Справа № 761/8617/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1069/2025
22 січня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ректора Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського - ОСОБА_1на ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року (суддя Сіромашенко Н.В.) про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа: Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського про приведення положень трудового контракту до вимог нормативно-правових актів та внесення змін до трудового контракту,
встановив:
у березні 2024 року ректор Таврійського національного університет імені В.І. Вернадського - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати Міністерство освіти і науки України привести положення контракту № І-140 від 24 листопада 2021 року, укладеного між ним та Міністерством освіти і науки України, у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2014 року № 726 «Деякі питання реалізації статті 42 Закону України «Про вищу освіту» (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 633 від 19 серпня 2015 року, № 212 від 21 березня 2016 року, № 1005 від 28 листопада 2018 року, № 360 від 13 травня 2020 року, № 1195 від 17 листопада 2021 року, № 649 від 3 червня 2022 року), якою визначено типову форму контракту з керівником державного закладу вищої освіти та зобов'язати Міністерство освіти і науки України процедуру приведення у відповідність здійснити шляхом внесення відповідних змін до контракту № І-140 від 24 листопада 2021 року, виклавши пункт 2 та підпункт 3 пункту 6 в новій редакції, а саме:
у пункті 2 у всіх стовбцях речення з визначенням процентних показників виключити;
підпункт 3 пункту 6 викласти у новій редакції: «3) у разі порушення законодавства, статуту та умов цього контракту застосувати до керівника такі заходи дисциплінарного впливу: зауваження; попередження; тимчасове відсторонення від посади»;
термін дії контракту - з 25 листопада 2021 року до 24 листопада 2026 року, залишити без змін.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 24 листопада 2021 року ним був укладений контракт № І-140 з Міністерством освіти та науки України про його призначення на посаду ректора Таврійського національного університету імені В.І.
Вернадського на строк дії контракту. Однак, редакція підпункту 3 пункту 6 контракту № І-140 від 24 листопада 2021 року є такою, що не відповідає вимогам типової форми контракту, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2014 року № 726 «Деякі питання реалізації статті 42 Закону України «Про вищу освіту».
Крім того, позивач зазначав, що наказом Міністра освіти і науки України від 5 березня 2021 року № 299 «Про затвердження Примірного переліку цільових показників, що наводяться у контракті з керівником державного закладу вищої освіти» визначено критерії результативності, які наводяться у контракті з керівником закладу вищої освіти, такі як вдосконалення, зростання обсягу витрат, тощо, однак жоден з цих показників не має подальшої конкретизації щодо встановлення процентної складової такого критерію у визначенні її розміру та сфери застосування. Однак, всі ці показники запроваджувались без врахування того, що з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, що суттєво вплинуло на дотримання вимог Закону України «Про вищу освіту», і перш за все на реалізацію автономії вищого навчального закладу, академічну мобільність та академічну свободу. Крім цього, запровадження воєнного стану позбавляє сенсу у встановленні конкретних показників у процентному відношенні щодо збільшення результативності діяльності Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського у розумінні визначених у контракті досягнення цільових показників, включаючи і результати фінансування відповідних програм.
Позивач посилався на те, що листом від 18 серпня 2023 року № 09/06-554 Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського звертався до міністра освіти та науки України з пропозицією внести відповідні зміни до контракту № І-140 від 24 листопада 2021 року, однак станом на 27 лютого 2024 року Міністерство освіти та науки жодним чином не відреагувало на вказані пропозиції та більше того, направило до Кабінету Міністрів України відповідні документи про ліквідацію Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, шляхом його приєднання до Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження та роз'яснено позивачу право на звернення з даними позовними вимогами в порядку КАС України.
У поданій апеляційній скарзі ректор Таврійського національного університет імені В.І. Вернадського - ОСОБА_1 просить ухвалу судді скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на те, що суд не врахував, що вирішуючи питання щодо неправомірної поведінки Міністерства освіти і науки України, предмет спору полягає у розгляді трудового спору, так як відносини між позивачем та відповідачем базуються на укладенні трудового контракту, тому спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства освіти та науки України - Остапенко Ю.О. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу судді без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що розгляд даного спору підлягає в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач у даній справі є юридичною особою - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, представником якого є ОСОБА_1, відтак має місце спір між юридичною особою приватного права та суб'єктом владних повноважень, що підлягає розгляду у суді адміністративної юрисдикції.
Позивач про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся за адресою, зазначеною ним в апеляційній скарзі, однак судова повістка-повідомлення повернулось до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.163-164).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається до електронного
кабінету відповідного учасника справи, а у разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною або іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку
чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи
перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Матеріали справи не містять іншої адреси місця знаходження ОСОБА_1 , тому, виходячи з вищезазначених норм процесуального права, він вважається належним чином повідомленим про день, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явився, клопотання про його перенесення не подав.
Відповідач Міністерство освіти і науки України та його представник - Остапенко Ю.О., будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судових повісток-повідомлень до їх електронних кабінетів у системі «Електронний суд» (с.с.165, 167), у судове засідання не з'явились, причин неявки суду не повідомили.
Враховуючи викладене, відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність позивача та відповідача.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського - Рикова В.В., який доводи апеляційної скарги підтримав, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , суддя першої інстанції виходила з того, що в контексті предмета позову, характер спірних відносин дозволяє зробити висновок, що між сторонами відсутні будь-які майнові чи особисті немайнові відносини, тому даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та враховуючи його публічно-правовий характер, на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Колегія суддів вважає, що висновок судді не ґрунтується на нормах процесуального права та предметі спору.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Правила юрисдикції визначені процесуальними законами, які регламентують предметну та суб'єктну юрисдикцію адміністративних, господарських та цивільних судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Відповідно до частини другої статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з'ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (ст. 19 КАС України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що укладений між ним та Міністерством освіти і науки України контракт, не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2014 року № 726 «Деякі питання реалізації статті 42 Закону України «Про вищу освіту».
Частина 3 статті 21 КЗпП України визначає, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Отже, позивач звернувся до суду за захистом своїх трудових прав, так як його права, обов'язки та відповідальність, як ректора Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, визначені умовами контракту.
Пунктом 2 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, що пов'язані з прийняттям громадян
на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.
Відповідно до правого висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 693/1140/16, «спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ.»
З наявних матеріалів справи встановлено, що посада ректора Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського не є посадою у державному органі чи його апараті, а робота на ній не належить до публічної діяльності.
Отже, заявлений у цій справі спір в частині зобов'язання Міністерства освіти і науки України внести зміни до контракту є спором про захист трудових прав позивача, а не спором між представником юридичної особи та суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір належить до цивільної юрисдикції, оскільки за змістом та характером спору, що є вирішальним під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, правовідносини між сторонами є цивільно-правовими.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суддя першої інстанції дійшла помилкового висновку, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, так як ректор закладу вищої освіти звернувся до суду за захистом його особистих трудових прав, такі правовідносини є суто трудовими відносинами між роботодавцем і працівником та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Колегія суддів вважає, що суддя першої інстанції неправильно визначила характер правовідносин, що виникли між сторонами, допустила порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, тому ухвала судді підлягає скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу ректора Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського - ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа: Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського про приведення положень трудового контракту до вимог нормативно-правових актів та внесення змін до трудового контракту направити до Шевченківського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук