Рішення від 07.02.2025 по справі 199/9152/24

Справа № 199/9152/24

(2/199/3947/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

07.02.2025

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Кузема О.Г.,

у відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що перебувала у шлюбі з відповідачем з 22.03.1997 р.; оскільки сімейне життя не склалося, шлюб був припинений в результаті його розірвання на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.10.2024 р. Під час шлюбу було набуто нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу ВСХ №369358 реєстр-1725 від 10.08.2006 р., посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М.), а також транспортні засоби. Право власності на придбане рухоме та нерухоме майно зареєстровано за відповідачем.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду, спірне майно відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу, оскільки добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них.

Отже, частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому майно підлягає поділу на дві рівні частини (по 1/2 частині кожному з подружжя).

Представник позивача в окремо поданій суду заяві просила суд про розгляд справи у її відсутності.

Відповідач позов визнав, про що представник відповідача повідомив в окремо поданій суду заяві.

Процесуальні дії у справі:

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.11.2024 р. відкрито провадження у цивільній справі;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.11.2024 р. витребувані докази;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.02.2025 р. закрито підготовче провадження.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76-80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, встановлено, що сторони у цій справі є колишнім подружжям: рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.10.2024 р. у справі 202/8792/24 шлюб, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 22 березня 1997 року Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), актовий запис № 181, розірваний (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122108071).

Під час шлюбу сторонами придбано нерухоме та рухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа якого 89,4 кв.м, житлова площа 29,5 кв.м, а також транспортні засоби, зокрема:

1.сідловий тягач RENAULT MAGNUM 460, 2007 р.в., номерний знак НОМЕР_1 ;

2.напівпричіп SCHMITZ SPR 24L, 2002 р.в., номерний знак НОМЕР_2 ;

3.сідловий тягач RENAULT MAGNUM 440, 2005 р.в., номерний знак НОМЕР_3 ;

4.напівпричіп SCHMITZ S 01, 2001 р.в., номерний знак НОМЕР_4 ;

5.сідловий тягач RENAULT MAGNUM 480, 2005 р.в., номерний знак НОМЕР_5 ;

6.напівпричіп SCHMITZ SPR 24L, 2004 р.в., номерний знак НОМЕР_6 ;

7.напівпричіп SCHMITZ S 01, 2001 р.в., номерний знак НОМЕР_7 ;

8.легковий автомобіль BMW 730I, 1996 р.в. номерний знак НОМЕР_8 ;

9.сідловий тягач RENAULT MAGNUM, 1999 р.в., номерний знак НОМЕР_9 , та інші.

Сторони у цій справі не досягли згоди щодо поділу майна, набутого у період шлюбу під час звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач позов визнав.

Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Верховний Суд наголошує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19, предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі відповідних вимог.

На суд покладено обов'язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Такі правові висновки є усталеними та знаходять втілення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 29.10.2020 у справі № 917/814/16, від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Як встановлено судом, спірне майно - житловий будинок та транспортні засоби були придбані у період шлюбу, отже, зазначене вище майно відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.

Оскільки частки майна дружини та чоловіка є рівними, враховуючи, що відповідач визнав позов, та визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, майно підлягає поділу на дві рівні частки: по частці кожному з подружжя.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ст.ст. 76 - 80, ч. 1 ст. 141, ч. 4 ст. 206, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264 - 265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_2 ) право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальна площа якого 89,4 кв.м, житлова площа 29,5 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_2 ) право власності на частину транспортних засобів:

-сідлового тягача RENAULT MAGNUM 460, 2007 р.в., номерний знак НОМЕР_1 ;

-напівпричепу SCHMITZ SPR 24L, 2002 р.в., номерний знак НОМЕР_2 ;

-сідлового тягача RENAULT MAGNUM 440, 2005 р.в., номерний знак НОМЕР_3 ;

-напівпричепу SCHMITZ S 01, 2001 р.в., номерний знак НОМЕР_4 ;

-сідлового тягача RENAULT MAGNUM 480, 2005 р.в., номерний знак НОМЕР_5 ;

-напівпричепу SCHMITZ SPR 24L, 2004 р.в., номерний знак НОМЕР_6 ;

-напівпричепу SCHMITZ S 01, 2001 р.в., номерний знак НОМЕР_7 ;

-легкового автомобіля BMW 730I, 1996 р.в. номерний знак НОМЕР_8 ;

-сідлового тягача RENAULT MAGNUM, 1999 р.в., номерний знак НОМЕР_9 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_11 , АДРЕСА_1 ) право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальна площа якого 89,4 кв.м, житлова площа 29,5 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_11 , АДРЕСА_1 ) право власності на частину транспортних засобів: