує їх існування.
В пункті 4.4 Договору передбачено, що оплата за придбану у гарантованого покупця електричну енергію здійснюється електропостачальником до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Пунктом 4.7 Договору визначено, що до 14 числа місяця наступним за розрахунковим електропостачальник здійснює оплату шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов'язань, що виникли в результаті різниці між зобов'язаннями з оплати за пунктами 3.1, 3.2, 4.1-4.3 Договору та перерахованими грошовими коштами на виконання пункту 4.4 Договору, з непогашеними грошовими зобов'язаннями гарантованого покупця, що виникли у відповідному розрахунковому періоді при отриманні послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів від електропостачальника згідно із Договором.
Тобто пункт 4.7 Договору не змінює порядок розрахунків передбачений пунктом 4.4 Договору, а конкретизує право за яких умов відбувається зарахування однорідних вимог (в результаті різниці між зобов'язаннями з оплати за пунктами 3.1, 3.2, 4.1-4.3 Договору та перерахованими грошовими коштами на виконання пункту 4.4 Договору) в чітко визначений строк - до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Таким чином, вказана норма передбачає необхідність здійснення вказаними вище учасниками ринку зарахувань зустрічних однорідних вимог, шляхом оформлення відповідних правочинів.
Сама по собі норма пункту 8 Наказу в сукупності з положеннями пункту 4.7 Договору, на який посилається Відповідач не припиняє грошового зобов'язання Відповідача перед Позивачем за Договором. Матеріалами справи підтверджується, що в кожному з укладених актів зарахування зустрічних однорідних вимог сторони фіксували стан розрахунків на дату укладення відповідних актів за відповідні розрахункові місяці. Відповідна фіксація заборгованості Відповідача перед Позивачем вказана у кожному акті зарахування зустрічних однорідних вимог, які оформлювались щомісяця і Відповідач, шляхом підписання відповідних актів зарахування зустрічних однорідних вимог, погоджувався з відповідними показниками розрахунків, і вперше висловив начебто незгоду лише після пред'явлення даного позову. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Позивачем була погашена саме на підставі здійснених платежів, копії платіжних доручень по яким наявні в матеріалах справи та на підставі актів зарахування зустрічних однорідних вимог, отже жодного «автоматичного погашення заборгованості» після 14 числа місяця наступного після розрахункового не відбувалось.
Перевіривши правильність нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних втрат, колегія суду виснує, що заявлені до стягнення Позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, арифметично вірними, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо посилань апелянта на форс-мажор та лист ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1, як на підставу звільнення від відповідальності або зменшення 3% річних, то колегія суду зауважує наступне.
Згідно з частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Натомість настання обставин непереборної сили відповідно до закону звільняє від відповідальності за неналежне виконання господарського зобов'язання, а не від його виконання в цілому.
Колегія суддів зауважує, що посилання Відповідача на форс-мажорні обставини, які виникли через збройну агресію в Україні, не мають заздалегідь встановлений характер і при їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести їх надзвичайність та невідворотність.
Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України серед іншого, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
У частинах 1, 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні зазначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
Отже, форс-мажорність обставин визначається індивідуально через обґрунтування причинно-наслідкового зв'язку між обставинами і неможливістю вчасного виконання зобов'язань, і підтверджується висновком ТПП, який буде засвідчувати форс-мажорні обставини для зобов'язань по конкретному договору.
Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Схожий висновок наведено і в постанові Верховного Суду у постанові від 25 червня 2024 року в справі № 904/4103/23.
При цьому, лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин. Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Разом з тим апеляційний господарський суд звертає увагу і на те, що Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19 серпня 2022 року в справі № 908/2287/17 виснував про те, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (див. пункт 77 зазначеної постанови).
Колегія суду враховує і те, що у постанові Верховного Суду від 25 січня 2022 року в справі №904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат. Отже, з урахуванням незмінної позиції Верховного Суду зі спірного питання, зважаючи на наявні у матеріалах справи докази, посилання Відповідача на лист, навіть не на сертифікат ТПП України як на доказ неможливості виконання зобов'язань перед Позивачем є необгрунтованим. При цьому апеляційний господарський суд наголошує, що будь-яких доказів неможливості оплатити за Договором належним чином Відповідач не надав.
Водночас судова колегія звертає увагу і на те, що воєнний стан в Україні стосуються як Позивача так і Відповідача як суб'єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність в Україні.
Більше того, сам Договір, неналежне виконання якого стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат був укладений 8 березня 2022 року, тобто вже під час дії воєнного стану в Україні, який був запроваджений 24 лютого 2022 року та неодноразово продовжувався, що додатково свідчить про те, що сам по собі факт запровадження в Україні воєнного стану не свідчить про настання для Відповідача форс-мажорних обставин.
В той же час суд апеляційної інстанції констатує і те, що відповідно не вважається випадком, який дає підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, зокрема, відсутність у боржника грошових коштів з будь-якої причини.
Платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання плати від боржника за користування утриманими грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи усе описане вище, суд апеляційної інстанції виснує про відсутність обгрунтованих підстав для задоволення клопотання Відповідача про звільнення від відповідальності у вигляді сплати нарахованих Позивачем 3% річних та інфляційних за порушення зобов'язань за Договором.
В той же час, що ж до зменшення нарахованих Позивачем 3% річних до 0,3%, то колегія суду зауважує, що в справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити лише розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому, за висновком Великої Палати Верховного Суду підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
В той же час, колегія суддів дослідивши постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, на позицію котрої в оскаржуваному рішенні покликається місцевий господарський суд, зазначає, що у постанові від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Слід зазначити, що у межах справи №902/417/18 судами було встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору поставки було встановлено сплату боржником 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Зменшуючи розмір річних Велика Палата Верховного Суду в даній постанові не робила розмір річних меншим від розміру, встановленого статтею 625 Цивільного кодексу України, при цьому зі змісту постанови чітко вбачається право зменшення річних, встановлених у розмірі більшому ніж встановленого за Законом. В цій же справі (№ 906/898/23) в розмірі 3% річних, а отже висновок про можливість зменшення річних не може стосуватися справи, де нарахування здійснено саме за Законом.
При цьому колегія суддів констатує, що у правовідносинах в справі №902/417/18 сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% та 96% річних, в той час як у справі № 906/1681/23 відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання визначена в розмірі процентної ставки, передбаченої в межах частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України - 3% річних (тобто ставка річних визначені в межах та спосіб установлений частиною 3 статті статі 625 Цивільного кодексу України не виходячи при цьому за межу вище аніж 3 % річних).
Крім того колегія суддів зауважує, що у справі № 902/471/18 заявлений розмір відсотків річних становив 89,25% від суми основного боргу, а у справі №906/1681/23 розмір заявлених до стягнення 3% річних становіть 0,88% від суми заборгованості яка була заявлена у позові.
Крім того колегія суддів зазначає, що аналіз статті 625 Цивільного кодексу України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (окрім випадку, описаного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року №902/417/18).
Відповідно, колегія суддів констатує, що право на зменшення процентів річних кореспондується із принципів розумності, справедливості та пропорційності та явності відповідних умов, тобто коли розмір річних значно перевищує розмір інших штрафних санкції та суму боргу, водночас в даному випадку мова не йде саме про стягнення 3% річних, розмір який і визначений диспозицією статті 625 Цивільного кодексу України.
Зважаючи на все встановлене вище в даній постанові, зокрема, враховуючи нарахування трьох відсотків річних в межах норми встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України їх на рівні ставки 3%, колегія суддів виснує про відмову в задоволенні клопотання Відповідача про зменшення 3 % річних до 0,3%.
Разом з тим суд апеляційної інстанції погоджується з вірністю розрахунку річних та інфляційних, здійсненого Позивачем щодо періоду нарахування та заявлених сум (апелянт при цьому в апеляційній скарзі не вказує про його арифметичну невірність).
Враховуючи викладене, вимоги Позивача про стягнення 2078710 грн 96 коп. 3% річних, 12376471 грн 23 коп. інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню, а відтак суд апеляційної інстанції задовільняє дані позовні вимоги.
Дане рішення й було прийняте і місцевим господарським судом в цій частині.
Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення суду першої інстанції без змін.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору, та не спростовують законність оспорюваного рішення.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд повністю задовольняє позовні вимоги Позивача, а відтак залишає без змін оспорюване рішення, а апеляційну скаргу без задоволення.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду покладаються на Відповідача, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 31 жовтня 2024 року по справі № 906/898/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 31 жовтня 2024 року по справі № 906/898/23 - залишети без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №906/898/23 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повиний текст постанови виготовлено 17 лютого 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.