Провадження № 11-кп/803/842/25 Справа № 199/5918/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
13 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника потерпілої адвоката ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в кримінальне провадження № 12024041030002213 від 26.06.2024 рокуза апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року, яким:
ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ведмеже, Роменського р-ну, Сумської обл., громадянина України, з середньою освітою, працюючого водієм ТОВ «Сільпо-Фуд», одруженого, утримує одну малолітню дитину, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,-
визнаного винним та засудженого за ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України (далі- КК) до покарання у виді 1 року обмеження волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нове кримінальне правопорушення та виконає покладені на нього згідно п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили - не обирався.
Цивільний позов не заявлений.
Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до положень ст.100 та ст.124 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення за наступних обставин.
15 червня 2024 року приблизно 10 годині 20 хвилин водій ОСОБА_8 , керуючи технічно справним вантажним автомобілем «Skania», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ТОВ «Сканія Кредіт Україна», рухався зі сторони вулиці Передової в напрямку вулиці Рилєєва в третій смузі руху по вулиці Донецьке шосе в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра.
В цей же час по проїзній частині вулиці Донецьке шосе Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра в третій смузі руху, попереду автомобіля «Skania», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_8 , рухався автомобіля «Subaru», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 .
15 червня 2024 року приблизно о 10 год. 21 хв., більш точний час в ході досудового розслідування встановити не надалося за можливим, продовжуючи рух по вулиці Донецьке шосе міста Дніпра, проїжджаючи неподалік перехрестя з вулицею Незламною в районі електроопори № 55, ОСОБА_8 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху України, допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля із задньою частиною автомобіля марки «Subaru», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля «Subaru», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричинені середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження, що призвели до тривалого розладу здоров'я понад 21 добу, у вигляді сумісної травми тіла, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритої травми грудної клітини з переломом 4-го ребра справа по передньо-паховій лінії.
Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося у тому, що водій ОСОБА_8 , керуючи технічно справним транспортним засобом - вантажним автомобілем «Skania», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які свідчать:
п. 12.3 - «у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».
Порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_8 знаходиться в причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_12 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, висновків суду щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєні кримінального правопорушення та правову кваліфікацію його дій за ч.1 ст.286 КК, просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_8 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв слідству у розкриття злочину, відшкодував завданих потерпілій ОСОБА_12 збитків. За час проведення досудового розслідування ОСОБА_8 багаторазово пожалкував про скоєне ним кримінальне правопорушення, навчений та покараний наріканням оточуючих людей. Обставин, які обтяжують його покарання, судом не встановлено.
Також захисник посилається на особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше не судимий, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має стійкі соціальні зв'язки: одружений та має на утриманні малолітню дитину, офіційно працевлаштований на ТОВ “Сільпо-Фуд» водієм та є єдиним годувальником в сім'ї. На обліку нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання по АДРЕСА_1 . Тому, на переконання захисника, позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами призведе до неможливості в подальшому здійснювати свою діяльність з перевезення продуктів харчування ТОВ “Сільпо-Фуд», що є основним джерелом його заробітку та позбавить можливості утримувати свою родину. Вважає, що існують законні підстави призначити ОСОБА_8 покарання із застосування ст.69 КК без позбавлення права керування транспортними засобами.
З урахуванням вищенаведеного захисник просить апеляційний суд змінити вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року, та призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.286 КК із застосуванням ст.69 КК без позбавлення права керування транспортними засобами.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_13 не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомила, однак її явка, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши захисника, обвинуваченого та представника потерпілої на підтримку доводів поданої апеляційної скарги та які наполягали на її задоволенні у повному обсязі, вислухавши думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити вирок суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.1 ст.286 КК, ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються стороною захисту в апеляційній скарзі, а тому судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст.404 КПК, не перевіряються.
Зі змісту апеляційної скарги убачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК та роз'яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно із ст.414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст.12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого, у контексті ст.414 КПК, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Окрім того, кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ст.69 КК при наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
У своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 3 грудня 2019 року (справа №552/2739/17, провадження № 51-2673 км 19) ККС ВС зазначив, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положень ст.69 КК при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції при визначенні виду та міри покарання, в межах санкції ч.1 ст.286 КК, належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК є нетяжким злочином, скоєним з необережності, а також дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який до кримінальної відповідальності притягується вперше, має зареєстроване місце проживання, офіційно працевлаштований та має постійне джерела доходу, за місцем роботи характеризується позитивно, утримує малолітню дитину, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відшкодував потерпілій завдану шкоду в частині, яка не покривалася полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Обставиною, що згідно ст.66КК пом'якшує покарання обвинуваченому, суд визнав - щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, що згідно ст.67 КК обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , судом не встановлено.
Відмовляючи стороні захисту у застосуванні ст.69 КК при призначені додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_8 у виді позбавлення права керування транспортними засобами суд першої інстанції послався на те, що за приписами ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Згідно вимог ч. 2 ст. 69 КК на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тому суд виснував, що оскільки за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, передбачене основне покарання, зокрема, у виді штрафу в розмірі від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, можливість звільнення від відбування такого обов'язкового додаткового покарання на підставі ч.2 ст.69 КК законом виключена і обвинуваченому, навіть за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, підлягає призначенню обов'язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України.
З таким висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на нормах матеріального права та відповідають закону України про кримінальну відповідальність. Отже підстави для застосування ст.69 КК до призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК покарання та незастосування додаткового обов'язкового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на чому наполягає сторона захисту, відсутні.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає, а вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року, є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.370 КПК. Підстав для його зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4