Справа № 525/244/24 Номер провадження 22-ц/814/391/25Головуючий у 1-й інстанції Ячало Ю. І. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
29 січня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Секретар: Старчик Є.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 05 серпня 2024 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійної вимоги щодо предмета спору - Виконавчий комітет Гоголівської селищної ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, -
У лютому 2024 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим , що 17.06.2011 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено шлюб, в період цього шлюбу в них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11.09.2012 року шлюб між сторонами було розірвано. З вказаного моменту відповідач з дитиною не спілкується , окрім того написала заяву про відмову від виховання та утримання дитини. Після розірвання шлюбу позивач самостійно виховує сина, відповідач не виконує покладених на неї батьківських обов'язків, не піклується про дитину, не проявляє інтересу до його життя, не дбає про фізичний та духовний стан дитини, не бере будь-якої участі у вихованні сина. Зважаючи на вказані обставини позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 05 серпня 2024 року , у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійної вимоги щодо предмета спору - Виконавчий комітет Гоголівської селищної ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, відмовлено.
В апеляційному порядку рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що висновки суду не відповідають обставинам справи , також судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи , окрім того судом неправильно застосовано норми матеріального права .
Апелянт вказує, що відповідач ухиляється від виховання дитини , свідомо нехтує своїми обов'язками , що підтверджує відсутність у неї серйозного ставлення до своїх батьківських обов'язків , що у свою чергу суперечить інтересам дитини.
Зазначені обставини у відповідності до п.2 ч.1 ст.164 СК України є підставами для позбавлення відповідача батьківських прав.
Скаржник вказує на те , що суд безпідставно не прийняв докази , які свідчать про ухилення відповідача від виховання дитини ОСОБА_3 , винну поведінку матері на свідоме нехтування нею своїми обов'язками.
Окрім того, судом не надано належної оцінки доказам на підтвердження того, що відповідач з вересня 2012 року фактично самоусунулась від виховання сина, не цікавилась його життям , не відвідувала дитячий заклад освіти , не проводила з дитиною час та не спілкувалася із сином по телефону.
Районним судом залишено поза увагою й пояснення представника органу опіки та піклування , з приводу обізнаності відповідача про наявність позову , та заперечення щодо позбавлення останньої батьківських прав щодо сина , і відсутності з боку ОСОБА_2 активних дій стосовно відновлення відносин та спілкування з дитиною . На думку позивача вказані обставини також свідчать про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками.
Позивач зазначає, що питання про позбавлення батьківських прав відповідача пов'язано також з обов'язками , які в подальшому можуть виникнути у сина стосовно утримання матері , яка ніяким чином тривалий час з ним не спілкується та не виконує своїх батьківських обов'язків.
ОСОБА_1 просить скасувати рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 05 серпня 2024 року , та ухвалити нове , позбавивши ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до слідуючого висновку.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , в графі "Батько" записано ОСОБА_1 , в графі "Мати" записано ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 виданого Устивицькою сільською радою Великобагачанського району Полтавської області від 09.08.2011 (а.с. 8).
Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2012 року, шлюб, зареєстрований 17 червня 2011 року Устивицькою сільською радою Великобагачанського району Полтавської області, актовий запис № 2, між ОСОБА_1 1986 року народження, та ОСОБА_4 , 1993 року народження, розірвано. Рішення набрало законної сили 24 вересня 2012 року (а.с. 9).
Відповідно до інформації, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 06.05.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перетинала державний кордон України 18.03.2022, проте повернулася до України 07.09.2022, та більше не покидала територію України (а.с. 53).
Згідно Висновку Гоголівської селищної ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 58-59), в якому зазначено, що доцільно позбавити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно її малолітнього сина, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на слідуюче.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).
Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я та особливостей розвитку.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі№ 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватисяі брати участь у її вихованні.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з батьком.
Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь в утриманні і вихованні сина, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).
Місцевий суд обгрунтовано вказав, що факт не відвідування сина за його місцем проживання з батьком, на чому наголошує позивач, бажання останнього захистити інтереси сина в майбутньому, не можуть вказувати на необхідність позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_3 .
Вирішуючи питання щодо обгрунтованості висновку Виконавчого комітету Гоголівської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцевий суд правильно не взяв його до уваги , як Висновок органу опіки та піклування щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 22.03.2024 №28 , так як він носить формальний характер, наданий без достатнього обґрунтування.
Колегія суддів зазначає, що Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не містить достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав щодо її сина. У свою чергу позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
Виходячи із наведеного, встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов'язків, а саме відсутність спілкування з сином, не свідчить про наявність підстав для позбавлення останньої батьківських прав відносно її сина , який проживає разом з батьком, оскільки недостатня участь матері у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.
Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування нею своїми обов'язками, враховуючи бажання відповідача відновити спілкування з сином, розуміння ситуації в ухиленні в певний проміжок часу від виховання та розвитку дитини, бажання та намагання відповідача брати участь у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленим у справі судовим рішеннями та не спрямовані на забезпечення інтересів дитини, оскільки судом встановлено обставини, які не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні (ст. 375 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 05 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов